Хорхе Лазаров
| Хорхе Лазаров | |
|---|---|
  | |
| Народився | 28 лютого 1950 Cordónd, Монтевідео, Уругвай |
| Помер | 22 березня 1989[1]  (39 років)Монтевідео, Уругвай ·лімфома |
| Громадянство | Уругвай |
| Діяльність | музикант, композитор, автор-виконавець |
| Знання мов | іспанська |
Хорхе Овідіо Лазаров Ческоні (Монтевідео — 28 лютого 1950 — там само, 22 березня 1989) — уругвайський музикант болгарського походження, автор-виконавець і композитор популярної уругвайської музики.
Батько Хорхе, Хуан Лазаров народився в Болгарії, а мати в Сальто.
Народившись в районі Кордон, Лазаров відвідував початкову школу та середню школу Річарда Андерсона (Монтевідео). Мав двох братів, молодших за нього, Росаріо та Хуана Едуардо. Росаріо спеціалізується на англійській мові та є автором кількох літературних текстів. Хуан Едуардо Лазаров грає на фортепіано та синтезаторі, є професійним композитором і музикантом.
Хорхе Лазаров був шанувальником футбольного клубу Данубіо, який заснувала його бабуся. Походження чорно-білого логотипу на футболках учасників клубу пов’язане з тим, що торговець у цьому районі запропонував подарувати хлопцям футболістам одинадцять сорочок, в обмін на те, щоб вони використовували кольори клубу « Монтевідео Вандерерс». Хуану Лазарову (батьку) належить ідея діагональної смуги на логотипі клубу.
Хорхе Лазаров — один із основних творців популярної уругвайської музики. Його творчі пригоди, які розпочались у сімдесятих роках, дозволили Хорхе отримати новаторський стиль, що відобразився на текстах та музиці.
Перший виступ Лазарова на публіці відбувся у серпні 1972, у віці 22 років, як учасника гурту "Creation" y "Testimonio" в рамках багатогуртового концерту, який відбувся в Театрі Соліс.[2] Незабаром Хорхе виконував популярну музику з латиноамериканським корінням в гурті "Patria Libre", створеному Хорхе Боналді, Раулем Кастро та Міґелем Амарілло, якого згодом замінив Хайме Рус. Усі вони були ключовими постатями в популярній уругвайській музиці. У період з 1973 по 1975 гурт записав два альбоми. Тим часом Лазаров і Боналді брали участь разом з іншими музикантами в унікальному проєкті під назвою Aguaragua який вийшов на двох довгограючих платівках.
Як соліст Хорхе записав чотири альбоми: "Albañil", "Dos", "Tangatos" та "Pelota al medio". Він записав диск для дітей разом зі своєю подругою Маргаритою Пегі Мерклен під назвою "El disco de Pegui" під редакцією Ayuí/Tacuabé (A / E 11 K) з дитячими піснями, але з великим змістом свободи та гідності в ті часи диктатури,[3] з яких особливо виділяються «Canción de la lechuga», «Mariana», «El pez de cristal», «Canción de las lombrices». Хорхе був членом гурту "Los que Iban Cantando" (складався з Лазарова, Кірке Майа, Хорхе Боналді, Луїса Трохона та Хорхе Ді Політо, Карлоса Да Сільвейра та Еду Ломбардо). Хорхе також брав участь у більшості записів своєї дружини Сесілії Прато (1957) як інструменталіст та аранжувальник.
У 1984 Хорхе організував разом з Лео Масліахом (1954) шоу під назвою "Irrestricto"[4] яке було представлене в Монтевідео та Буенос-Айресі. Цей матеріал був записаний у період з грудня 1984 по квітень 1985 в альбомі під назвою "Tangatos". У 1985 був перевиданий під назвою "El fantasma unrestricto". Лазаров починає наближатися до інших жанрів, таких як написання журналістських статей (спочатку в "Asamblea", а пізніше у "Brecha").
Його нові пісні демонструються публіці.
У 1987 Лазаров, Хорхе Боналді, Луїс Трохон та Еду Ломбардо познайомилися і разом створили альбом під назвою "Enloquecidamente".
Лазаров співпрацює з Раулем Кастро і стає частиною "Lack and Rest".[4]
У серпні 1988 Хорхе представив сольний концерт, який ще раз здивував усіх. Цього разу йому акомпанували Даніель Жак, Уго Яса та його брат Хуан Лазаров. Новий звук був зібраний у фонограму, яка була записана наприкінці 1988 та випущена на початку 1989.
Хорхе Лазаров помер 22 березня 1989, від лімфоми.
- Asamblea Ordinaria
- Daniel Viglietti (1939-2017)
- Eduardo "Pitufo" Lombardo
- Fernando Cabrera (1956)
- Gabriela Posada
- Jaime Roos (1953)
- Jorge Bonaldi (1949)
- Liliana Vitale (1959)
- Rubén Olivera (1954)
- Cuatro Pesos de Propina
- Albañil (Ayuí/Tacuabé a/e20k. 1979)
- Dos (Ayuí/Tacuabé a/e34k. 1983)
- Tangatos (Ayuí/Tacuabé a/e46k. 1985)
- Éxitos de nunca (Ayuí/Tacuabé a/e85k).
- Ríos (Ayuí/Tacuabé a/e112k).
- Pelota al medio (Orfeo 90948-1. 1989)
- Irrestricto (grabado en vivo junto a Leo Maslíah en 1984). Perro Andaluz. 2006)
«Los que Iban Cantando»
- Uno (Ayuí / Tacuabé a/e14. 1977)
- Dos (Ayuí / Tacuabé a/e16. 1978)
- Juntos (Ayuí / Tacuabé a/e28. 1981)
- Enloquecidamente (Ayuí / Tacuabé a/e63k. 1987)
- Uno - Dos (Ayuí / Taccuabé ae204cd)
- Enloquecidamente (Ayuí / Taccuabé pd 2002. 1999)
- Albañil/Dos (Ayuí/Tacuabé ae153cd. 1996)
- Éxitos de nunca (Ayuí/Tacuabé y Posdata pd2007. 1999)
- Tangatos / Pelota al medio (Ayuí/Tacuabé ae285-286cd. 2005)
- ↑ а б Authority file of the National Library of Uruguay
- ↑ Taller Uruguayo de Música Popular. La Tuba (1): 7.
{{cite journal}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ Aharonián, Coriún (19 de diciembre de 2012). Pegui y su disco. Brecha. Архів оригіналу за 22 de enero de 2013. Процитовано 17 de mayo de 2013. [Архівовано 2013-01-22 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Taller Uruguayo de Música Popular. La Tuba (1): 10.
{{cite journal}}:|access-date=вимагає|url=(довідка)
- Artículo sobre Lazaroff en el sitio web Del Uruguay.