Перейти до вмісту

Фразе-Фразенко Олександр Євгенійович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фразе-Фразенко.
Олександр Фразе-Фразенко
Народився16 червня 1989(1989-06-16) (35 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністькінорежисер, поет, музикант
Мова творівукраїнська, англійська
Роки активностіВід 2005 р.
ЖанрДокументальне кіно, сюрреалізм
Magnum opusЦикл «Поети»
Сайт: OFF Laboratory

Олександр Євгенійович Фразѐ-Фразѐнко (англ. Oleksandr Fraze-Frazenko; Frazé-Frazénko, 16 червня 1989, Львів) — український кінорежисер, поет, перекладач, музикант. Співзасновник кінокомпанії «OFF Laboratory». Став відомим завдяки своїм повнометражним документальним фільмам про українських поетів-модерністів, зокрема: «Чубай [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]» (2014), «Дім на сімох вітрах [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]» (2015), «Акваріум в морі» (2016). Автор десяти поетичних книжок. Перекладач і упорядник першої україномовної книжки віршів Джима Моррісона («Вибрані вірші», 2013). Як музикант працює в стилях вільної імпровізації, інді-року та репу, дискографія налічує близько 50 альбомів.

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Олександр Фразе-Фразенко народився 16 червня 1989 року у Львові. За лінією батька походить з давнього французького шляхетного роду Фразе, історія якого відома з Х ст. Мати походить з сільського роду неподалік Львова. Початкову освіту здобув в школі з канадською системою викладання «Школа радості», середню — в Львівській гуманітарній гімназії з поглибленим вивченням англійської мови та українознавства. Тоді почав писати вірші, познайомився з Ігорем Калинцем, Віктором Небораком та Андрієм Содоморою, які мали великий вплив на формування його літературного стилю. Вперше вірші Олександра були надруковані в журналі «Дзвін» 2005 року з передмовою Андрія Содомори. Вищу освіту здобув в Українській академії друкарства за фахом редактора й журналіста. В той час познайомився з поетом та викладачем опору матеріалів Любомиром Угрином, спілкування з яким остаточно сформувало поетичні смаки Олександра. З третього курсу почав працювати журналістом, дописуючи в місцеві газети, а згодом редактором. Співпрацював з видавництвами «Астролябія» та «Піраміда». Редагував історичні, художні та філософські праці. Мав декілька виставок фотографії та графіки в Академічному фото-клубі. Ще зі школи почав займатися музикою, співав та грав на гітарі й флейті в кількох місцевих рок-групах. Перший альбом, «Пісеньки з міста», записав у 2006 році. Перша окрема книжка побачила світ в 2007 році, «Історія одного вбивці. Сонети». В той час починає робити свої перші сюрреалістичні короткометражні фільми, серед яких «Щось недосконале [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]», «Зорі», «Смерть поета». В 2008 році познайомився з Юрієм Яремчуком, який змінив уявлення Фразе-Фразенка про музику. Олександр почав активно займатися вільною імпровізацією, грати на альт-саксофоні та інших духових. Найвідоміший їхній спільний альбом «Карантин» вийшов в 2009 році. В тому ж році накладом Спілки письменників вийшла наступна книжка Олександра Фразе-Фразенка «Сутінковий дім». Також, в 2009-му Олександр робить свій перший повнометражний документальний фільм «Метаформоза [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]», про поета Назара Гончара. З того часу працює однаково активно як кінорежисер, музикант, поет і фотограф. В 2013 році спільно з поеткою, художницею та кінорежисеркою Ольгою Фразе-Фразенко заснував продакшн-студію OFF Laboratory, в рамках якої виходять всі його наступні фільми.

Кіно

[ред. | ред. код]

Олександр Фразе-Фразенко відомий своїми повнометражними документальними фільмами про українських митців, зокрема поетів. Також документував важливі культурні події. Архів налічує близько тисячі фільмів. Займається комерційною рекламою та виготовленням музичних кліпів. Восени 2016 року на міжнародному кінофестивалі Wiz-Art у Львові відбулася прем'єра художнього короткометражного фільму Олександра Фразе-Фразенка «Не бреши мені». Фільм є частиною його повнометражного фільму «Найхолодніші», дата прем'єри наразі не розголошувалася.

Цикл «Поети»

[ред. | ред. код]

Цикл з десяти повнометражних та певної кількості додаткових фільмів Олександра Фразе-Фразенка, який окреслює його бачення поетичного канону української модерністичної поезії. Стиль циклу коливається від документалістики до сюрреалізму. З уже реалізованих фільмів: «Чубай», «Дім на сімох вітрах», «Акваріум в морі», «Пан Ніхто», «Casi Desnudo». Наступними фільмами циклу стануть «Лишега танцює» про Олега Лишегу, фільми про Василя Барку та про Євгена Маланюка та інші, які перебувають зараз у виробництві.

«Чубай», 2014

[ред. | ред. код]

Це стрічка про одного з найвідоміших українських поетів XX ст. Про Григорія Чубая у фільмі розповідають Ігор Калинець, Юрій Винничук, Микола Рябчук, Олег Лишега, Юрій Кох, Володимир Кауфман, Юрій Брилинський та інші. По суті, усі вони допомагають доньці поета Соломії Чубай краще пізнати батька, який пішов з життя коли вона була дуже маленькою.

Тривалість фільму — 90 хв. Зйомки відбувались у Львові, Києві, Житомирі та рідному селі поета — у Березинах. Прем'єра відбулася восени 2014 року у Львові, в кінозалі ресторану «Грушевський» за участі всіх основних персон фільму. Прем'єра завершилася концертом гурту «Плач Єремії» та Віктора Морозова.

Режисер побудував фільм так, щоб у глядача складалося враження, що всі люди, які в фільмі говорять про Григорія Чубая, сидять з вами ніби за одним столом, в одній кімнаті. Наприкінці фільму в глядача мало б виникати відчуття, ніби всі ці люди є і вашими друзями, що Чубай є вашим другом також. Фінальна сцена фільму відзнята в рідному селі поета, в Березинах Рівненської області, за кадром звучить голос Григорія Чубая, який читає уривок з поеми «Марія», «Не спиняйте її… [Архівовано 22 лютого 2017 у Wayback Machine.]», а донька поета Соломія віддаляється, зникаючи посеред поля, за родинною хатою Чубаїв.


Це прорив в українській документалістиці. Без пафосу, панегіриків та гучних слів — львівський режисер Олександр Фразе-Фразенко зі спогадів зумів сконструювати повноцінний образ Григорія Чубая".

Олеся Яремчук. «Спогад і спалах» // Український Журнал, ч. 9, 2014, Чехія.

Поет, лавреат Шевченківської премії Петро Мідянка, на своїй сторінці у Facebook відреагував на появу фільму в Інтернеті:

Молодий львівський режисер Олександр Фразе-Фразенко виклав у Мережу документальний фільм про поета Григорія Чубая (1949—1982) і весь мистецький андерґраунд Львова 70-х років минулого століття, який мав уплив і на автора цих рядків. У радянські часи перед сеансом художнього фільму в нечисельних тоді кінотеатрах та кіноустановках документальна стрічка була обов'язковою. В нинішні часи такий жанр трохи занепав як і все українське кіномистецтво.

Нелегко реалізувати концепцію фільму про митця, тим більше такого неординарного як поет Григорій Чубай, але Фразе-Фразенко зробив свою кінострічку концептуальною на відміну від інших телеканалів України, що намагаються ще щось робити в цьому напрямку... У фільмі Олександра Фразе-Фразенка вражає не лише світло, тінь, музика, поезія, але й ціле гроно сучасної української творчої еліти: поетів, співаків, акторів, політологів. Чудово репрезентована родина Грицька Чубая: вдова Галина, теща Стефанія Савка, діти, рідня з Рівненщини. Можна було б додати ще чимало інформації: про підвал, перепоховання з Сихова й т.д., але це б тільки обтяжило гармонію кінотвору. З потенційною творчою особистістю Олександра Фразе-Фразенка в майбутньому матимемо добротну кінодокументалістику, а глядач отримає справжню насолоду й „естетичний кодекс“.

Петро Мідянка про фільм "Чубай" // 12 жовтня 2014.

«Дім на сімох вітрах. Портрет Василя Махна», 2015

[ред. | ред. код]

Стрічка працює на грані документалістики і арт-хаусу, її еклектичний сновидний метод затягує у свій в'язкий світ, де час має дивне обличчя. Цей фільм продовжує і розвиває особливу кінематографічну концепцію Олександра Фразе-Фразенка, яку він почав у своїх ранніх фільмах «Альбіна» та «Зеленський», де жанрове сприйняття фільму нівелюється, нівелюються також поняття часу, місця, реальні персони стають персонажами і навпаки, оповідність мутує в поетичний опис.

Фільм «Дім на сімох вітрах» складається з читання віршів і наративних флешбеків, які зображають дивну картину часових уламків. Поет живе між двома континентами. Той, який має під ногами і той, який тримає його голова. Він ходить вулицями Нью-Йорка, куди переїхав уже в зрілому віці в 2000 році, але його хода така ж, як була в Тернополі[1][2] . Фільм містить авторські читання дев'яти віршів, вісім з яких записані спеціально для фільму і один записаний Тернопільським телебаченням в кінці дев'яностих років.

Музику до фільму написала українська композиторка з Дубліна Олеся Здоровецька.

Тривалість фільму — 48 хв. Зйомки відбувались у Нью-Йорку, Чикаґо, Нью-Джерзі, Стетен-Айленд. Фінальна сцена фільму відзнята в найбільш завантаженому в світі аеропорті Чикаґському аеропорті О'Гер.

Прем'єра відбулася на Форумі видавців у Львові[3]. Американська прем'єра відбулася взимку 2017 року в Колумбійському університеті[4]. Фільм мав обмежений прокат в Україні та США. У видавництві Harvard Book[5] на початку 2017 року вийшла книга «The House on Seven Winds. The Complete Script»[6], присвячена фільму.

Інтернет-прем'єра фільму відбулася на офіційному YouTube-каналі режисера [Архівовано 25 січня 2017 у Wayback Machine.] 15 січня 2018 року[7].

«Акваріум в морі», 2016

[ред. | ред. код]

Документальний фільм Олександра Фразе-Фразенка про Нью-Йоркську групу поетів.

Прем'єра фільму відбулася навесні у Вроцлаві 2016 року. Далі була американська прем'єра в Нью-Йорку, на якій вперше за 60 років зібралися всі основні учасники Нью-Йоркської групи: Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Олег Коверко, також на прем'єрі були інші учасники фільму: Василь Махно, Леонід Грабовський, Григорій Грабович. Фільм мав прокат у кількох основних містах східного узбережжя США. Українська прем'єра фільму, яка відбулася у вересні у Львові, супроводжувалася грандіозним тижневим фестивалем, організованим продакшн-студією OFF Laboratory, під назвою «Велике повернення Нью-Йоркської групи». На запрошення OFF Laboratory на фестиваль прибули засновники НЙГ Юрій Тарнавський та Богдан Бойчук, а також дружина Богдана Рубчака, Мар'яна Рубчак. Фестиваль складався з лекторію (низка лекцій про творчість НЙГ) в Інституті літератури, з циклу поетичних читань, які відбувалися в Фільм-центрі та в Театрі Леся Курбаса. Сама українська прем'єра фільму відбулася в кінотеатрі «Коперник». OFF Laboratory тоді ж пообіцяли створення фільму про Велике повернення НЙГ, всі акції якого фільмувалися. Ця подія стала останньою публічної появою Богдана Бойчука, який помер 10 лютого 2017 року.

Частково музику до фільму написала українська композиторка з Дубліна Олеся Здоровецька[8].

Це не просто документальний фільм. Це також і художній фільм, який поєднує документальний аспект з художнім баченням режисера, роблячи цей фільм унікальним.

— Григорій Грабович, з промови, виголошеної ним перед показом фільму в Гарвардському університеті.

23 січня відбувся спеціальний показ «Акваріуму» в історичному кіно-театрі Бреттл, в Кембриджі, де була представлена книга про фільм «An Aquarium in the Sea. The Complete Script»[9], видана взимку 2017 року в Harvard Book[10], в перекладі Ольги Герасимів. Книжка містить повний текст фільму англійською мовою, всі вірші з фільму українською та англійською, передмову Олександра Фразе-Фразенка та вступне слово Орини Грушецької-Шифман, яке було виголошене 19 листопада 2016 в Українському інституті модерного мистецтва в Чикаґо.

25 грудня 2017 року відбулася інтернет-прем'єра фільму на офіційному YouTube-каналі режисера [Архівовано 25 січня 2017 у Wayback Machine.][11].

«Пан Ніхто», 2017

[ред. | ред. код]

Документально-художній експериментальний повнометражний фільм про поета і дисидента Ігоря Калинця. 30 травня 2018 року відбулася прем'єра [Архівовано 2 квітня 2019 у Wayback Machine.] в Києві, яку організували спільно Кінофестиваль «Молодість» і Книжковий Арсенал [1] [Архівовано 13 серпня 2018 у Wayback Machine.], представляв фільм і режисера — Іван Малкович. Відгуки київських кінокритиків на фільм були обурливі[12], мовляв це ніякий не фільм, а домашнє відео. Натомість у Західній Україні фільм високо оцінили, звинувачуючи київську публіку в недостатній обізнаності. В різних інтерв'ю режисер Олександр Фразе-Фразенко, реагуючи на цей поділ думок, сказав, що, на відміну від «Акваріуму в морі», це складне для сприйняття кіно, і назвав «Пана Ніхта» своїм найкращим і улюбленим фільмом циклу. Інтернет-прем'єра фільму відбулася 9 червня 2018 року на офіційному YouTube-каналі режисера. Саундтрек для фільму авторства Віктора Камінського.

«Casi Desnudo», 2018

[ред. | ред. код]

П'ятий повнометражний документальний фільм циклу «Поети», про одного з найвизначніших українських письменників-авангардистів, кібернетика IBM Юрія Тарнавського. Зйомки стрічки велися в США та Україні в 2015–2018 роках. Світова прем'єра фільму відбулася 8 березня 2019 року в Нью-Йорку, в Українському інституті Америки за участі режисера Олександра Фразе-Фразенка і самого Юрія Тарнавського. Переднє слово виголосила професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні. Місяць перед прем'єрою студія OFF Laboratory оприлюднила відеозвернення, оголосивши про краудфандинг на постпродакшн фільму. Ширшою метою ролика було привернення уваги до фінансування документальних фільмів на важливі культурні теми. Українська прем'єра[13] стрічки відбулася 26 травня в програмі Книжкового Арсеналу за участі художника (і близького друга Тарнавського) Олександра Дубовика та професора літератури Гарвардського університету Григорія Грабовича. Львівська прем'єра відбулася 18 вересня в Палаці Мистецтв, у спеціальній програмі Форуму видавців «Ніч кіно про поетів[14]», в рамках якої були показані всі п'ять фільмів циклу «Поети» нон-стоп. В прем'єрі взяли участь режисер Олександр Фразе-Фразенко, сам Юрій Тарнавський, а також програмний координатор кінофестивалю «Молодість» Віктор Глонь.

«Нью-Йорк. Маланюк», 2019

[ред. | ред. код]

Шостий повнометражний документальний фільм циклу «Поети», про «Імператора залізних строф» Євгена Маланюка. Фільм охоплює його останній, американський, період життя 1949–1968 рр., та фокусується на особистій історії поета, розповідається про його стосунки з жінками, про стосунки з сином, про зміну письма під впливом Нью-Йоркської групи, про несприйняття американського життєвого укладу та відстороненість від нього. Також фільм містить художні елементи, в початковій сцені зіграв репер Вова зі Львова, а в фінальній — письменник Юрій Андрухович. Допрем'єрний показ фільму відбувся 7 грудня в Нью-Йорку в НТШ-Америка[15].

Вибрана фільмографія

[ред. | ред. код]

Вибрані кліпи

[ред. | ред. код]

Музика

[ред. | ред. код]

Олександр Фразе-Фразенко є одним із яскравих представників української вільної імпровізаційної музики. Найчастіше грає на альт-саксофоні та дудці власної конструкції. Також володіє грою на струнних щипкових та ударних. Має спільні проєкти з Юрієм Яремчуком, Міколаєм Тшаскою, Марком Токарем, Юрієм Зморовичем, Юліаном Китастим[1], Олесею Здоровецькою й іншими. Дискографія складається з кількох десятків альбомів. Також останніми роками він видав кілька альбомів у жанрах інді-року, розвиваючи традиції своїх ранніх альбомів. Навесні 2019 Фразе-Фразенко заявив про себе як про репера, випустивши кліп на нову пісню «Я сплю» і трохи згодом дует з Оленою Янковською «Смокчи», тепло зустрітий аудиторією та критиками, зокрема ресурс «Рагу.Лі» відзначив у цій пісні встановлення гендерного рівноправ'я у стосунках, на противагу пісням, зокрема, Потапа, в яких пропагується об'єктивізація жінки[16]. В соціальних мережах Олександр анонсував вихід цілого реп-альбому під назвою #bezsmertnaklasyka[17], вихід якого відбувся 4 квітня 2020 року. На кінець року він видав ще один лонгплей з 19-ти пісень, найпомітнішими в якому стали контраверсійна і провокативна пісня «Грушевський», в описі до якої автор дав розлогу анотацію, чому Грушевський та Бандера є шкідливими героями для українського сьогодення, що створило ряд дискусій у пресі та соц-мережах. Також популярності зазнала пісня «Кориця». Початок 2021 року для артиста виявився ще успішнішим, преса активно заговорила про його новий альбом «Найкращий альбом року», назвавши Олександра «Українським Моргенштерном»[18].

Вибрана дискографія

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Автор книжок віршів:

  • «Історія одного вбивці (сонети)», 2007
  • «Перший. Середній. Останній», 2008
  • «Сутінковий дім», 2009
  • «Маса», 2010
  • «Часи втрат», 2014
  • «Яма (коротке вибране)», 2015
  • «Nota Tirona», 2016
  • «Декаданс», 2017 (зібрання за останні десять років)

Сергій Жадан чітко окреслив ґенеалоґію «Декадансу»: «не Тичина чи Плужник, але Антонич, не київські шістдесятники, але Нью-Йоркська група й бітники, в обхід складних і не завжди продуктивних стосунків між вісімдесятниками та дев'ятдесятниками, з урахуванням досвіду Калинця, Чубая й Лишеги». Василь Махно додає ще кілька знакових імен в цю систему координат: «це виразна спроба надзавдання, …від Езри Павнда і Джіма Моррісона до Юрія Тарнавського…». В свою чергу Юрій Тарнавський називає вірші Олександра Фразе-Фразенка «поезією чистого ґатунку»; Богдан Рубчак зауважує, що «такі тексти тяжко читати, але читач відчуває своєрідну нагороду». Про зв'язок поколінь для О. Ф.-Ф. пише Оксана Луцишина: "не схиляння перед кумирами, але і не намагання «скинути їх із корабля сучасності». За словами Юрія Андруховича це «блюзнірський епос, синопсис нового синематографа, євангеліє від єретика», а автор цього тексту, за словами Галини Петросаняк, "дає своїм читачам кілька надважливих уроків поезії, найголовніший з яких: «ніколи не перечитуй, завжди читай заново…». Інший бубабіст Віктор Неборак каже: «Я тішуся, що він один з покоління моїх дітей». Любомир Угрин каже, що тут «йдеться про істотне збагачення української поезії, спрямованої на пошук глибинних духовних цінностей», а Ігор Калинець, якого Фразе-Фразенко називає своїм основним вчителем, зізнався: «чому я врешті не став так писати? Це щось таке моє, але на вищому поземі… Це той, що пішов набагато далі: я занурююсь у цю поезію, як таку, до якої сам не дійшов»[19].

Книга «Декаданс» увійшла в довгий список премії «ЛітАкцент року — 2017»[20].

Також Олександр є автором двох книжок, базованих на своїх фільмах «Дім на сімох вітрах [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]» та «Акваріум в морі [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]», обидві видані англійською мовою в перекладі Ольги Герасимів в Гарварді.

У вересневому числі журналу «Дзвін» 2017 року дебютував як прозаїк із уривками роману «Товариство любителів поезії ім. І. Франка»[21].

Є перекладачем книги віршів Джеймса Даґласа Моррісона, яка побачила світ 2013 року. Ця книжка є першим виданням Моррісона українською мовою[22]. Також перекладає англійських поетів епохи реставрації, зокрема Джона Вілмота Рочестера, Керра Скрупа, Джорджа Етеріджа.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Олександр Фразе-Фразенко: «Справжня Галичина — за океаном» // Zbruch, 22.10.2015. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 12 лютого 2017.
  2. ↑ Дім на сімох вітрах. Портрет Василя Махна (офіційний трейлер) // YouTube, 15.08.2015. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 3 вересня 2015.
  3. ↑ На Форумі видавців відбудеться прем’єра фільму про Нью-йоркську Групу та Василя Махна. Відео. tvoemisto.tv. Архів оригіналу за 19 лютого 2017. Процитовано 18 лютого 2017.
  4. ↑ FILM SCREENING: The House on Seven Winds: Vasyl Makhno's Portrait | Columbia | Harriman Institute. harriman.columbia.edu (англ.). Архів оригіналу за 19 лютого 2017. Процитовано 18 лютого 2017. [Архівовано 2017-02-19 у Wayback Machine.]
  5. ↑ The House on Seven Winds; The Complete Script | Harvard Book Store. shop.harvard.com (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 23 лютого 2017. [Архівовано 2017-02-15 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Fraze-Frazenko, Oleksandr; Makhno, Vasylʹ; Gerasymiv, Olga; Popovych, Orest (1 січня 2017). The house on seven winds: the portrait of Vasyl Makhno: the complete script (вид. First edition: January 2017). Cambridge, Massachusetts: Harvard Book Store off books. ISBN 9781635874594. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 23 лютого 2017.
  7. ↑ Oleksandr Fraze-Frazenko (15 січня 2018), PREMIERE! The House on Seven Winds. Vasyl Makhno's Portrait. (An Oleksandr Fraze-Frazenko film), процитовано 24 січня 2018
  8. ↑ Анастасія Чупринська. Втратити, щоб знайти: Нью-Йоркська група // Zbruch, 12.10.2016. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 12 лютого 2017.
  9. ↑ Fraze-Frazenko, Oleksandr; Gerasymiv, Olga (1 січня 2017). An aquarium in the sea: the story of the New York Group of Poets: the complete script (вид. First edition: January 2017). Cambridge, Massachusetts: Harvard Book Store off books. ISBN 9781635874624. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 23 лютого 2017.
  10. ↑ Aquarium in the Sea. The Complete Script | Harvard Book Store. shop.harvard.com (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 23 лютого 2017. [Архівовано 2017-02-15 у Wayback Machine.]
  11. ↑ PREMIERE! An Aquarium in the Sea. The Story of New York Group (An Oleksandr Fraze-Frazenko film).
  12. ↑ (Column) Українська «Молодість»: поза конкурсом було яскравіше, ніж у конкурсі. detector.media (укр.). 5 червня 2018. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 5 квітня 2019.
  13. ↑ Гід по Книжковому Арсеналу: найцікавіші події 25-26 травня. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (укр.). 25 травня 2019. Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 27 вересня 2019.
  14. ↑ Львівська прем'єра Casi Desnudo та Ніч кіно про поетів. Форум видавців. Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 27 вересня 2019.
  15. ↑ У Нью-Йорку відбулася прем'єра фільму про Євгена Маланюка. Укрінформ. 9 грудня 2019. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 9 червня 2021.
  16. ↑ РАГУЛІ 2.18 ЕРОТИЧНІ. YouTube. Ragulivna. 9 липня 2020. Процитовано 9 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  17. ↑ notatky.com.ua (22 квітня 2020). Fraze-Frazenko – Безсмертна класика. Нотатки про українську музику (укр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 3 травня 2020.
  18. ↑ Радзієвська, Валерія (22 лютого 2021). "Український Моргенштерн" видав "Найкращий альбом року". Gazeta.ua. Архів оригіналу за 18 червня 2021. Процитовано 12 лютого 2023.
  19. ↑ Фразе-Фразенко, Олександр (2017). Декаданс (українська) . Львів: ЛА "Піраміда". ISBN 978-966-441-431-6.
  20. ↑ «ЛітАкцент року – 2017»: короткі списки. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (укр.). 30 грудня 2017. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018.
  21. ↑ журнал “Дзвін” №9, вересень (молодіжний) | Видавництво «Апріорі». www.apriori.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018. [Архівовано 2018-01-25 у Wayback Machine.]
  22. ↑ «Проклятий поет, Джим Моррісон…» // Zbruch, 03.09.2013. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 вересня 2015.

Публікації

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фразе-Фразенко_Олександр_Євгенійович&oldid=44112843