Хілько Федір Ілліч

Федір Ілліч Хілько
Федір Ілліч Хілько;
Полковник
Загальна інформація
Народження	11 лютого 1925; Дармштадт, Мелітопольський район, Запорізька область.
Смерть	8 квітня 1999 (74 роки); Київ
Військова служба
Роки служби	1957—1988
Приналежність	СРСР→ Україна
Рід військ	КДБ→СБУ
Формування	Перше управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР
Нагороди та відзнаки

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хілько.

Федір Ілліч Хілько (11 лютого 1925, Дармштадт — 8 квітня 1999, Київ) — український розвідник-нелегал. Близько 17 років знаходився на нелегальній роботі, виконував завдання Першого головного управління КДБ СРСР, у зовнішній розвідці. Виконував відповідальні завдання у Федеративній Республіці Німеччина, інших країнах Європи^[1].

Життєпис

Народився 11 лютого 1925 року у родині робітника цегельного заводу у німецькому поселенні Дармштадт Мелітопольського району Запорізької області.

Під час Другої світової війни воював у складі добровольчого комсомольського інженерного полку Південного фронту спершу рядовим, а згодом командиром розвідувального взводу. Під час одного з рейдів йому з товаришами вдалося захопити в полон німецького генерала, а потім саме йому довелося бути перекладачем під час допиту. Через досконале знання німецької ним зацікавилася військова контррозвідка. У 1945 році був військовим перекладачем у підрозділі військової контррозвідки Групи радянських військ у Німеччині.

Після демобілізації працював на Мелітопольському дизельному (нині — моторному) заводі, де пройшов шлях від учня токаря до голови профспілкового комітету, а невдовзі — секретаря парткому заводу^[2].

У 1957—1959 рр. — проходив спеціальну оперативну, правову, країнознавчу підготовку в Києві. З ранку до вечора вживався в образ німця, під виглядом якого йому потрібно було перебувати на першому етапі операції в НДР.

За легендою, розвідник виступав у ролі втікача до ФРН, щоб отримати спадщину, залишену йому далекою родичкою у вигляді рахунку в одному з банків і довічної частини доходів від роботи великої фірми. Ця легенда склалася за цілком несподіваного збігу обставин. Федір щиро перейнявся долею молодого німця — колеги по новій роботі, який почав спиватися, втратив інтерес до життя і поступово деградував як особистість. Йому вдалося повернути його до нормального життя, за що мати хлопця переоформила на нього спадщину, яку можна було отримати тільки за умови проживання у ФРН. А вона із сином не мали наміру виїздити з НДР. З цією метою вона знайшла для Хілька місце в своєму розгалуженому родоводі. Тепер, за однією з генеалогічних гілок, він став далеким родичем німецького промисловця, який заповів різні частки своїх прибутків численній рідні^[3].

Згодом Хілько був переправлений через кордон, де отримав статус біженця і за повною програмою пройшов відповідні перевірки. Завдяки рекомендаційним листам і залишеній «спадщині» йому вдалося порівняно швидко завести необхідне коло знайомств. Минуло трохи часу, і він зарекомендувава себе солідним та успішним бізнесменом.

Основне завдання, полягало в добуванні інформації військово-політичного характеру. На це були зорієнтовані цінні інформатори, яких Федір Ілліч, як новий резидент нелегальної розвідки, прийняв від свого попередника.

У 1979—1988 рр. — працював у Києві в управлінні розвідки, займаючись підбором і підготовкою кандидатів у нелегальну розвідку. Навіть після звільнення у запас до останніх днів свого життя він брав участь у підготовці майбутніх українських розвідників.

Він відмовився від московської квартири, жив на зарплату полковника, а потім військову пенсію в Києві, тим часом на його закордонному банківському рахунку залишилися лежати сотні тисяч в іноземній валюті^[4] — їх не чіпали, підозрюючи, що рахунок можуть контролювати спецслужби^[5].

Помер на 75-му році життя після другого інфаркту 8 квітня 1999 року^[4]. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′1.74″ пн. ш. 30°30′4.83″ сх. д. / 50.4171500° пн. ш. 30.5013417° сх. д. / 50.4171500; 30.5013417).

Нагороди та відзнаки

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (Україна).
Орден Червоної Зірки,
Медаль «За бойові заслуги»,
трьома бойовими орденами і медалями за участь у Другій світовій війні,

Література

Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні / Олександр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2011. — 624 с. — Із змісту: 17 років у особливих умовах [Ф. І. Хілько]. — С. 367—373.
Скрипник О. Український слід у розвідці / Олександр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2009. — 319 с. — Із змісту: Доля резидента. — С. 244—268.
Скрипник О. Особлива територія: [роман] / Олександр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2013. — 440 с.
Скрипник О. В. Розвідник із Мелітополя: земляки // Мелитоп. краевед. журн. — 2014. — № 3. — С. 3-8.

Примітки

↑ Славетні запоріжці. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 6 квітня 2022.
↑ ВІД ГОЛОВИ ПРОФКОМУ ЗАВОДУ — ДО РЕЗИДЕНТА НЕЛЕГАЛЬНОЇ РОЗВІДКИ. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
↑ Служба зовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б «В одном из немецких банков у советского разведчика Федора Хилько до сих пор лежат 300 тысяч дойчемарок». Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
↑ БАГАТСТВО НЕ ДЛЯ НЕЛЕГАЛА. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.

Посилання

[1] Славетні запоріжці. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 6 квітня 2022.

[2] ВІД ГОЛОВИ ПРОФКОМУ ЗАВОДУ — ДО РЕЗИДЕНТА НЕЛЕГАЛЬНОЇ РОЗВІДКИ. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.

[3] Служба зовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-29 у Wayback Machine.]

[Факти-4] а ^б «В одном из немецких банков у советского разведчика Федора Хилько до сих пор лежат 300 тысяч дойчемарок». Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.

[5] БАГАТСТВО НЕ ДЛЯ НЕЛЕГАЛА. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]