Ізмаїльська фортеця
Ізмаїльська фортеця | |
---|---|
Назва на честь: |
Ізмаїл ![]() |
![]() | |
45°20′24″ пн. ш. 28°48′37″ сх. д. / 45.340037° пн. ш. 28.810187° сх. д. | |
Тип | фортеця ![]() |
Країна | ![]() |
Регіон | Буджак |
Розташування | Ізмаїл Одеська область ![]() |
![]() | |
![]() ![]() |
Ізмаї́льська форте́ця (тур. İsmail Kalesi) — турецька фортеця, що існувала в XVI—XIX століттях на березі Дунаю на території сучасного міста Ізмаїл. Важливий стратегічний об'єкт у період російсько-турецьких війн.

За даними історика В.О. Постернака, Ізмаїл як фортеця згадується у перепису від липня 1592 року. Згідно з ним Ізмаїл — невелика укріплена фортеця із військовим гарнізоном, 36 охоронцями та 53 кінними вершниками. За межами фортеці — 10 християнських районів. Відомо, що фортецю збудував Мехмед Ага, проте вона мала нетривалу історію існування.

Вперше фортеця була захоплена у 1595 році козаками під керівництвом гетьмана Северина Наливайка.[1] У 1609 році козаки знову брали цю фортецю, тепер під проводом гетьмана Петра Сагайдачного.
До періоду 1636–1637 років відноситься будівництво оборонного валу з півночі міста.
Вперше російські війська взяли фортецю 1770-го, проте, втримати її вдалося лише 4 роки, після чого вона відійшла до османів, які одразу розпочали її додаткове укріплення. Для розбудови фортеці запросили французького інженера Жана Лафіт-Клаве (фр. Jean Lafitte-Clavé) та німецького будівельника Ріхтера. Під їхнім керівництвом у південно-східній частині фортеці звели бастіон «Кавальєр» у вигляді п'ятикутного укріплення із баштою. Загальна висота бастіону, з урахуванням висоти берегу, сягала 14 м. Розташовані на бастіоні 20 гармат охоплювали Дунай із прилеглим суходолом на 500—700 м так, що взяти фортецю, не взявши «Кавальєр», ставало неможливо.

Взяття Ізмаїла 1790 року під командуванням генерала Олександра Суворова стало одним з поворотних моментів російсько-турецької війні 1787—1792 років та пришвидшило поразку Османської імперії. Бастіон «Кавальєр» було зруйновано. Російські війська протрималися у фортеці до 1791 року, після чого фортеця знову була зайнята турками. Наступне повернення російськіх військ до фортеці сталося лише 1809 року.

Відповідно до умов Паризького мирного договору 1856 року Ізмаїльську фортецю було роззброєно, мури підірвано. А наприкінці XIX сторіччя внаслідок розвитку далекобійної артилерії колишня фортеця остаточно втратила своє оборонне значення. З 1858 року фортеця належить до об'єднаного князівства Волощини і Молдови.
Наступний вхід російських військ до фортеці датовано 13 квітня 1877 року — тоді вона остаточно втрачає своє військове значення. Потому на місці бастіону «Кавальєр» створено Російське військове гарнізонне кладовище.
У 1918 році Ізмаїл увійшов до складу Румунського королівства. Територію фортеці було відведено під кладовище, а на місці Російського військового кладовища у 1930-у було зведено меморіал у вигляді зрізаної піраміди заввишки 14 м, із бронзовим орлом на верхівці (архітектор Ф. Рутта). Всередині знаходилися рештки 421 російських військових й таблички з іменами похованих. Поряд із меморіалом зведено дерев'яний різьблений хрест «Трійця».
У 1940 році Бессарабія входить до складу СРСР. Хрест «Трійця» — зруйновано, кладовище — закрите. У період з 1941 по 1944 роки тут ховають румунських та німецьких військових. Після приходу радянських військ кладовище руйнується, хрести знищуються. Руїни меморіалу проіснували до 1970-х років.

Докладніше див. Ізмаїльський меморіальний парк-музей «Фортеця»
До теперішнього дня збереглася сама лише мечеть. Від кладовища російських солдатів залишилася брама, частково відновлено меморіал. Від румунського кладовища збереглася брама із червоної цегли, яка слугує воротами Свято-Миколаївського монастиря, розташованого на території фортеці.
-
Сучасний вигляд брами Румунського кладовища. Тепер головний вхід до Свято-Миколаївського монастиря.
-
Свято-Миколаївська церква монастиря
-
Успенська церква монастиря
-
Зелені насадження на території фортеці
-
Будівля Малої мечеті – Діорама «Штурм Ізмаїлу»
-
Частина музейної експозиції
-
Біля входу до діорами «Штурм Ізмаїлу»
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Бережок Е. В. Издания по военной топографии побережья Черного моря в книжном собрании графа Александра Григорьевича Строганова [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.]. — 8 с. (рос.)
- Сапожников И. В. Здание мечети пророка Муххамеда в Измаиле: новые факты и интерпретации [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // Материалы по археологии Северного Причерноморья. — Вып. 9. — Одесса, 2009. — С. 243—268. (рос.)
- В.А. Постернак. Исмаил Гечиди. - Харьков, 2015.
- Взятие Измаила. Всемирная история 18 века [Архівовано 2 листопада 2014 у Wayback Machine.]. (рос.)
- Лафитт-Клаве Ж. Описание пути от Константинополя до Очакова. (рос.) [недоступне посилання]