Перейти до вмісту

Форт святого Георгія (Ойтавош)

Координати: 38°41′59″ пн. ш. 9°28′06″ зх. д. / 38.69972222° пн. ш. 9.46833333° зх. д. / 38.69972222; -9.46833333
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Форт святого Георгія
Forte de São Jorge de Oitavos
Стіни форту
Стіни форту
Стіни форту
38°41′59″ пн. ш. 9°28′06″ зх. д. / 38.69972222° пн. ш. 9.46833333° зх. д. / 38.69972222; -9.46833333
КраїнаПортугалія
МістоКашкайш, Ойтавошські дюни
Типфорт і культурна спадщина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата заснування1641 Редагувати інформацію у Вікіданих
Початок будівництва1641
Побудовано1643

Форт святого Георгія. Карта розташування: Португалія
Форт святого Георгія
Форт святого Георгія
Форт святого Георгія (Португалія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Форт святого Георгія в Ойтавоші (порт. Forte de São Jorge de Oitavos) - фортифікаційна споруда, що знаходиться на узбережжі Атлантичного океану серед Ойтавошських дюн біля міста Кашкайш у Португалії. Входив у оборонну лінію, що протягнулася від Вифлеємської башти в Лісабоні до Мису Рока.

Історія

[ред. | ред. код]

Побудований під час Реставраційної війни з Іспанією для запобігання висадки військ між пляжами Гуінчо та Гуя. Розміщений так, щоб прострілювати територію між Фортом Носса Сенйора в Гуї (порт. Forte de Nossa Senhora da Guia) та Форту Святого Власія Санксентського на мисі Расо. Містив гарнізон з одного офіцера, трьох пушкарів та 18 солдатів. Споруджений під управлінням Антоніу Луїш де Мінезіш[2][3].

Оснащений чотирма гарматними бартизанами та лінією для мушкетерів. Напис на вході свідчить, що будівництво розпочалося 4-го травня 1642 і закінчене у 1648. Але науковці вважають, що форт побудований між 1641 та 1643 роками. Наразі у форті розміщено музей.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://www.wikilovesmonuments.org.pt/
  2. Fort of São Jorge de Oitavos. Fortalezas.org. Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 22 листопада 2018.
  3. Oliveira, Catarina. Forte de Oitavos. Patrimonio Cultural. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 10 грудня 2018.