Перейти до вмісту

Франсуа Бозізе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Франсуа Бозізе
François Bozizé Yangouvonda
Народився14 жовтня 1946(1946-10-14) (78 років)
Муїла, Габон
Країна ЦАР
НаціональністьGbaya peopled[1]
Місце проживанняНджамена[2]
Діяльністьполітик, польовий командир
Знання мовфранцузька і санго
Посада6-й президент Центральноафриканської республіки
Військове званнягенерал
Термін15 березня 2003 — 24 березня 2013
ПопередникАнж-Фелікс Патассе
НаступникМішель Джотодіа
Партіябезпартійний
Конфесіяпротестантизм
ДітиJean-Francis Bozizéd
Автограф
Нагороди
Order of Merit Order of recognition

Франсуа́ Бозізе́ Янгувонда́ (фр. François Bozizé Yangouvonda; нар. 14 жовтня 1946 року, Муїла, Габон) — центральноафриканський державний, політичний і військовий діяч; міністр оборони (1979—1981) та інформації та культури ЦАР (1981—1982), президент Центральноафриканської Республіки (у 2003—2013 р.р.). Прийшов до влади в результаті військового перевороту, під час якого було повалено президента Анж-Фелікса Патассе. Після дворічного «перехідного періоду» Бозізе в 2005 році виграв президентські вибори.

Біографія

[ред. | ред. код]

Військова і політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Франсуа Бозізе народився 14 жовтня 1946 року в Муїла на території Габона. За етнічною належністю — гбайя[3]. Поступив на військову службу. У 1975 році він отримав звання капітана, а у 1978 році імператор Жан-Бедель Бокасса призвів його в бригадні генерали[4]. Після повалення у наступному році диктаторського режиму Бокасса в країні до влади прийшов Давид Дако, який призначив Бозізе міністром оборони[4]. Під час правління Андре Колінгби генерал Бозізе у 1981—1982 роках був міністром інформації і культури ЦАР[5], але пізніше Колінгба звинуватив його в підготовці державного перевороту і в липні 1989 року він був заарештований в Котону (Республіка Бенін)[4]. Був поміщений у в'язницю і зазнав тортури, але у грудні 1991 року суд в Бангі виправдав його[4].

22 серпня 1993 року Франсуа Бозізе висунув свою кандидатуру на президентських виборах, але програв у першому ж турі, набравши 1,5 % голосів[6]. Тоді Президентом ЦАР став Анж-Фелікс Патассе.

Довгі роки Бозізе вважався прихильником Патассе, допомагаючи йому придушувати армійські заколоти у 1996 і 1997 роках. Саме за ці заслуги, Бозізе і був призначений главою Генштабу збройних сил Центральноафриканської Республіки.

Бунтівник

[ред. | ред. код]

28 травня 2001 року відбулась невдала спроба державного перевороту проти президента Патассе[7]. 26 жовтня генерала Бозізе було відсторонено з посади начальника генштабу армії за звинуваченням в причетності до спроби перевороту[8]. 3 листопада влада спробувала його заарештувати, але Бозізе чинив опір, в результаті чого спалахнули бойові зіткнення. Під час п'яти днів боїв генерал зі своїми по прихильниками залишив свою базу на півночі Бангі і відступив до кордону Чаду[9]. У тому ж місяці Патассе позбавив його генеральського звання[10].

25 жовтня 2002 року війська Бозізе зробили спробу повалити Патассе. У Бангі зав'язалися бої із застосуванням артилерії — спочатку у південно-західній частині міста, в районі аеропорту, а потім на півночі; бій також йшов біля президентського палацу[11]. У битві з бунтівниками, крім урядових військ, брали участь лівійські солдати і 1000 бійців, спрямованих на допомогу президенту командувачем Визвольного Руху Конго Жаном-П'єром Бемба[12]. В ході шестиденних боїв в столиці заколотники були розбиті. Але, вибивши їх зі столиці, союзники почали грабувати Бангі і творити насильство по відношенню до її жителів, що послужило приводом для звинувачення президента Патассе в зловживанні владою і зраді батьківщині.

У лютому 2003 року конголезці на чолі з Жаном-П'єром Бембі відтіснили війська Бозізе майже до самого кордону з Чадом[13].

Президент

[ред. | ред. код]

15 березня 2003 року прибічники Бозізе за підтримки артилерії увійшли в столицю країни[14]. Вони зайняли аеропорт і резиденцію глави держави, потім — телебачення і радіо[13]. Президент Патассе в цей момент знаходився у сусідньому Нігері на саміті організації Країн Зони Сахеля. Франсуа Бозізе заявив, що «повалення колишнього режиму дозволяє створити умови для проведення реальних демократичних перетворень»[15].

Внаслідок перевороту почалася громадянська війна, в країну знову були введені війська ООН.

5 грудня 2004 року в країні відбувся референдум, за підсумками якого була прийнята нова конституція, що встановила змішану республіку[6].

У другому турі президентських виборів, що пройшли 8 травня 2005 року, перемогу здобув Франсуа Бозізе, який набрав 64,60 % голосів[6].

На початку березня 2004 року Центральноафриканська Республіка знову потрапила на перші шпальта світових газет, після того, як стало відомо, що Бозізе вирішив надати притулок поваленому гаїтянському президенту Жану-Бертрану Арістіду. Проте Арістід надовго в ЦАР не затримався.

У 2007 році громадянська війна завершилася угодою з повстанцями.

1 грудня 2010 року Франсуа Бозізе підписав Указ про повну реабілітацію колишнього диктатора Жан-Бедель Бокасса, відповідно до якого повалений імператор був «відновлений в усіх правах». Бозізе назвав Бокассу «великим гуманістом» і «сином нації, визнаним усіма як великого будівничого» і підкреслив «Я хочу говорити про Бокасса. Він побудував країну, а ми зруйнували все, що він побудував»[16][17].

На президентських виборах, які відбулися 23 січня 2011 року, Бозізе був переобраний, набравши 64,37 % голосів[6].

Повалення

[ред. | ред. код]

У грудні 2012 році повстанці звинуватили Голову Уряду в недотриманні умов мирних угод, підписаних у 2007 році і захопили багато великих міст в центральній і східній частинах країни. 11 січня 2013 року в столиці Габону, місті Лібревіль було підписано угоду про припинення вогню. Повстанці відмовилися від вимоги відставки президента ЦАР Франсуа Бозізе, в свою чергу він до 18 січня він повинен був призначити представника опозиції на посаду прем'єр -міністра країни[18]. 17 січня прем'єр-міністра Фостен-Аршанжа Туадера змінив Ніколас Тьянгайе — кандидат, названий опозицією[19].

24 березня 2013 року бойовики повстанської коаліції «Селека» захопили президентський палац в Бангі. Бозізе втік із захопленої столиці в Камерун, де йому надали політичний притулок[20]

Лідер повстанців Мішель Джотодіа проголосив себе президентом, пообіцявши незабаром організувати вибори[21]

10 серпня 2015 року партія Ква Ква На оголосила, що Бозізе повернеться в країну і буде змагатися за посаду президента на президентських виборах в жовтні 2015 року[22] 8 грудня 2015 року Конституційний суд оприлюднив список затверджених кандидатів в президенти. Бозізе, який був ще в вигнанні, був позбавлений права балотуватися[23][24]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://growup.ethz.ch/atlas/pdf/Central%20African%20Republic.pdf
  2. ↑ https://www.rfi.fr/fr/afrique/20211106-françois-bozizé-et-d-autres-chefs-rebelles-centrafricains-se-trouvent-à-ndjamena
  3. ↑ World Directory of Minorities and Indigenous Peoples - Central African Republic : Overview (англ.). Minority Rights Group International. June 2008. A former Patassé loyalist, Bozizé is also a Gbaya northerner.
  4. ↑ а б в г Bozize to contest presidency as an independent candidate, IRIN, 13 грудня 2004, процитовано 14 серпня 2008.
  5. ↑ Francois Bozize (англ.). AfDevInfo.
  6. ↑ а б в г Elections in the Central African Republic (англ.). AFRICAN ELECTIONS DATABASE.
  7. ↑ «Situation „confused“ after apparent coup attempt», IRIN, May 28, 2001.
  8. ↑ «Rebel general, overpowered, flees», IRIN, November 8, 2001.
  9. ↑ «Regional efforts underway to calm tensions», IRIN, November 28, 2001.
  10. ↑ В Центральноафриканской Республике разгорается мятеж. Новости «Коммерсантъ». 27.11.2001. Архів оригіналу за 03.08.2012. Процитовано 03.03.2016. {{cite news}}: Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка)
  11. ↑ Борьба за власть. Газета «Коммерсантъ». 29.10.2002.
  12. ↑ Первые лица. Газета «Коммерсантъ». 27.11.2002.
  13. ↑ а б МИХАИЛ Ъ-ЗЫГАРЬ (17.03.2003). Генерал Бозизе изгнал президента Патассе. Газета «Коммерсантъ».
  14. ↑ "Лента.Ру". Президент Центральноафриканской республики лишился власти во время командировки. 16.03.2003.
  15. ↑ Коротко. Независимое военное обозрение. 21 березня 2003.
  16. ↑ Президент ЦАР полностью реабилитировал Бокассу. «ВЗГЛЯД.РУ». 1 декабря 2010.
  17. ↑ Реабилитация африканского императора. Журнал «Власть». 06.12.2010.
  18. ↑ Sayare, Scott (11 січня 2013). Rebel Coalition in Central African Republic Agrees to a Short Cease-Fire. The New York Times. Процитовано 12 січня 2013.
  19. ↑ Новым премьер-министром ЦАР стал представитель оппозиции
  20. ↑ CAR leader appeals for help to halt rebel advance (The Daily Star Lebanon). The Daily Star. Lebanon. 28 грудня 2012. Архів оригіналу за 28 грудня 2012. Процитовано 3 березня 2016. [Архівовано 2012-12-28 у Wayback Machine.]
  21. ↑ В ЦАР произошел очередной военный переворот. Мишель Джотодия провозгласил себя новым президентом страны. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 3 березня 2016. [Архівовано 2013-12-19 у Wayback Machine.]
  22. ↑ «Exiled Central African leader Bozize to stand at election» [Архівовано 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.], Reuters, 10 August 2015.
  23. ↑ «Renewed unrest in C.Africa after presidential candidates announced» [Архівовано 2017-07-26 у Wayback Machine.], Agence France-Presse, 8 December 2015.
  24. ↑ «Présidentielle en RCA: les soutiens de Bozizé accusent la France», Radio France Internationale, 9 December 2015 (фр.).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франсуа_Бозізе&oldid=43920352