Хмари Кордилевського
Хмари Кордилевського — два скупчення дрібного космічного пилу в точках Лагранжа L4 і L5 системи Земля—Місяць.[1]
Вперше спостерігалися польським вченим Казімєжем Кордилевським в жовтні 1956 року як світлі області з кутовим розміром близько 2° і яскравістю, приблизно удвічі меншою, ніж яскравість протисяйва. У березні і квітні 1961 року Кордилевський зробив перші фотографії цих скупчень, які до того часу змінили свою форму і розміри. У 1967 році спостереження Кордилевського були підтверджені американським вченим Дж. Веслі Сімпсоном за допомогою обсерваторії Койпера. Серйозним підтвердженням існування цих хмар є також результати, отримані Дж. Рочем у 1969—1970 роках на космічному апараті OSO-6.
За даними Кордилевського, приблизна маса цих пилових хмар за космічними мірками досить незначна — маса кожної хмари становить всього близько 10 000 тонн[2], поперечний розмір оцінюється у 10 000 км (за іншими джерелами — до 40 000 км).
Через надзвичайно малу яскравість хмари досить складно спостерігати з Землі, тому їхнє існування оскаржувалось деякими вченими[3]. Американські супутники «Джеміні-12», «Аполлон-14», «Аполлон-16» робили фотографії точок Лагранжа L4 і L5, але чіткого підтвердження існування хмар не отримало. У 1991 році через точки проходила орбіта японського супутника «Hiten», але істотного збільшення щільності космічного пилу зафіксовано не було (мабуть, орбіта супутника пройшла дещо в стороні від хмар Кордилевського, оскільки хмари обертаються навколо точок Лагранжа на відстані в кілька градусів).
До теперішнього часу встановлені такі факти про хмари Кордилевського:
- кутовий розмір хмар при спостереженні з Землі становить близько 6°,
- яскравість хмар становить 20 S10[4], або близько 50% від яскравості протисяйво[5] (за іншими джерелами[6] — менше 3 S10, тобто 7-10% яскравості протисяйва),
- хмари рухаються навколо точок Лагранжа в еліптичній зоні з великою піввіссю в 6° уздовж екліптики і малою піввіссю в 2° перпендикулярно екліптиці,
- відстань від хмар до Місяця зменшується у літні місяці і збільшується у зимові,
- колір хмар зміщений в червону область спектра щодо кольору протисяйва — це може вказувати на іншу природу частинок, складових хмари.
Результати спостережень речовини в околицях лібраційних точок системи Земля—Місяць істотно розходяться, що може вказувати на складну природу цього явища, зокрема, через динамічну нестабільність точок L4 і L5 системи Земля—Місяць.
У жовтні 2018 року команда угорських астрономів і фізиків підтвердила існування двох малопомітних хмар пилу, які перебувають в умовно стабільних точках на відстані всього 400 000 кілометрів від Землі. Була проведена зйомка передбачуваного місця розташування хмари в точці L5, в результаті чого зафіксована поляризація світла в місцях передбачуваного розташування хмар, величина якої добре узгоджується з величиною, яку пророкували моделі для розсіяння світла на хмарах пилу.[7]
- ↑ Астрономи відкрили два нових природних "супутника" Землі
- ↑ Pyłowe Księżyce Ziemi — co to takiego? [Архівовано 2007-09-27 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Francisco Valdes «A Search for Objects near the Earth-Moon Lagrangian Points»(англ.)
- ↑ S10 — одиниця поверхневої яскравості, яка визначається як поверхнева яскравість області в один квадратний градус, по якій «розмазується» світло зорі 10-ї видимої зоряної величини.
- ↑ Roach, J. R. . — Т. 23, № 1. — С. 173—181. — DOI:.
- ↑ Schlosser, W.; Maitzen, H. M.; Hablick, D. «Upper limits for brightness and dust concentration of the hypothetical libration cloud at L4 in the system Earth–Moon based on photographic surface photometry», Astronomy and Astrophysics, vol. 45, no. 1, Dec. 1975(англ.),(нім.)
- ↑ Астрономи підтвердили, що у Землі є пилові хмари-супутники - новини космосу, астрономії та космонавтики на ASTRONEWS.ru. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 2 березня 2019.
|
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |