Тавлія
 | |
| Існування | 4-12 ст. |
|---|---|
| Кількість гравців | 2 |
| Час гри | 5-20 хвилин |
| Необхідні здібності | стратегія і тактика |
Тавлія (староцерк.-слов. тавлѣя, дав.-гр. «τάβλαις») або гнефатафл — це сімейство стародавніх стратегічних настільних ігор, в які грають на картонному, дерев'яному або шкіряному ігровому столі з двома арміями з нерівною чисельністю. Тавлія являє собою варіант ранньої скандинавської настільної гри під назвою тафл або гнефатафл у сучасній літературі.
Тавлія поширилась всюди де були вікінги, включаючи Київську Русь, Ісландію, Британію, Ірландію та Лапландію. Версії Тавліїв, до складу яких входять Гнефатафл, Алеа Евангеліі, Таулбардд (Уельс), Брандуб, Ард Рі і Таблут, відтворювалися в більшій частині Північної і Східної Європи, починаючи з 400 р. до н. е., поки її не витіснили шахи і шашки в ХІІ столітті.
.jpg)
Гнефатафл згадується в деяких середньовічних сагах, включаючи сагу Оркнеінга, сагу Фрешюф , сагу Ерварара та інші. Ці три періоди встановлення гнефатафла пропонують деякі важливі підказки про гру.
У сагі «Orkeyinga» чудова позиція «Гнефатафла» виявляється в дев'яти похвалах ярла Рьогвальда Калі Колссона, який перевершує свій список з майстерністю в Тафлі. У самій Friðjjófs розмова про гру гнефатафл показує, що чоловіки короля червоні, а атакуючі — білі, і що слово hnefi дійсно відноситься до царя. Найбільш виразні — але все ще неоднозначні — ключі до гнефатафл лежать у серії загадок, сформульованих персонажем, ідентифікованим як Одін в маскуванні в епоху Ерварара. Одна загадка, як зазначалося в Hauksbók, називається «безтурботні покоївки, які борються навколо свого пана, коричневого/червоного». Можна також зазначити, що присвоєння кольору коричневого або червоного для захисників та чорний або білий для атакуючих відповідає сагі Friðjjófs.
Соборна заборона Російською православною церквою на тавлі був прийнятий у 1551 році Стоглавим собором:
Святого вселенського шостого собору правило 50 і 51 забороняє будь-які грання. П'ятдесяте правило собору цього забороняє грати всім і паламарем, і мирським людям в зерню, і шахи, і тавлі, і вліріямі, рекше кістьми, та іншими такими іграми. П'ятдесят перше правило — усіляке грання забороняє і відмітає і паламарем, і простим людям.
Глава 92 Стоглавого собору «Про ігри еллінських біснувань»
До нашого часу не збереглися записані правила. Відомо, що грали на дошках з клітинками від 7х7 до 19х19. Центральна клітинка називалася троном і на неї не могли ступати інші фігури, окрім короля. Білі фігури розставлялися в центрі навколо короля. Перший хід робили чорні. Гравці роблять хід по черзі у будь-якому напрямку так само як тура у сучасних шахах. Фігури не можуть стрибати через інші. На малих дошках можна проходить крізь трон короля, тоді як на великих це заборонено. Ціллю гри є проведення короля на куток дошки для білих і оточення короля для чорних. Оточити короля можна притиснувши його до краю, чи з іншими білими фігурами.
Можливо існували варіанти гри, де хід регулювався кинутими кубиками. [1]
У різних варіантів гри було різне розміщення фігур на початку гри.
-
Брандубх -
Ард Рі -
Таблут -
Тавлбверд -
Гнефатафл -
Алея Евангелія
Брандуб (ірл: Brandub — чорний ворон) був ірландським варіантом тафл. З двох віршів відомо, що з п'ятьма людьми грали проти восьми, і що один з п'яти — це «Браан», або начальник. Знайдено кілька 7×7 дощок, найвідоміша — складана дерев'яна дошка, знайдена в Балліндерр у 1932 році, з отворами для прив'язних частин, можливо, щоб забезпечити переносимість гри.
Ард Рі (гаельська: Ard Ri — Високий король) — це шотландський варіант тафлоту, який грали на дошці 7×7 з королем і вісьмома захисниками проти шістнадцяти нападників.
Цей варіант з Лапландії — найкраща документально підтверджена версія. Карл Лінней записав правила та малюнки дошки у своєму журналі під час 1732 експедиції в Лапландію. Його опис латиною був неповним, оскільки він не говорив саамською мовою своїх господарів і описував цю гру лише від спостереження за гравцями. Деякі елементи геймплея залишаються неоднозначними чи незрозумілими в примітках Ліннея, і деякі переклади є проблематичними.
Гра проводилась на вишитому на шкірі північного оленя полі 9×9. У своєму щоденнику Lachesis Lapponica Лінней пояснював, що гравці називали ті фігури-захисники (світлі) «шведами», а нападники (темні) — «московитами». Наступні правила ґрунтуються на англійському перекладі Lachesis Lapponica виконаному Джеймсом Едвардом Смітом в 1811 р.
- Гра відтворюється на дошці 9×9. Початкова розкладка, як показано на малюнку.
- Король розпочинає на центральній клітині (або «замку»), який ніколи не можна займати іншим фігурам.
- Вісім захисників, званих шведами, ставляться у формі хреста.
- Шістнадцять атакуючих фігур, які називаються московитами, розпочинають з чотирьох груп в центрі кожного краю дошки. (У примітках Ліннея ці клітини були вишиті, щоб позначити їх як дім московитів).
- Усі вільні клітини (нейтральна зона) можуть бути зайняті будь-якою армією під час гри.
- Шведи виграють, якщо король втікає на будь-яку клітину на краю поля.
- Московити виграють, якщо вони захоплять короля.
- Будь-яка фігура може переміститися на будь-яку кількість вільних клітин по будь-якій прямій лінії [← ↑ → ↓], але не по діагоналі (тобто фігури рухаються подібно турі в шахах).
- Ні одна фігура не може переходити через іншу фігуру на своєму шляху.
- Будь-яка фігура, крім короля, може бути захоплена і вилучена з дошки, якщо вона стає оточена з двух протилежних сторін ворогами.
- Якщо король оточений з чотирьох сторін ворогами, то він захоплений і шведи програють.
- Якщо король знаходиться на клітині, що прилягає до замку (горизонтально або вертикально) і оточений з інших трьох сторін ворогами, король захоплений і шведи програють.
- Якщо король знаходиться в замку і оточений з трьох боків нападниками, але захищений захисником з останнього боку, останнього можна захопити, зафіксувавши його між нападником та зайнятим королем замком.
- Останнє — єдина ситуація, коли нападники можуть захопити захисника проти зайнятого замку. Захисники можуть захопити нападника між своєю фігурою та зайнятим замком, оскільки король тоді бере участь у захопленні.
Можливо, це та сама гра, як збереглася до кінця 19 століття — P. A. Lindholm (1884) описує, що саами грали в подібну до шахів гру, де сторони називалися «шведи та росіяни», що відповідає термінології таблут.
Цей варіант гри був розповсюджений в Уельсі. Грали з 8 фігурами на стороні короля і 16 на стороні нападника. Роберт Ай Іван документував його малюнком в рукописах від 1587 р., в його версію грали на дошках 11×11 з 12 фігурами на боці короля та 24 фігурами на стороні нападника. У його протоколі сказано:
Вищезгаданий тавлбверд повинен грати з царем у центрі і дванадцятьма чоловіками в місцях поруч з ним, і двадцять чотири чоловіки прагнуть захопити його. Вони розміщені так: шість — у центрі кожної сторони дошки та у шести центральних позиціях. І двоє рухають чоловіків у грі, і якщо один з чоловічків, що належить королю, приходить між нападаючими, він мертвий і викидається з гри, і те ж саме, якщо один із нападаючих приходить між двома царськими людьми таким же чином. І якщо сам король прийде між двома зловмисниками, і якщо ви скажете «Дивись на свого царя», перш ніж він рухається в цей простір, і він не може втекти, ви його захопите. Якщо інший каже: «Я твій лігер» і йде між двома, то немає шкоди. Якщо король може пройти вздовж лінії, ця сторона виграє гру.
Гнефатафл (інколи називається шахами вікінгів) був популярною грою в середньовічній Скандинавії і був згаданий у кількох норвезьких сагах. Деякі з цих саґальних посилань сприяли полеміці щодо можливого використання костей при відтворенні гри. Правила гри ніколи не були чітко записані. Якщо й справді використовувалися кубики, нічого не було записано про те, як вони були використані. Археологічні та літературні джерела вказують на те, що у гнефатафл можна грати на дошці 13×13 або 11×11. Він був популярною грою в Північній Європі під час епохи вікінгів (кінець 8-го століття), бурхливого часу, повного конфліктів. Коли в середні віки шахи набрали поплярності, правила гнефатафлу з часом були забуті. Гнефатафл був особливо популярним у країнах Північної Європи та пішов за цивілізацією вікінгів в інші частини Європи, в першу чергу на Британські острови та вікінгову країну Гардарику (Київська Русь). Гра відрізняється від місця до місця. Археологічні знахідки були здійснені в таких місцях, як Ірландія та Україна. Гнефатафл буквально перекладається як «кулачний стіл», з давньоісландської (еквівалентно в сучасній ісландській), як «кулак» і тафл , «стіл». Дослідження середньовічних рукописів та вивчення частин і дощок дозволило дослідникам з'ясувати, які могли б бути правила гри. Зокрема, правила було записано в Уельсі протягом 1587 року та в Лапландії в 1723 році.
Алеа Евангелії, що означає «гру євангелій» описується, з малюнком, у коледжі Корпус-Крісті 12 ст., оксфордському рукописі 122, англосаксонської Англії. Воно було зіграно на дошці 18×18 клітин. Рукопис описує макет дошки як релігійну алегорію, але ясно, що це була гра, заснована на гнефатафл.
- ↑ Helmfrid 2005, pp. 10–11, discusses a set of intriguing yet ultimately puzzling riddles related in Hervarar Saga, referring to hnefatafl. Bayless 2005, pp. 15–16, suggests that several archaeological finds in Scandinavia reveal hnefatafl sets that included dice, and discusses controversy over whether the very name tawlbwrdd suggests the throwing of dice.
- Тавлеи // vikings.fantasyland.info (рос.)
