Перейти до вмісту

Франсуа де Гіз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Франсуа І Лотаринзький
François I le Balafré de Lorraine, duc de Guise
фр. François de Lorraine
ПсевдоФрансуа де Гіз
Народився24 лютого 1519(1519-02-24)
Бар-ле-Дюк
Помер24 лютого 1563(1563-02-24) (44 роки)
Сен-Ілер-Сен-Мемен
ПохованняЖуенвіль
Країна Франція[1]
Місце проживанняФранція
Діяльністьполітик, військовослужбовець
Відомий завдякиполководець, засновник Католицької ліги
Знання мовсередньофранцузька[2]
Титулduke of Guised[3], lord of Joinvilled[4], князь Жуанвілюd[4] і baron of Lambescd[5]
Посадавеликий камергер Франціїd
Військове званнягенерал-полковник[d]
Конфесіякатолицизм
РідГізи[3]
БатькоClaude of Lorraine, duke of Guised[3]
МатиАнтуанетта де Бурбон-Вандом[3]
Брати, сестриRené of Lorraine, marquis of Elbeufd[3], Шарль де Гіз, кардинал Лотаринзький[3], Claude of Lorraine, duke of Aumaled[3], Louis I of Lorraine, cardinal of Guised[3], Марія де Ґіз[3], Louise of Lorrained[3] і François de Guised
У шлюбі зАнна д’Есте[3]
ДітиГенріх I де Гіз[3], Charles of Lorraine, duke of Mayenned[3], Louis II of Lorraine, cardinal of Guised[3], Катерина-Марія Лотаринзька[3], Antoine de Guised[6], François de Guised[6] і Max de Guised[6]

Див. також: Гіз

Франсуа І Лотаринзький (фр. François I le Balafré de Lorraine, duc de Guise; нар. 24 лютого 1519 — пом. 24 лютого 1563) — 2-й герцог Гіз, на прізвисько Мічений (фр. Ba'afré), син Клода де Гіза і Антуанетти де Вандом. Противник гугенотів, засновник Католицької ліги.[7]

Діяльність

[ред. | ред. код]

Франсуа Гіз до смерті батька носив титул графа Омальського, служив в армії короля Франциска I і був поранений при облозі Булоні в 1545 році. В бою був поранений, після поранення залишився шрам, що дав йому прізвисько.[8] У 1547 р. він отримав титул герцога Омальського, король Генріх II призначив його головним ловчим і першим камергером. Він розділяв фавор короля з конетаблем Анном де Монморансі. У 1550 р. Франсуа успадкував герцогство Гіз і незабаром став принцом де Жуанвіль. У 1552 р. він очолив оборону Меца від наступу військ Карла V і змусив його відступити з втратою в 30000. У 1554 р. Гіз знову розбив імперські війська при Ренті. У 1557 р. внаслідок інтриг Монморансі Гіз був висланий з Парижа і призначений командиром армії в Італії. Здобув славу полководця, діючи проти іспанської армії. Також керував успішним взяттям англійського порту Кале 6 січня 1558 р. — останньої твердині англійців у Франції.

Війна з гугенотами

[ред. | ред. код]

Новий король Франциск II усунув Монморансі і призначив новим конетаблем і головним намісником Гіза, який розділив свою владу з братом, кардиналом Карлом Лотаринзьким. Бурбони, як перші принци крові, проголосили себе радниками короля, але їх вплив був незначним. Їхній лідер, Антуан де Бурбон, мав одну мету — повернути Наварру, захоплену іспанцями. Об'єднавшись зі своїм братом, принцом Конде, він задумав скинути Гізів. Герцог Гіз був призначений генерал-губернатором королівства в 1560 році і мав завдання очистити країну від гугенотів. Його безжалісність і жорстокість викликали ненависть жителів. При Карлі IX головною фігурою у Франції стала королева Катерина Медічі. Призначивши себе регентом, королева відновила владу сім'ї Монморансі. Різке піднесення Бурбонів, лідерів гугенотів, змусило примиритися давніх ворогів — Гізів і Монморансі. У березні 1561 р. разом з маршалом Жаком д'Альбоном де Сен-Андре вони склали тріумвірат. В результаті 19 грудня в битві при Дре гугеноти були розбиті. Але Монморансі узятий в полон і Сен-Андре був убитий. Після падіння Конде, який був узятий в полон католиками, вождем гугенотів став адмірал Коліньї. У таборі католиків положення теж змінилося — після відходу Монморансі і д'Альбона Гіз став командувачем королівської армії. Франсуа Гіз вирішив обложити Орлеан, але в лютому 1563 р. його смертельно поранив фанатик-убивця.[9]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Гіза так боялися іспанці, що прозвали його «гранд Каптейн де Гіза». Герцог був одружений з Анною д'Есте (1531–1607), донькою герцога Феррарського і Ренатою Французькою, внучкою короля Людовика XII, яка народила 6 синів і дочку. Анна перша звинуватила Коліньї в убивстві чоловіка. Незабаром вона стала дружиною Якова Савойського.[8]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine6.html
  4. ↑ а б https://web.archive.org/web/20071105230900/http://blog.france2.fr/JOINVILLE/index.php/Les-ducs-de-guise-et-princes-de-joinville
  5. ↑ Lambesc sous l'Ancien régime (1692-1789): une principauté de Provence oubliée — 2008. — ISBN 978-2-35209-171-4
  6. ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 30 липня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2015-04-06 у Wayback Machine.]
  8. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 8 грудня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-01-27 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франсуа_де_Гіз&oldid=44113009