Перейти до вмісту

Хуана Марія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хуана-Марія
Juana Marie
Ймовірна фотографія Хуани-Марії. Фотографію знайшли поряд із зображенням дружини Джорджа Нідевера, в якого Хуана-Марія жила після прибуття на материк. [1].
Ім'я при народженніневідоме
Народиласядо 1811
Сан-Ніколас
Померла19 жовтня 1853(1853-10-19)
Місія Санта-Барбари
·дизентерія
ПохованняMexican Episcopal Conferenced
Країна США
НаціональністьNicoleñod[2]
Місце проживанняСан-Ніколас
Відома завдякиостанній носій мови ніколеньо
Знання мовIsland Takicd

Хуана-Марія (ісп. Juana Marie, померла 19 жовтня 1853) — відоміша в історії як Самотня жінка з острова Сан-Ніколас (її індіанське ім'я невідоме), остання представниця індіанського племені ніколеньо[en]. Вона жила на самоті на острові Сан-Ніколас біля узбережжя Каліфорнії з 1835 до 1853 року. На основі її історії американський дитячий письменник Скотт О'Делл написав повість «Острів блакитних дельфінів[en]».

Біографія

[ред. | ред. код]

1814 року група алеутських мисливців на видр з Російсько-американської компанії перебила більшість жителів Сан-Ніколаса після того, як одного остров'янина звинуватили у вбивстві мисливця[3]. Внаслідок цього, до 1835 року індіанське населення острова, яке колись доходило до 300 осіб, скоротилося до менш ніж 20.

Дізнавшись про тяжке становище племені, католицька місія Санта-Барбари[en] спорядила рятувальну експедицію. Шхуна «Peor es Nada» під командуванням Чарльза Хаббарда відпливла з Монтерея до Сан-Ніколаса наприкінці листопада 1835. Прибувши на острів, люди Хаббарда зібрали індіанців на березі й перевезли їх на борт. Хуани-Марії, однак, серед них не було, шхуна була змушена поспішно відплисти від острова через сильну бурю, залишивши жінку на березі. Пізніше з'явилася більш романтична версія, згідно з якої Хуана-Марія кинулася за борт і допливла до острова, коли дізналася, що там забули її дитину[4].

Хаббард висадив остров'ян у бухті Сан-Педро, після чого багато з них поселились в місії Сан-Габріель. Серед них був високий рівень смертності, оскільки індіанці не мали імунітету до захворювань зі Старого Світу. Чорний Яструб, останній чоловік племені ніколеньо, за наявними даними, осліп незабаром після цього й потонув, впавши з крутого берега. Хаббард був не в змозі одразу ж повернутися за Хуаною-Марією, оскільки йому довелося вирушити у вантажний рейс, а приблизно через місяць «Peor es Nada» зазнала аварії біля входу в затоку Сан-Франциско. Відсутність інших доступних суден у середині 1830-х років призвела до затримки подальших спроб порятунку.

Виявив її вже 18 років потому мисливець на хутрових звірів з Санта-Барбари Джордж Нідевер[en]. До цього він вже двічі робив спроби знайти її, лише втретє, восени 1853, один з людей Нідевера виявив людські сліди на пляжі та шматки тюленячого жиру, залишені сушитися[5]. Незабаром знайшли й саму жінку, яка жила в грубій хатині, частково побудованій з китових кісток[6]. Одягом в неї була спідниця із зелених бакланових пір'їн. Імовірно, вона також жила в печері неподалік[7].

Меморіальна дошка на згадку про Хуану-Марію

Згодом Хуану-Марію доставили ​​в місію Санта-Барбари, проте її мову ніхто не розумів, оскільки всі її одноплемінники вже померли. Їй було дозволено жити у Нідевера, який описував її як «жінку середнього зросту, але достатньо товсту. Їй було приблизно 50 років, але вона як і раніше залишалася міцною та енергійною. У неї було приємне обличчя, коли вона посміхалася. Зуби збереглися всі, але були зношені до ясен»[8]. Загалом на материку Хуана-Марія прожила сім тижнів, поки не померла або від надмірного захоплення незвичною їжею, або від шигельозу, який тоді називали дизентерією[8]. Перед смертю отець Санчес хрестив її й дав іспанське ім'я Хуана-Марія[9]. Її поховали в безіменній могилі на сімейній ділянці Нідеверів на кладовищі місії Санта-Барбари. 1928 року організація Дочок американської революції[en] розмістила там меморіальну дошку на її честь.

Спадщина

[ред. | ред. код]

Дитяча книга «Острів блакитних дельфінів» Скотта О'Делла багато в чому ґрунтується на біографії Хуани-Марії. Головна героїня роману, Карана, переживає багато випробувань, з якими повинна була зіткнутися Хуана-Марія, залишившись на самоті на Сан-Ніколасі. 1964 року вийшла екранізація книги, в якій Карану зіграла американська актриса Селія Кей.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ J. Gliozzo, M. Graham, Y. Kobayashi. Island of the Blue Dolphins. SCORE History/Social Science (англ.). Schools of California Online Resources for Education. Архів оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 24 жовтня 2014.
  2. ↑ Native American Women: A Biographical Dictionary — Routledge. — 412 p. — ISBN 978-0-415-93020-8
  3. ↑ S. L. Morris, G. J. Farris, S. J. Schwartz, I. V. L. Wender, B. Dralyuk (2013). Murder, massacre, and mayhem on the California Coast, 1814–1815: Newly translated Russian American Company documents reveal company concern over violent clashes. Journal of California and Great Basin Anthropology. 34 (1).
  4. ↑ Joe Robinson (15.06.2004). Marooned (англ.). Los Angeles Times. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014.
  5. ↑ Steven J. Schwartz (2005). Some observations on the material culture of the Nicoleño (PDF) (англ.). Proceedings of the Sixth California Island Symposium (Arcata, CA: Institute for Wildlife Studies). Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 18 жовтня 2014. [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Ron Morgan (1979). An account of the discovery of a whale-bone house on San Nicolas Island (англ.). Journal of California and Great Basin Anthropology. Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014.
  7. ↑ Олександр Федоров (07.11.2012). Вчені знайшли печеру з книги «Острів блакитних дельфінів». KM.RU. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014. (рос.)
  8. ↑ а б Nidever, G.; Ellison, W. H., eds. (1984). The life and adventures of George Nidever, 1802—1883. Santa Barbara, CA: Mcnally & Loftin. ISBN 0-87461-058-3.
  9. ↑ Emma C. Hardacre (09.1880). Eighteen years alone: A tale of the Pacific (англ.). Scribner's Monthly: an Illustrated Magazine for the People. с. 657—663. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хуана_Марія&oldid=43933200