Хвороба «рука-нога-рот»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвороба «рука-нога-рот» / Ентеровірусний везикулярний стоматит з екзантемою
Типові висипання біля рота 11-місячної дитини
Типові висипання біля рота 11-місячної дитини
Типові висипання біля рота 11-місячної дитини
Спеціальністьінфекційні хвороби
Симптомивисип[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-111F05.0
МКХ-10B08.4
DiseasesDB5622
MedlinePlus000965
eMedicinederm/175
MeSHD006232
CMNS: Hand, foot and mouth disease у Вікісховищі

Хвороба «рука-нога-рот» (або Ентеровірусний везикулярний стоматит з екзантемою; англ. Hand, foot, and mouth disease; Enteroviral vesicular stomatitis with exanthem, рідше — ящуроподібний синдром) — одна з поширених клінічних або нозологічних форм ентеровірусних інфекцій. Має типові висипання, які локалізуються на кінцівках та біля роту і в ротовій порожнині. Деякі науковці розцінюють її як своєрідний варіант клінічного перебігу ентеровірусної гарячки з екзантемою. Не слід плутати з ящуром, при якому клінічні прояви є дещо схожими.

Історичні відомості

[ред. | ред. код]

Випадки хвороби були вперше описані клінічно в Канаді та Новій Зеландії в 1957 році[2]. Назву їй надав британський лікар і організатор охорони здоров'я Томас Генрі Флюетт після подібного спалаху в 1960 році[3].

Актуальність

[ред. | ред. код]

Coxsackievirus A16 є найпоширенішою причиною, а ентеровірус 71 другою за поширеністю. Інші штами вірусі Коксакі А4-A7, A9, A10, B1-B3 і B5 та інших ентеровірусів також можуть бути причиною хвороби[4]. Окремі люди можуть переносити і передавати вірус, не маючи жодних симптомів захворювання. Тварини не є джерелами передачі збудників. У 2010-х роках тільки в Китаї реєструється до 1 млн випадків щорічно[5]. Згідно зі повідомлення ВООЗ у період з 1 по 31 липня 2018 року у Китаї було зареєстровано 377 629 випадків та 4 смерті. Це на 27 % більше, ніж за аналогічний період 2017 року, але відповідає сезонним тенденціям, з 2013—2017 років[6]. З 1997 року по 2015 було зареєстровано 71 епідемія, переважно в Східній та Південно-Східній Азії, в першу чергу серед дітей[7]. Проте спалахи в Китаї у 2003 році спричинив екховірус 19. У США спалахи трапляються кожні 3 роки, в середньому захворює 30-45 осіб.

Відомі значні спалахи

[ред. | ред. код]
  • 1998 рік — спалах на Тайвані, захворіло більше 1,5 млн осіб, в основному дітей, 78 з них загинуло.
  • 2008 рік — Китай, Сінгапур, В'єтнам, Монголія, Бруней постраждали від спалаху, коли захворіло 30 тисяч осіб, більше 50 з них померло.
  • 2009 рік — спалах в провінціях Хенань і Шаньдун на сході Китаю, під час якого загинуло 35 осіб.
  • 2010 рік — у кількох південних районах Китаю було інфіковано понад 70 тисяч людей, майже 600 з них померло.

Етіологія

[ред. | ред. код]
Віруси Коксакі

Класифікація вірусів
Група: IV
Ряд: Picornavirales
Родина: Пікорнавіруси (Picornaviridae)
Рід: Ентеровірус (Enterovirus)
Вид: Human enterovirus A, B
Серотипи
  • Human coxsackievirus A1—A22, A24
  • Human coxsackievirus B1—B6
Посилання
Вікісховище: Category:Coxsackievirus‎
Віківиди: Coxsackie virus

Відносяться до родини Picornaviridae, роду ентеровірусів. Розділення на серотипи засновано на властивостях типоспецифічного антигену. Серовари не містять групоспецифічних антигенів. Деякі віруси Коксакі здатні спричиняти гемаглютинацію еритроцитів людини.

Патогенез

[ред. | ред. код]

У деяких пацієнтів розвиваються широко поширені, пухирчасті слизові реакції, що імітують навіть синдром Стівенса — Джонсона.

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]
Типові висипання на долонях та стопах
Висипання на м'якому піднебінні

Інкубаційний період триває 3-5 днів. Часто основним проявам передує продромальний період тривалістю 12—36 годин, після чого з'являються основні ознаки, включаючи гарячку, нудоту, блювання, втомлюваність, втрату апетиту і дратівливість у немовлят та малюків. З'являється висип у вигляді плоских знебарвлених плям і папул, за якими можуть слідувати везикули на долонях, підошвах ніг, сідницях, а іноді й на губах. При цьому висип на долонях і підошвах має вигляд невеликих везикул, що заповнені серозним вмістом і оточені невеликим вінчиком гіперемії, діаметром 1-5 мм. Вони не підсипають у подальшому перебігу. Висипання з'являються не більше ніж на 10 % поверхні шкіри. Енантема — афти (маленькі виразки) в порожнині рота невеликого розміру, в незначній кількості, розташовуються на язиці та слизовій оболонці щік. Висип може бути надзвичайно сверблячим у дорослих. Болісні виразки можуть розвиватися навколо носа або рота, що певною мірою нагадує прояви ящура. Іноді з'являється підщелепна або шийна лімфаденопатія. Зазвичай самостійно проходить через 7-10 днів. Більшість випадків захворювання перебігають сприятливо, проте можуть виникнути ускладнення, включаючи енцефаліти, менінгіти і паралічі, що нагадують такі при поліомієліті. Іноді висипання нагадують такі при синдромі Джанотті—Крості.

Ускладнення

[ред. | ред. код]

Іноді зустрічається у дітей тяжка дегідратація. Рідкісні ускладнення включають менінгоенцефаліт, міокардит, набряк легень. Іноді через ці ускладнення можлива смерть. Після хвороби може розвиватися лущення долонь і підошов, вкрай рідко можливе рубцювання на місці деяких висипань навколо рота.

Діагностика

[ред. | ред. код]

Є переважно клінічною за наявності чітких клінічних змін. У випадку малосимптомних проявів необхідно застосувати лабораторну діагностику. Вірусна культура є золотим стандартом для діагностики, але кінцеві результати можна отримати через тиждень. Полімеразна ланцюгова реакція триває швидше, при цьому час обробки становить менше 1 дня. Вона ідентифікує вірусну РНК і є високочутливою для виявлення вірусного ураження центральної нервової системи. Нові розроблені методики імуноферментного аналізу (ІФА) для вірусу Коксакі A16 і ентеровірусу 71 виявляються досить перспективними для діагностики. Ці тести є недорогими і виявляють антитіла IgM на ранній стадії і у великому відсотку пацієнтів. У перший тиждень захворювання встановлено, що виявлення IgM до ентеровірусу 71 відбулося у 90,2 % хворих, а для вірусу Коксакі A16 — у 68 %.

Лікування

[ред. | ред. код]

Лікування гераніном[8] мишей, яким вводили смертельну дозу ентеровірусу 71, призводило до зниження летальності, полегшення клінічних проявів та інгібування реплікації вірусу в м'язах. Отримані результати дозволяють припустити, що геранін може бути використаний як потенційний препарат для лікування хвороби, коли етіологічним фактором передбачається ентеровірус 71. Таким же перспективним препаратом є лікорін, який в експериментах на мишах показав ще й захист від виникнення паралічів. Внутрішньовенний імуноглобулін застосовувався в тяжких випадках під час спалахів в Азії, продемонстрував потенційну здатність припиняти прогресування захворювання при застосуванні до розвитку серцево-легеневої недостатності. Проте, це не було вивчено на перспективу і наразі не рекомендується.

Профілактика

[ред. | ред. код]

Дослідження показали, що більшість дітей, які захворюють на цю хворобу, мають недостатність вітаміну А, що пов'язано з їхнім зниженим імунітетом і більш тяжким перебігом. Слід уникати гри з дітьми з бідних мікрорайонів, відвідування амбулаторної медичної клініки з інших причин, а також місць скупчення людей. Адекватне миття рук дітьми дошкільного віку та їхніми доглядальниками має значний захисний ефект. CDC рекомендують:

  • часте миття рук після туалету та зміни підгузків;
  • дезінфекція часто використовуваних поверхонь і предметів, включаючи іграшки;
  • уникнення тісного контакту з інфікованими особами та виділення для них деяких особистих речей, як посуд і чашки.

Вакцина, відома як EV71, доступна в Китаї, але не сертифікована в Європі та США.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Disease Ontology — 2016.
  2. ↑ Wang, Jing (August 21, 2017). «Epidemiological characteristics of hand, foot, and mouth disease in Shandong, China, 2009—2016». Scientific Reports. 7 (8900): 8900. (англ.)
  3. ↑ Alsop J, Flewett TH, Foster JR (December 1960). «„Hand-foot-and-mouth disease“ in Birmingham in 1959». British Medical Journal. 2 (5214): 1708–11. (англ.)
  4. ↑ Repass GL, Palmer WC, Stancampiano FF (September 2014). «Hand, foot, and mouth disease: Identifying and managing an acute viral syndrome». Cleve Clin J Med. 81 (9): 537–43. (англ.)
  5. ↑ Lei, Xiaobo; Cui, Sheng; Zhao, Zhendong; Wang, Jianwei (September 1, 2015). «Etiology, pathogenesis, antivirals and vaccines of hand, foot, and mouth disease». National Science Review. 2 (3): 268—284. (англ.)
  6. ↑ Western Pacific Region Hand, Foot and Mouth Disease (HFMD) Surveillance Summary [1] [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. ↑ Koh, Wee Ming; Bogich, Tiffany; Siegel, Karen; Jin, Jing; Chong, Elizabeth Y.; Tan, Chong Yew; Chen, Mark Ic; Horby, Peter; Cook, Alex R. (October 2016). «The Epidemiology of Hand, Foot and Mouth Disease in Asia: A Systematic Review and Analysis». The Pediatric Infectious Disease Journal. 35 (10): 285—300. (англ.)
  8. ↑ форма таніну, виділений з герані

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 132—134
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я", 2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9. / С. 670—671
  • Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2-е видання доповнене та перероблене. 2019. — 712 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) / С. 247.
  • Brenda L. Tesini Overview of Enterovirus Infections MSD Manuals, Professional / Infectious Diseases / Enteroviruses 2018 [2] [Архівовано 27 лютого 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  • Nicholas John Bennett, Joseph Domachowske, Mobeen H Rathore Pediatric Enteroviral Infections. Updated: Jun 16, 2017 Medscape. Drugs & Diseases. Pediatrics: General Medicine (Chief Editor: Russell W Steele) [3] [Архівовано 7 липня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  • GREGORY L. REPASS, WILLIAM C. PALMER, FERNANDO F. STANCAMPIANO Hand, foot, and mouth disease: Identifying and managing an acute viral syndrome CLEVELAND CLINIC JOURNAL OF MEDICINE VOLUME 81. NUMBER 9 SEPTEMBER 2014 р. 537—543. (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хвороба_«рука-нога-рот»&oldid=38332588