Фіглик
Фіглик (пол. Figlik, від нім. Figel — витівка, пустощі, жарти) — жанр давньої польської поезії; різновид вірша, близький до фацеції, фабліо чи шванка, жартівливих, сатиричних пісень, в основу яких покладено анекдот. Фіглиг широко побутував у західно-європейських літературах[1].
Заснований фіглик на початку формування книжної поезії. Уперше термін ужито після смерті Миколи Рея як назва другого видання збірки його віршових анекдотів (1570). Із часом фіглик замінила фрашка[1].
Майстрами фігликів були Бернат із Любліна (1465—1529) та Микола Рей (1500—1569), який у збірці «Звіринець» (1562) переробив сюжети фацетій Дж. П. Браччоліні (1380—1459) та Г. Бебеля (1472—1518), наблизивши їх до польської дійсності[1].
Фіглик Ф. Берната був дванадцятивіршем, у Миколи Рея — восьмивіршем. В обох авторів — парне римування[1].
Зазвичай у фіглику критикують людську поведінку та звички, переважно придворних та шляхтичів[2]. Найпопулярнішими вадами для викриття були легковажність, скупість, зажерливість, ревнощі, хитрощі, неуцтво тощо. М. Рей особливо гостро висміював священників[3]. Іноді може містити філософський посил і підтекст[4].
|
Влучне, соковите, іноді грубувате слово, дотепність і життєвість сюжетів зробили ці твори надзвичайно популярними. | 
|
— М. Шаповалова, Г. Рубанова, В. Моторний | ||
В українській літературі відповідником фіглика є співомовка, запроваджена Степаном Руданським[1].
- Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю.Ковалів: У 2 т. / К., 2007, том 2 — 530 с.
- ↑ а б в г д Волков, Анатолій. Фіглик. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври. с. 592.
- ↑ Figlik. Bryk (польською) . Процитовано 31 травня 2023.
- ↑ Шаповалова М., Рубанова Г., Моторний В. (1993). Історія зарубіжної літератури. Львів: Світ. с. 312.
- ↑ Rzadkowski, Roman. Figlik. Lekturli.pl (польською) . Процитовано 31 травня 2023.