Перейти до вмісту

Хосе Луїс Торрес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хосе Торрес
Загальна інформація
Повне ім'яХосе Луїс Торрес
англ. José Louis Torres
Народження3 травня 1936(1936-05-03)
Понсе
Смерть19 січня 2009(2009-01-19) (72 роки)
Понсе
ПохованняRomán Baldorioty de Castro National Pantheond Редагувати інформацію у Вікіданих
Вагова категоріясередня
напівважка
Стійкаортодокс
Зріст178 см
Розмах рук188 см
СтильПік-а-бу
Професіональна кар'єра
Перший бій24 травня 1958
Останній бій14 липня 1969
Боїв45
Перемог41
Перемог нокаутом29
Поразок3
Нічиїх1
Аматорська кар'єра
Боїв44
Перемог40
Нокаутів37
Поразок4
Спортивні медалі
Олімпійські ігри
Срібло Мельбурн 1956 до 71 кг
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Торрес.

Хосе Луїс Торрес (ісп. José Louis Torres; 3 травня 1936, Понсе — 19 січня 2009, там же) — пуерториканський боксер середньої і напівважкої вагових категорій. Срібний призер Літніх Олімпійських ігор в Мельбурні (1956). Переможець багатьох міжнародних турнірів і національних першостей. Абсолютний чемпіон світу в напівважкій вазі (1965—1966). Чемпіон світу за версією WBA (1965—1966), WBC (1965—1966) в напівважкій вазі. Чемпіон Пуерто-Рико в середній вазі (1962). Включений в Міжнародний зал боксерської слави (1997). Президент Всесвітньої боксерської організації (1990—1995).

Біографія

[ред. | ред. код]

Хосе Торрес родився 3 травня 1936 року в місті Понсе.

Любительська кар'єра

[ред. | ред. код]

У віці вісімнадцяти років пішов служити в армію США, де почав активно займатися боксом. Оскільки пуерториканці починаючи з 1917 року вважалися громадянами Сполучених Штатів, отримав можливість представляти країну на літніх Олімпійських іграх 1956 року в Мельбурні. На Олімпіаді переміг трьох суперників, зокрема Джона Маккормака (Велика Британія) у півфіналі, і зумів дійти до фіналу першої середньої вагової категорії, але у вирішальному матчі програв знаменитому угорцю Ласло Паппу, який на цих Іграх виборов вже третє золото. Отримавши срібну олімпійську медаль, Торрес продовжив виходити на ринг у складі американської національної збірної, беручи участь у різних престижних турнірах. Так, в 1958 році в другій середній вазі він виграв національний турнір «Золоті рукавички» і став чемпіоном США серед любителів.

Професіональна кар'єра

[ред. | ред. код]

Домігшись успіху на аматорському рівні, Торрес вирішив спробувати себе серед професіоналів, з цією метою приєднався до нью-йоркського клубу Empire Sporting Club, де проходив підготовку під керівництвом іменитого тренера Константино Д'Амато. У травні 1958 року відбувся його дебютний професійний бій — суперник Джин Гамельтон був нокаутований вже в першому раунді. Протягом наступних років провів безліч вдалих поєдинків, в липні 1962 року став чемпіоном Пуерто-Рико в середній вазі, проте в травні 1963 року зазнав першої в кар'єрі поразки — технічним нокаутом від кубинця Флорентіно Фернандеса.

Чемпіонський бій з Віллі Пастрано

[ред. | ред. код]

Незважаючи на поразку, Торрес не припиняв перемагати, піднявся досить високо в світових рейтингах і 30 березня 1965 року одержав шанс поборотися за звання чемпіона світу в напівважкій вазі за версіями WBA і WBC. У шостому раунді цього матчу чинний чемпіон Віллі Пастрано побував в нокдауні, а в перерві між дев'ятим і десятим раундами рефері зупинив бій, зарахувавши йому технічний нокаут. Таким чином, Торрес став третім в історії пуерториканцем, якому вдалося здобути світовий титул, і першим латиноамериканцем, якому вдалося заслужити чемпіонське звання в напівважкій ваговій категорії.

Виграні чемпіонські пояси Хосе Торрес захистив чотири рази.

Бій з Діком Тайгером

[ред. | ред. код]

Під час п'ятого захисту, що пройшов 16 грудня 1966 року, титул перейшов до нігерійця Діка Тайгера, який здобув перемогу одностайним рішенням суддів. Незабаром між ними відбувся матч-реванш, тим не менш, Тайгер знову виглядав краще — двоє з трьох суддів були на його боці. Згодом Торрес взяв участь ще в двох матчах з маловідомими суперниками, обидва рази переміг, після чого наприкінці 1969 року вирішив завершити кар'єру професійного спортсмена. Всього в професійному боксі він провів 45 боїв, з них 41 закінчив перемогою (в тому числі 29 достроково), 3 рази програв, в одному випадку була зафіксована нічия.

Після боксу

[ред. | ред. код]

Після завершення спортивної кар'єри Торрес працював спортивним функціонером, зокрема, в період 1983—1988 займав пост голови Атлетичною комісії штату Нью-Йорк, а в період 1990—1995 очолював Світову боксерську організацію (WBO). У 1994 році став членом Всесвітнього залу слави боксу, в 1997-му — включений до Міжнародної зали боксерської слави. Був співавтором кількох книг про бокс, в тому числі брав участь в написанні біографій Мохаммеда Алі і Майка Тайсона. Крім цього, займався громадською діяльністю, представляв пуерто-риканський діаспору в Нью-Йорку, зустрічався з політичними лідерами, давав лекції в університетах.

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер від серцевого нападу вранці 19 січня 2009 року в своєму рідному місті Понсе, куди повернувся за кілька років до смерті[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Reconocimiento a "Cheguí" Torres (ісп.). Primera Hora. 7 серпня 2008. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 серпня 2008. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Хосе Торрес — олімпійська статистика на сайті Sports-Reference.com (англ.) (архівна версія)
  • Хосе Луїс Торрес(англ.) — статистика професійних боїв на сайті BoxRec
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Хосе_Луїс_Торрес