Хвойні ліси Великого Хінгану та гір Джагди
 Ліс в Зейському заповіднику[ru] (Амурська область)
| |
| Екозона | Палеарктика |
|---|---|
| Біом | Хвойні ліси помірної зони |
| Статус збереження | вразливий |
| Назва WWF | PA0505 |
| Межі | Східносибірська тайга Охотсько-Маньчжурська тайга Даурський лісостеп Монголо-Маньчжурський степ Маньчжурські мішані ліси Амурський лучний степ |
| Площа, км² | 249 275 |
| Країни | КНР, Росія |
| Охороняється | 39 610 км² (16 %)[1] |
 Розташування екорегіону (фіолетовим)
| |
Хвойні ліси Великого Хінгану та гір Джагди (ідентифікатор WWF: PA0505) — палеарктичний екорегіон хвойних лісів помірної зони, розташований в Маньчжурії, на території Північно-Східного Китаю та Приамур'я[2].
Екорегіон хвойних лісів Великого Хінгану та гір Джагди охоплює гори Великого Хінгану, розташовані на північному сході Внутрішньої Монголії та в провінції Хейлунцзян. Середня висота цих гір становить 800-1200 м. Східні схили Великого Хінгану більш стрімкі і дреновані численними річками, західні схили більш пологі. На півночі і північному сході, за річкою Амур, екорегіон також охоплює гори Джагди, розташовані переважно на території Амурської області Росії.
Хвойні ліси екорегіону є перехідною зоною між східносибірською тайгою, поширеною на північ від нього, та маньчжурськими мішаними лісами, поширеними на південь і схід від нього. На заході екорегіон хвойних лісів Великого Хінгану та гір Джагди переходить у даурський лісостеп та монголо-маньчжурський степ, а на крайньому сході — в охотсько-маньчжурську тайгу.
В межах екорегіону переважає субарктичний клімат (Dwc за класифікацією кліматів Кеппена). Зима довга і холодна, а літо коротке і прохолодне. Середньорічна кількість опадів становить 350 мм, більшість з яких випадає влітку. Безморозний період триває лише три місяці, а взимку температура може опускатися до -50 °C. Багаторічна мерзлота призводить до того, що поверхневий шар ґрунту влітку перенасичується вологою. Висока кислотність ґрунту та низький вміст в ньому кисню створює особливі природні умови, які сприяють спеціально адаптованим видам рослин.
Основними лісовими угрупованнями екорегіону є хвойні ліси. Модринові ліси[ru], в яких домінують даурські модрини (Larix gmelinii), зустрічаються на висоті понад 500 м над рівнем моря і становлять майже половину від всіх лісів екорегіону.
Даурські модрини — це листопадні хвойні дерева, голки яких восени стають золотисто-жовтими і опадають. Ці дерева вперше з'явилися у полярних лісах[en], зниклому типі лісів, який існував понад 50 мільйонів років тому, коли концентрація вуглекислого газу в атмосфері була більш ніж удвічі вищою за сучасну, а різниця в температурі на екваторі і полюсах була набагато меншою, ніж сьогодні.
Наразі даурські модрини зустрічаються в місцевостях, які є занадто сухими або погано дренованими для інших хвойних дерев. Зрілі насадження мають щільний лісовий намет і формують густий шар опалого листя, яке погано розкладається в холодному кліматі. В підліску модринових лісів сіянцям інших дерев складно вирости, тому модрини утворюють моновидові насадження, які зберігаються до тих пір, поки не станеться пожежа, спричинена посухою. Такі пожежі не є рідкісними в екорегіоні, а у 1987 році масштабні пожежі в Китаї знищили близько 25 % лісів екорегіону, загалом понад 1 мільйон га лісу. Після того, як модриновий ліс згорає, рослини-колонізатори, передусім листопадні широколистяні дерева, зокрема берези (Betula), тополі (Populus) та дуби (Quercus), утворюють вторинний, ранньосукцесійний ліс. У міру дозрівання цих насаджень їхній тінистий підлісок сприяє поступовому відновленню даурської модрини.
На висоті до 500 м над рівнем моря в екорегіоні зустрічаються мішані ліси. Окрім даурських модрин, в них також зустрічаються монгольські дуби (Quercus mongolica), повислі берези (Betula pendula), даурські берези (Betula dahurica), низькі в'язи[en] (Ulmus pumila), різні види вільхи (Alnus) і тополі (Populus), а також сибірські абрикоси (Prunus sibirica), криваво-червоний глід (Crataegus sanguinea) та різнолиста ліщина (Corylus heterophylla).
Екорегіон характеризується унікальною даурською флорою, перехідною між флорою Сибіру та Маньчжурії. Серед 1200 видів судинних рослин, поширених в екорегіоні, близько двох третин мають сибірське походження, а близько третини — місцеве даурське, монгольське або маньчжурське.
Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити ізюбря[en] (Cervus canadensis xanthopygus), азійську сарну (Capreolus pygargus), дику свиню (Sus scrofa), сибірську кабаргу (Moschus moschiferus), уссурійського бурого ведмедя (Ursus arctos lasiotus), вовка (Canis lupus) та соболя (Martes zibellina). Ліси екорегіону є південною межею поширення для таких тварин, як звичайні росомахи (Gulo gulo), сибірські рисі[en] (Lynx lynx wrangeli) та уссурійські лосі (Alces alces cameloides). В горах регіону зустрічаються уссурійські білогруді ведмеді[ru] (Ursus thibetanus ussuricus) та довгохвості горали (Naemorhedus caudatus). В східній частині екорегіону, можливо, збереглися популяції дуже рідкісних амурських тигрів (Panthera tigris altaica).
Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити лісових орябків (Tetrastes bonasia), чорних журавлів (Grus monacha), японських журавлів (Grus japonensis), чорних лелек (Ciconia nigra), далекосхідних лелек (Ciconia boyciana), орланів-білохвостів (Haliaeetus albicilla) та далекосхідних пугачів (Ketupa blakistoni). Водно-болотні угіддя екорегіону є важливими місцями на Східноазійсько-Австралазійському пролітному шляху[en], де зустрічається багато перелітних птахів. В заплавах річок, озерах і болотах регіону мешкають сибірські кутозуби (Salamandrella keyserlingii), пристосовані до сильних морозів саламандри.
Оцінка 2017 року показала, що 39 610 км², або 16 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають: Біосферний заповідник Ханма[en] та Національний природний заповідник Хучжун в КНР, а також Норський заповідник[ru] та Зейський заповідник[ru] в Росії.
- ↑ а б Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 25 жовтня 2023.