Перейти до вмісту

Фред Д'Агюяр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фред Д'Агюяр
Народився2 лютого 1960(1960-02-02) (64 роки)
Лондон, Велика Британія
Країна Велика Британія[1]
Діяльністьпоет
Alma materКентський університет
ЗакладУніверситет Маямі, Ньюкаслський університет, Бірмінгемський університет, Кембриджський університет, Даремський університет, Політехнічний інститут і університет штату Вірджинія і Бейтс-коледжd
Нагороди

Фред Д'Агюяр (нар. 2 лютого 1960(1960лютого02)) — британсько-гаянський поет, прозаїк і драматург, професор англійської мови у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.

Біографія

[ред. | ред. код]

Фред Д'Агюяр народився у Лондоні, Англія, у 1960 році у гаянських батьків, Малькольма Фредеріка Д'Агюяра та Кетлін Агати Месіа[2]. У 1962 році його вивезли до Гаяни, де він жив із бабусею до 1972 року. У 12 років він повернувся до Англії[2][3][4][5].

Спочатку Д'Агюяр здобував медичну освіту, а потім вивчав африканські та карибські дослідження в Університеті Кента, Кентербері, який закінчив у 1985 році[5]. Він подав заявку на вступ у докторантуру університету Ворика, займаючись дослідженням гаянського письменника Вілсона Гарріса, але, отримавши дві посади у Бірмінгемському та Кембриджському університетах (де він був стипендіатом Джудіт Е. Вілсон у 1989—1990 роках) — його докторська дисертація «вилетіла з [його] голови», і він почав зосереджувати всю свою енергію на творчому письмі[3][4].

Д'Агюяр переїхав до США, отримавши посаду запрошеного письменника в Емгерст-коледжі, Емгерст, Массачусетс (1992—1994)[3][5]. Відтоді він викладав у коледжі Бейтса, Льюїстон, штат Мен (асистент професора, 1994—1995) та Університеті Маямі, де обіймав посаду професора англійської мови та творчого письма[3][5]. У 2003 році він обійняв посаду професора англійської мови та співдиректора магістра образотворчого мистецтва з творчого письма у Політехнічному інституті та університеті штату Вірджинія. Восени 2015 року він став професором англійської мови та директором відділу творчого письма в Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі, обіймав її до 2019 року[6].

Поезія, романи та п'єси

[ред. | ред. код]

Поезія

[ред. | ред. код]

Перша поетична збірка Д'Агюяри, «Mama Dot» (1985), вийшла друком з великим успіхом[2][5]. Вона зосереджена на архетиповій фігурі бабусі, мами Дот, і вона відрізнялася поєднанням стандартної англійської та національної мов[7]. Разом зі своєю збіркою «Airy Hall» 1989 року (названою на честь села в Гаяні, де Д'Агюяр провів дитинство), «Mama Dot» отримала премію Гаяни з поезії. Якщо дії перших двох поетичних збірок Д'Агюяра відбувалися в Гаяні, його третя — «British Subjects» (1993) — досліджує досвід народів вест-індійської діаспори у Лондоні[8]. Лондон також був у центрі уваги іншої поеми «Sweet Thames», яка транслювалася на BBC у «Світи у кіно» 3 липня 1992 року та виграла нагороду Комісії за гонитву расової рівності у медіа[9].

Після періоду написання романів Д'Агюяр повернувся до поетичного жанру у 1998 році, опублікувавши «Bill of Rights» (1998): довгу поему про бійню в Джонстауні у Гаяні у 1979 році, яка розповідається гаянськими версіями англійської мови, які поєднують діалекти, креольську та національну мови зі стандартним просторіччям[10]. Вона увійшла до короткого списку премії Т. С. Еліота 1998 року. У 2000 році з'явилася ще одна поема, «Bloodlines», яка розповідає про чорну рабиню та її білого коханця[5]. Його поетична збірка 2009 року «Continental Shelf» зосереджена на реакції на масове вбивство в університеті Вірджинії, під час якого студент убив 32 людини[11]. Автор став фіналістом премії Т. С. Еліота 2009 року[12].

Романи

[ред. | ред. код]

Перший роман Д'Агюяра «The Longest Memory» (1994) розповідає про Вайтчепела, раба на плантації у Вірджинії у XVIII столітті. Книга отримала Премію Девіда Гігама за художню літературу та Премію Whitbread First Novel Award[13][14][15]. Книгу адаптували для телебачення та транслювали на Channel 4 у Великій Британії. Повертаючись до тем, які він раніше розглядав у «British Subjects», роман Д'Агюяра «Dear Future» 1996 року досліджує історію вест-індійської діаспори через вигадану розповідь про життя однієї численної родини[16][17].

На написання третього роману, «Feeding the Ghosts» (1997), Д'Агюяра надихнула поїздка до Мерсісайдського морського музею у Ліверпулі. Сюжет книги, заснований на реальній історії про різанину на «Зонгі», під час якої 132 раби викинули з корабля невільників у Атлантику з метою отримання страхового відшкодування[5][18]. Згідно з історичними розповідями, один раб вижив і знову піднявся на корабель. В історії Д'Агюяра цей раб, про якого практично немає історичної інформації, з'являється як вигаданий персонаж Мінта[18].

Його четвертий роман, «Bethany Bettany» (2003), зосереджений на п'ятирічній гаянській дівчинці Бетані, чиї страждання дехто сприймає як символ нації (Гаяни), яка прагне відновити себе[13][19]. Його роман «Children of Paradise» 2014 року є вигаданим переосмисленням бійні в Джонстауні, розказаним з точки зору матері та дитини, які живуть у громаді[20].

П'єси

[ред. | ред. код]

Серед його п'єс «High Life», вперше поставлена в Олбані Емпайр у Лондоні у 1987 році, та «A Jamaican Airman Foresees His Death», поставлену у театрі Королівський двір у Лондоні у 1991 році. Його радіоп'єса «Mr Reasonable» — про звільненого темношкірого раба, вмілого ткача шовку, якого Шекспір найняв для виготовлення театральних костюмів — транслювалася на BBC Radio 4 10 квітня 2015 року[21].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • 1985. Mama Dot. London: Chatto & Windus.
  • 1988. The New British Poetry 1968–88. Під редакцією Gillian Allnutt, Ken Edwards and Eric Mottram.
  • 1989. Airy Hall. London: Chatto & Windus.
  • 1993. British Subjects. London: Bloodaxe.
  • 1994. The Longest Memory. London: Chatto & Windus.
  • 1995. A Jamaican Airman Foresees His Death (play). London: Methuen.
  • 1996. Dear Future. London: Chatto & Windus.
  • 1997. Feeding the Ghosts. London: Chatto & Windus.
  • 1998. Bill of Rights. London: Chatto & Windus.
  • 2000. Bloodlines. London: Chatto & Windus.
  • 2001. An English Sampler: New and Selected Poems.
  • 2004. Bethany Bettany, 2003. London: Chatto & Windus.
  • 2009. Continental Shelf. Oxford: Carcanet.
  • 2014. Children of Paradise. New York: Harper (publisher)

Призи та нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1983: Нагорода групи з захисту прав меншин
  • 1984: Премія Кентського університету Т. С. Еліота (для студентів Кентського університету)
  • 1985: Літературна премія GLC
  • 1985: Премія Малкольма Ікса за поезію (за «Mama Dot»)
  • 1989: Поетична премія Гаяни (за "Mama Dot "і "Airy Hall ")
  • 1993: Премія Комісії за гонитву расової рівності в медіа (за «Sweet Thames»)
  • 1994: Премія Девіда Гігама за художню літературу (за «The Longest Memory»)
  • 1994: премія Whitbread First Novel Award (за «The Longest Memory»)
  • 1996: Літературна премія Гаяни (за «Dear Future»)
  • 1997: у шорт-листі Меморіальної премії Джеймса Тейта Блека (за художню літературу) (за «Feeding the Ghosts»)
  • 2009: Премія Т. С. Еліота (короткий список)
  • 2019: Премія Чолмлі

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2010.
  2. ↑ а б в Stade, George; Karen Karbiener (2003). Encyclopaedia of British Writers, 1800 to the Present (Vol. II). New York: Facts on File. с. 127—8. ISBN 9781438116891.
  3. ↑ а б в г Hyppolite, Joanne (2004). Interview with Fred D'Aguiar. Anthurium: A Caribbean Studies Journal. 2 (1). Процитовано 6 червня 2012.
  4. ↑ а б Birbalsingh, Frank (1993). An Interview with Fred D'Aguiar. ARIEL. 24 (1): 133—145.
  5. ↑ а б в г д е ж Fred D'Aguiar. British Council Writers Profiles. British Council. Архів оригіналу за 23 January 2013. Процитовано 6 червня 2012.
  6. ↑ Romanchuk-Kapralau, Marina (22 квітня 2015). English department hires two new creative writing professors. Daily Bruin.
  7. ↑ O'Brien, Sean (1996). A Necessary Gospel. London Review of Books. 11 (6): 24—5. Процитовано 9 червня 2012.
  8. ↑ Salkey, Andrew (1994). British Subjects by Fred D'Aguiar. World Literature Today. 68 (4): 864—5. doi:10.2307/40150782. JSTOR 40150782.
  9. ↑ Barfield, Stephen (March 2007). 'Post-Face': Reflections on the Literary Thames. The Literary London Journal. 5 (1). ISSN 1744-0807. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 8 червня 2012. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Maes-Jelinek, Hena (2006). Chapter 22: "Tricksters of Heaven" Visions of Holocaust in Jonestown and Fred D'Aguiar's Bill of Rights. The Labyrinth of Universality: Wilson Harris's Visionary Art of Fiction. Amsterdam: Rodopi. с. 419–437 [421]. ISBN 9042020326.
  11. ↑ Bainbridge, Charles (19 вересня 2009). Continental Shelf by Fred D'Aguiar. The Guardian (Review Section). с. 19. Процитовано 10 червня 2012.
  12. ↑ Flood, Alison (22 жовтня 2009). T. S. Eliot Prize Shortlists Poets 'Who Have Dreamed and Who Have Dared'. The Guardian. Процитовано 2 червня 2012.
  13. ↑ а б Edemariam, Aida (18 січня 2003). A Child Out of Time. The Guardian. Процитовано 7 червня 2012.
  14. ↑ Frias, Maria (2002). The Erotics of Slavery (A Review of Bloodlines). Callaloo. 25 (2): 679—685, p. 684 (n.4). doi:10.1353/cal.2002.0069.
  15. ↑ Gurnah, Abdulrazak (15 липня 1994). Resisting Ignorance. Times Literary Supplement. с. 22.
  16. ↑ King, Bruce (1997). Dear Future by Fred D'Aguiar. World Literature Today. 71 (1): 206. doi:10.2307/40152753. JSTOR 40152753.
  17. ↑ Hathaway, Heather (1998). Dear Future by Fred D'Aguiar. African American Review. 32 (3): 506—8. doi:10.2307/3042256. JSTOR 3042256.
  18. ↑ а б Frias, Maria (2002). Building Bridges Back to the Past: An Interview with Fred D'Aguiar. Callaloo. 25 (2): 418–425 [421]. doi:10.1353/cal.2002.0068.
  19. ↑ Jays, David (5 січня 2003). You can take the boy out of Guyana... The Observer. Процитовано 9 червня 2012.
  20. ↑ Scheeres, Julia (7 березня 2014). Devil's Deeds.
  21. ↑ «Mr Reasonable by Fred D'Aguiar», BBC Radio 4.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фред_Д%27Агюяр&oldid=43921564