Хвиля Андрій Ананійович
| Хвиля Андрій Ананійович Олінтер Андрій Ананійович | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1933 — 1937 | ||
| Народження: |
19 серпня 1898 с. Рингач тепер Новоселицький район Чернівецька область | |
| Смерть: |
10 лютого 1938 (39 років) Москва | |
| Країна: |
 Російська імперія→ СРСР | |
| Батько: | Ананій Олінтер | |
| Шлюб: | Галина Василівна Терезанська-Гладкова | |
| Діти: | Юрій, Ігор (1921—2011), Галій, Оксана | |
| Нагороди: | 
| |
|
| ||
Андрі́й Ана́нійович Хви́ля (справжнє прізвище Олінтер або Олентир; 19 серпня 1898; с. Рингач (тепер Новоселицький район Чернівецька область), Бессарабія — 10 лютого 1938) — український радянський державний діяч з колишніх боротьбистів.
Письменник і літературний критик, агітатор та громадський обвинувачувач на судовому процесі у Димівській справі 1924 року.
Спричинився до ліквідації багатьох діячів української культури, брав участь у репресіях селян і відбиранні зерна на території Одещини під час Голодомору в Україні (1932—1933).
Член Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. Член ЦК КП(б)У в 1927—1937 роках. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 29 листопада 1927 до 27 травня 1937 року. Кандидат у члени Секретаріату ЦК КП(б)У з 9 квітня 1929 по 5 червня 1930 року.
Народився 19 (31 за новим стилем) серпня 1898 року в с. Рингач Бессарабії (тепер Новоселицький район Чернівецька область), у бідній селянській родині. Закінчив Хотинську вищу початкову школу в 1915 році, після чого вступив до Полтавського землемірного училища. Під час навчання в училищі став членом «Юнацької спілки». До 1917 року були неперевірені дані про те, що Хвиля міг бути інформатором у поліції і видавати своїх товаришів по ЮС у Полтаві.
Восени 1917 року Хвиля-Олінтер вступив до УПСР, приставши до лівої течії майбутніх боротьбистів. Псевдонім Хвиля узяв 1917 року.
Активний учасник встановлення радянської влади. За дорученням Центрального комітету як губполітемісар УПСР (боротьбистів) Хвиля-Олінтер з травня 1918 року, протягом кількох місяців, веде підпільну роботу на Волині. Восени 1918 року — в Полтавському підпіллі, де з губернським повстанським комітетом бере участь у підготовці повстання проти гетьмана Скоропадського.
У червні 1919 року вийшов з партії боротьбистів і вступив до КП(б)У. У 1919 році Хвиля-Олінтер призначається головою Подільського губревкому і губкому КП(б)У. Бувши секретарем губкому у Вінниці брав участь в укладенні договору про перехід УГА на бік РСЧА у лютому 1920 року.
Влітку 1920 року Хвиля-Олінтер стає секретарем Волинського губкому КП(б)УЗО. У 1921—1922 роках Хвиля працює на посаді голови Сумського окружного виконкому. У квітні 1924 року ЦК КП(б)У відряджає Хвилю-Олінтера до Одеси завідувачем агітпропвідділу Одеського губкому партії.
В травні 1924 р. Хвиля-Олінтер увішов до складу Одеського губкому КП(б)У. Основне завдання, яке виконував Андрій Хвиля на Одещині — кураторство «питання Бессарабії» у зв'язку з утворенням в 1924 році молдавської автономії в складі УСРР[1].
Орієнтовно з весни 1925 року працює в Центральному Комітеті КП(б)У, спочатку заступником завідувача агітпропвідділу (1925—1926), а потім — завідувачем відділу преси (1926—1928), завідувачем культпропвідділу та агітпроппресвідділу (1928—1933). Входить до складу ЦК і Оргбюро ЦК КП(б)У, обирається до Всеукраїнського ЦВК у 1927—1937 роках. Від 28 лютого 1933 до 1936 року працює першим заступником народного комісара освіти УСРР, а в 1936—1937 роках — начальника Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УСРР. Багато акторів та інших творчих людей у роки реабілітації Хвилі стверджували, що на цьому посту він був надмірно вимогливим і педантичним.
Зі слів Миколи Межуєва, Хвиля часто любив робити колегам подарунки у вигляді видань під його редакцією або картин українських художників з власної колекції[2]
Андрій Хвиля особливо відзначався в «боротьбі проти українського націоналізму» і спричинився до ліквідації багатьох діячів української культури за часів Павла Постишева.
Бувши своєю людиною у домі Олександра Шумського — наркома освіти, одного з творців українізації, Хвиля незабаром відіграє не останню роль в інтригах та боротьбі проти нього, яку вів Л. Каганович, активно включається в гучну кампанію боротьби з «шумськизмом» та «хвильовизмом». 1934 року, в одному з програмно-публіцистичних виступів, звинуватив Шумського у близькості до «українських фашистів». Хвиля належав до числа тих, хто якнайактивніше цькував Миколу Скрипника.
Хвиля-Олінтер відіграв не останню роль у трагедії української нації — Голодоморі (1932—1933). Взимку 1932—1933 року Хвиля-Олінтер як уповноважений ЦК КП(б)У з питань хлібозаготівель перебував на Одещині. 10 січня 1933 року він, доповідаючи Центральному Комітету про проведену роботу, вказував на сотні репресованих селян, а іноді й цілі села, сотні центнерів відібраного «утаєного» хліба. І водночас нарікав, що репресії не дають бажаних наслідків, мало допомагають хлібозаготівлі[3].
На тему боротьби проти націоналізму має низку публіцистичних і літературно-критичних праць:
- «Национальный вопрос на Украине» (рос. мовою, 1926);
- «Ясною дорогою. Рік на літ. фронті» (1927);
- «Під академічним забралам» (1928);
- «Від ухилу в прірву» (1928);
- «Трубадури українського фашизму» (1930) та інші.
Після усунення Миколи Скрипника Хвиля-Олінтер був автором першої переробки українського правопису в напрямі зближення української мови з російською.
У листопаді 1936 року репресований. Під час VIII Надзвичайного з'їзду Рад СРСР Хвилю допитували Єжов і Каганович. Лише втручання голови Раднаркому України Панаса Любченка, що особисто їздив до Сталіна й відстояв Хвилю, тоді врятувало його.
13 серпня 1937 року знову заарештований і мав стати однією з ключових фігур сфабрикованої справи про «буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів»[4].
20 серпня 1937 року спільно ще з 8 арештантами (В. Порайко, М. Межуєв, О. Триліський та ін.) етапований з Києва в Москву[5].
На пленумі ЦК КП(б)У 29 серпня 1937 року виключений зі складу Центрального Комітету.
8 лютого 1938 року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила його як одного з «організаторів і керівників антирадянської націонал-фашистської диверсійно-терористичної організації в Україні, яка своєю метою ставила повалення Радянської влади» і «агента польської розвідки» до страти. Розстріляний 10 лютого 1938 року.
Реабілітували Хвилю-Олінтера в судовому порядку 22 вересня 1956 року.
- Орден Трудового Червоного Прапора (№ 5464, 1936) — вручення нагороди відбулось за особистого сприяння Панаса Любченка.
- ↑ Хвиля А. Вони з гарматами — ми з братерською допомогою. Известия, 30 сентября 1924. № 1447. С. 1.
- ↑ Бойда А. Постать Василя Порайка у свідченнях Миколи Межуєва (за матеріалами слідчої справи) // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 129.
- ↑ Голод 1932—/933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — К., 1990. — С. 326—327. Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 4 жовтня 2016.
- ↑ Хвиля А. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 4 жовтня 2016.
- ↑ Бойда А. Постать Василя Порайка у свідченнях Миколи Межуєва (за матеріалами слідчої справи) // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 125.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Замковий В. П. Сторінки біографії Андрія Хвилі // Український історичний журнал. — К. : Наукова думка, 1989. — № 3. — С. 121.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Стан на мовному фронті. Доповідь тов. Хвилі [Архівовано 20 березня 2011 у Wayback Machine.] // Вісті ВУЦВК. — 1933. — 30 червня.
- Українське народне мистецтво [Архівовано 9 жовтня 2017 у Wayback Machine.] / упорядник Андрій Хвиля.
- Юренко О. П. Хвиля Андрій Ананійович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 365. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Українська народна приказка / упоряд. Андрій Хвиля. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1936. — 576, 8 с. [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.]
- Войналович В., Юренко О. Щоб трагічне не повторилося (А. А. Хвиля). Репресоване краєзнавство. — К., 1991. — С. 324—333.
- Хвиля А. Вони з гарматами — ми з братерською допомогою. Известия, 30 сентября 1924. № 1447. С. 1.
- Бойда А. Постать Василя Порайка у свідченнях Миколи Межуєва (за матеріалами слідчої справи). Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 121—134.
- Хвиля Андрій Ананійович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Експерт
- Українська народна приказка / упоряд. Андрій Хвиля. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1936. — 576, 8 с. [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.]