Перейти до вмісту

Французький інститут Далекого Сходу

Координати: 48°51′52″ пн. ш. 2°17′32″ сх. д. / 48.864444444444° пн. ш. 2.2922222222222° сх. д. / 48.864444444444; 2.2922222222222
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Французький інститут Далекого Сходу
EFEO Редагувати інформацію у Вікіданих
48°51′52″ пн. ш. 2°17′32″ сх. д. / 48.864444444444° пн. ш. 2.2922222222222° сх. д. / 48.864444444444; 2.2922222222222
Типнауково-дослідний інститут Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняMaison de l'Asied Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано1898 Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗасновникПоль Думер Редагувати інформацію у Вікіданих
ДиректорNicolas Fiévéd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПриналежністьМіністерство вищої освіти та наукових досліджень Франціїd Редагувати інформацію у Вікіданих
Членство у
  • PSL Research Universityd і French Schools Abroad Networkd Редагувати інформацію у Вікіданих
  • Штаб-квартираПариж і XVI округ Парижа Редагувати інформацію у Вікіданих
    Адресаavenue du Président-Wilsond Редагувати інформацію у Вікіданих
    Сайтefeo.fr(фр.) Редагувати інформацію у Вікіданих
    Мапа
    CMNS: École française d'Extrême-Orient у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

    Французький інститут Далекого Сходу (ФІДС) (фр. L'École française d'Extrême-Orient (EFEO) — французький інститут, що спеціалізується на вивченні азійських спільнот, заснований в 1898 році як «Археологічна місія в Індокитаї».

    Історія

    [ред. | ред. код]

    Був дослідницькою організацією, на зразок тих, що вже до цього були створені в Римі та Афінах. Спочатку розташовувався в Сайгоні, потім в Ханої, весь час до початку Другої світової знаходився під патронажем генерал-губернатора Індокитаю.

    У 1954 році (поразка Франції при Дьєнб'єнфу) штаб-квартира ФІДС переїхала на постійне місце в Париж.

    У сферу наукових інтересів входять Південна і Південно-Східна Азія, Далекий Схід. Регіональні дослідницькі центри знаходяться в Гонконзі (КНР), Пуні і Пудучеррі (Індія), Джакарті (Індонезія), Кіото і Токіо (Японія), Пномпені і Сиємреапі (Камбоджа), Сеулі (Південна Корея), В'єнтьяні (Лаос), Куала-Лумпурі (Малайзія), Рангуні (Бірма), Бангкоку і Чіангмаї (Таїланд), Тайбеї (Тайвань), Ханої (В'єтнам).

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Catherine Clémentin-Ojha et Pierre-Yves Manguin, Un Siècle pour l'Asie, l'École française d'Extrême-Orient, 1898—2000, Les Éditions du Pacifique/École française d'Extrême-Orient, Paris, 2001