Функціоналізм (міжнародні відносини)
Функціоналізм — це теорія міжнародних відносин, що виникла в міжвоєнний період головним чином, через сильне занепокоєння щодо застарілості держави як форми соціальної організації. Замість власних інтересів національних держав, які реалісти розглядають як мотивуючий фактор, функціоналісти зосереджуються на спільних інтересах і потребах держав (а також і недержавних акторів) у процесі глобальної інтеграції, спричиненої ерозією державного суверенітету та зростанням ваги знань, а отже, науковців і експертів у процесі формування політики. Його коріння можна простежити в ліберальних та ідеалістичних традиціях, що почалися з Іммануїла Канта і сягають аж до промови Вудро Вільсона «Чотирнадцять пунктів».
Функціоналізм є піонером у теорії та стратегії глобалізації. Держави вибудовували структури влади за принципом територіальності. Теорії держави з'явилися на припущеннях, які ототожнювали сферу влади з територією, за допомогою методологічного територіалізму. Функціоналізм запропонував створити форму влади, засновану на функціях і потребах, яка пов'язувала владу з науковими знаннями, досвідом і технологіями: він забезпечив надтериторіальну концепцію влади. Функціоналістичний підхід виключає та спростовує ідею державної влади і політичного впливу (реалістичний підхід) в інтерпретації причин такого поширення міжнародних організацій у міжвоєнний період (який характеризувався конфліктом національних держав) і в наступні роки.
Згідно з функціоналізмом, міжнародна інтеграція (колективне управління та матеріальна взаємозалежність між державами) розвиває власну внутрішню динаміку, оскільки держави інтегруються в обмежених функціональних, технічних та економічних сферах. Міжнародні організації задовольнятимуть людські потреби, спираючись на знання та досвід. Переваги, які надають функціональні агентства, привертатимуть лояльність населення, стимулюватимуть його участь і розширять сферу інтеграції. В основі функціоналізму лежать сильні припущення: процес інтеграції відбувається в рамках людської свободи; знання і досвід доступні в даний час для задоволення потреб, для яких створюються функціональні агентства; держави не будуть саботувати процес.
Неофункціоналізм знову ввів територіалізм у функціональну теорію і применшив її глобальний вимір. Неофункціоналізм — це водночас теорія та стратегія регіональної інтеграції, що заснована на роботі Девіда Мітрані. Неофункціоналісти зосередили свою увагу виключно на безпосередньому процесі інтеграції між державами (регіональна інтеграція). Спочатку держави інтегруються в обмежених функціональних або економічних сферах. Згодом частково інтегровані держави відчувають зростаючий імпульс для подальших раундів інтеграції в суміжних сферах. Ця « невидима рука» явища інтеграції була названа неофункціоналістською школою «перетіканням» (spill-over). Це було найбільш очевидним у дослідженні евтаназії. Хоча інтеграції можна чинити опір, зупинити її поширення стає дедалі важче, коли вона прогресує.
На думку неофункціоналістів, існує два типи переливу: функціональний і політичний. Функціональний перелив — це взаємозв'язок між різними економічними секторами або проблемними сферами, а також інтеграція в одній політичній сфері, що переходить в інші. Політичний вплив — це створення наднаціональних моделей управління, таких масштабних як Європейський Союз, або таких добровільних, як Організація Об'єднаних Націй .
Одним із представників був американський політолог Ернст Хаас. Також ввважається, що підхід Жана Моне до європейської інтеграції, яка була спрямована на інтеграцію окремих секторів у надії на досягнення побічних ефектів, що сприятимуть подальшому процесу інтеграції, був базований на тактиці неофункціональної школи. На відміну від попередніх теорій інтеграції, неофункціоналізм проголошував себе ненормативним і намагався описати та пояснити процес регіональної інтеграції на основі емпіричних даних. Інтеграція розглядалася як неминучий процес, а не як бажаний стан речей, який могли б запровадити політичні чи технократичні еліти суспільств залучених держав. Однак її сила була і її слабкістю: хоча вона розуміла, що регіональна інтеграція можлива лише як поступовий процес, її концепція інтеграції як лінійного процесу унеможливлювала пояснення невдач.
Джон Маккормік порівнює основні принципи функціоналізму з принципами реалізму (коментарі додані, щоб підкреслити ключові відмінності):
| Реалізм | Функціоналізм | Коментарі | |
|---|---|---|---|
| Домінуючі цілі акторів | Військова безпека | Мир і процвітання | Безпека через: влада проти співпраці |
| Інструменти державної політики | Військова сила і економічні інструменти | Економічні інструменти та політичне волевиявлення | Державна політика затвердження проти переговорів |
| Сили, що стоять за формуванням порядку денного | Можливі зміни в балансі сил і загрози безпеці | Початковий акцент на низькій політиці, наприклад на економічних і соціальних питаннях | Порядок денний: збереження позиції проти досягнення консенсусу |
| Роль міжнародних організацій | Другорядна; обмежена державною владою і значенням військової сили | Істотна; нові, функціональні міжнародні організації формулюватимуть політику та ставатимуть все більш відповідальними за реалізацію | Міжнародна участь: мінімальна проти значної |
Мета функціоналізму щодо глобального миру досягається шляхом функціонального співробітництва через роботу міжнародних організацій (включаючи міжурядові та неурядові організації). Діяльність функціональних міжнародних організацій передбачає вжиття заходів для вирішення практичних і технічних проблем, а не проблем військово-політичного характеру. Вони також не викликають суперечок у політичному плані та передбачають спільний інтерес у вирішенні міжнародних проблем, які найкраще можуть бути вирішені транснаціональним шляхом. На думку Мітрані, вирішення функціональних питань надає акторам міжнародного співтовариства можливість успішно співпрацювати в неполітичному контексті, чого було б важче досягти в політичному. Подальший розвиток призведе до процесу під назвою «автономний розвиток», спрямований на примноження, розширення і поглиблення функціональних міжнародних організацій. В ідеалі, це зрештою призвело б до створення міжнародного уряду. Таким чином, функціоналісти припускають, що співпраця в неполітичному контексті принесе міжнародний мир. Викорінення існуючих неполітичних, невійськових глобальних проблем, які функціоналісти вважають власне джерелом конфліктів у глобальній спільноті, є тим, що вони прагнуть досягти. Однак критики вказують на деякі обмеження функціоналістського припущення: на практиці вирішення функціональних питань не обов'язково і не завжди сприяє співробітництвуі; його спрощене припущення ігнорує різні причини державних конфліктів.
Поширення функціональних міжнародних організацій відбулося без належної реорганізації та координації зусиль через відсутність центрального глобального управління, яке б забезпечувало підзвітність таких організацій. Як наслідок, серед функціональних міжнародних організацій до сьогодні спостерігається тенденція до децентралізації. Зокрема, спроби Ліги Націй координувати діяльність функціональних міжнародних організацій у сфері соціально-економічного співробітництва шляхом створення Економічної та соціальної ради ООН виявилися марними. У результаті ідея децентралізації переважає й сьогодні, за винятком випадків особливого співробітництва між Економічною та Соціальною Радою та деякими функціональними організаціями. Згодом були проведені такі саміти, як Всесвітній саміт соціального розвитку в 1995 році, Саміт тисячоліття в 2000 році та Саміт Землі в 2002 році, на яких розглядалися та координувалися питання функціонального співробітництва, особливо щодо соціальних та економічних аспектів.
Основні функції функціональних міжнародних організацій включають в себе права людини, міжнародну комунікацію, охорону здоров'я, морське право, навколишнє середовище, освіту та інформацію, міжнародні програми допомоги, підтримку біженців, а також економічний розвиток.
- McCormick, John (1999). The European Union: politics and policies (вид. 2nd). Boulder, Colorado: Westview Press. ISBN 978-0-8133-9032-1.
- Mitrany, David (1933). The progress of international government. London: G. Allen & Unwin. OCLC 4701730.
- Mitrany, David (1966). A working peace system. Chicago: Quadrangle Books. OCLC 504885.
- Rosamond, Ben (2000). Theories of European integration. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-0-333-64717-2.
- Scholte, Jan Aart (1993). International relations of social change. Buckingham: Open University Press. ISBN 978-0-335-09330-4.
- Scholte, Jan Aart (2000). Globalization: a critical introduction. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-0-333-66022-5.
- Scholte, Jan Aart (2001). The globalization of world politics. У Baylis (ред.). The globalization of world politics: an introduction to international relations (вид. 2nd). Oxford New York: Oxford University Press. с. 13–34. ISBN 978-0-19-878263-6.
- Wolf, Peter (Summer 1973). International organization and attitude change: a re–examination of the functionalist approach. International Organization. Cambridge Journals. 27 (3): 347—371. doi:10.1017/S0020818300003544.
- Ziring, Lawrence; Riggs, Robert E.; Plano, Jack C. (2005). Social and technical cooperation. У Ziring (ред.). The United Nations: international organization and world politics. Belmont, California: Thomson Wadsworth. с. 397–469. ISBN 978-0-534-63186-4.
- Caporaso, James (March 1998). Regional integration theory: understanding our past and anticipating our future. Journal of European Public Policy. Taylor and Francis. 5 (1): 1—16. doi:10.1080/13501768880000011.
- Claude, Jr., Inis L. (1971). The functional approach to peace. У Claude, Jr., Inis L. (ред.). Swords into plowshares; the problems and progress of international organization (вид. 4th). New York: Random House. с. 344—368. ISBN 978-0-394-34053-1.
- Groom, A.J.R.; Taylor, Paul (1975). Functionalism: theory and practice in international relations. New York: Crane, Russak. ISBN 978-0-8448-0305-0.
- Haas, Ernst (1958). The uniting of Europe: political, social, and economic forces, 1950–1957. Library of World Affairs Series, no. 42. Stanford, California: Stanford University Press. OCLC 964689.
- Haas, Ernst (1964). Beyond the nation-state: functionalism and international organization. Stanford, California: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-0186-0.
- Held, David (1987). Models of democracy. Stanford, California: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-1359-7.
- Imber, Mark (1989). The USA, ILO, UNESCO, and IAEA: politicization and withdrawal in the specialized agencies. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-0-312-03256-2.
- Keohane, Robert O.; Hoffmann, Stanley (1991). The New European community: decisionmaking and institutional change. Boulder, Colorado: Westview Press. ISBN 978-0-8133-8271-5.
- Mitrany, David (July 1948). The functional approach to world organization. International Relations. Wiley. 24 (3): 350—363. doi:10.2307/3018652. JSTOR 3018652. Pdf.
- Mitrany, David (June 1965). The prospect of European integration: federal or functional. Journal of Common Market Studies. Wiley. 4 (2): 119—149. doi:10.1111/j.1468-5965.1965.tb01124.x.
- Mitrany, David (1976). The functional theory of politics. New York: St. Martin's Press. OCLC 2273808.
- Piquet, Howard S. (July 1945). Functional international organization. Annals of the American Academy of Political and Social Science. SAGE. 240 (1): 43—50. doi:10.1177/000271624524000108.
- Sewell, James (1966). Functionalism and world politics : a study on united nations programs financing economic development. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-07508-2.
- Wallace, William, ред. (1990). The dynamics of European integration. London New York: Pinter Publishers for the Royal Institute of International Affairs. ISBN 978-1-85567-087-7.