Перейти до вмісту

Цвятко Радойнов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Цвятко Радойнов
Цвятко Радойнов, знімок із поліцейської справи № 503, 1942 рік.
Народження10 лютого 1895(1895-02-10)
с. Крин, Старозагорська область, Болгарське князівство
Смерть26 червня 1942(1942-06-26) (47 років)
Софія, Болгарське царство
ПриналежністьБолгарія Болгарія
СРСР СРСР
Рід військ РККА
Інтербригади
ОсвітаВійськова академія імені М. В. Фрунзе Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки служби19261942 (РККА)
ЗванняПолковник (СРСР)
Генерал-майор (НРБ)
Війни / битвиПерша світова війна
Громадянська війна в Іспанії
Оборона Мадрида
Бій при Гвадалахарі
Друга світова війна
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки

Цвятко Колєв Радойнов (болг. Цвятко Колев Радойнов, в СРСР — Андрій Костянтинович Родіонов або Радіонов) — радянський розвідник, один з керівників Руху Опору в Болгарії під час Другої світової війни, полковник Робітничо-селянської Червоної армії та генерал-майор Болгарської народної армії (посмертно).

Біографія

[ред. | ред. код]

Цвятко Радойнов народився 10 лютого 1895 року в селі Крін Старозагорського округу Болгарського князівства. У 1914 році, після закінчення Казанлицького педагогічного училища, Цвятко був призваний до армії, де вів антивоєнну пропаганду і вже перебував у Болгарській робітничій соціал-демократичній партії (тісних соціалістів). Після вступу Болгарії на стороні Центральних держав брав участь у Першій світовій війні, в 1918 був поранений і демобілізований. Після війни Цвятко працював сільським учителем, але у 1921 році за комуністичну діяльність був звільнений. Після військового перевороту 9 червня 1923 Радойнов був заарештований. За деякими джерелами Радойнов брав участь у Вересневому повстанні в Бургасі, після розгрому якого був заочно засуджений до страти та був змушений тікати з країни, спочатку до Туреччини, а потім до СРСР.[1]

На службі СРСР

[ред. | ред. код]

У період з 1924 до 1926 року Радойнов займався організацією болгарської сільськогосподарської комуни імені Димитра Благоєва у селі Степанівка Полтавського району Полтавської області, був її першим головою.

У 1926 році Цвятко вступив до Військової академії ім. М. В. Фрунзе, яку закінчив у 1929 році, був зарахований до лав Робітничо-селянської Червоної армії і став викладачем академії. Під час Громадянської війни в Іспанії полковник Радойнов обіймав посаду військового радника при республіканській армії. У складі інтербригади брав участь в обороні Мадрида та битві при Гвадалахарі.

Болгарський Рух Опору

[ред. | ред. код]

За рішенням Закордонного бюро ЦК БКП Цвятко був направлений до Болгарії для організації партизанського руху опору, перед цим він був зарахований до Спеціального загону військ НКВС.[2] 5 серпня 1941 року радянський дизель-електричний торпедний підводний човен Щ-211 вийшов із Севастополя з 14 болгарськими комуністами на борту. Старшим групи був Цвятко Радойнов. Завдання «підводників» було очолити комуністичний опір у різних областях Болгарії. Підводний човен досяг болгарського узбережжя 8 серпня, але через ризик бути виявленим, група десантувалася на три дні пізніше — 11 серпня, в гирлі річки Камчія, північніше мису Карабурун.[3]

Погруддя Цвятко Радойнову в парку Музею соціалістичного мистецтва, Софія.

У тому ж році Радойнов був введений до складу ЦК БКП та очолив Центральну військову комісію при ЦК Болгарської робітничої партії (БРП, легальне крило БКП). У квітні 1942 року Цвятка Радойнова було заарештовано. Закритий процес над групою з 27 болгарських комуністів, закинутих у Болгарію за допомогою радянської розвідки, розпочався 9 червня 1942 року у Софійському військово-польовому суді. 25 червня Радойнову серед 18 підсудних з 27 було винесено смертний вирок, наступного дня на стрільбищі Школи офіцерів запасу в Софії засуджених було розстріляно.[1]

У парку Музею соціалістичного мистецтва в Софії встановлено погруддя генерал-майора Цвятко Радойнова. У Казанлику ім'ям Радойнова було названо футбольний стадіон (пізніше перейменований на «Севтополіс»).

Література

[ред. | ред. код]
  • Алексеев М., Колпакиди А., Кочик В. Энциклопедия военной разведки, 1918—1945 годы. — М : Кучково поле, 2012. — 974 с. — ISBN 5995002198.
  • Винаров И. Бойцы тихого фронта / Пер. с болг. И. Сабурова, Е. Громушкин. — София : София-пресс, 1974. — 383 с.
  • Драголюбовь П. Генерал Цвятко Радойнов. — М : Воениздат, 1963. — 94 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Цвятко Радойнов. Полицейски досиета на известни личности от периода преди 1944 года (болг.). Архивите говорят…. Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 12 серпня 2014. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)
  2. Валева Е. Герой Болгарского сопротивления Цвятко Радойнов // Новая и новейшая история. — Академия наук СССР, 1990. — Вып. 1—3 (13 февраля).
  3. Томово Л. Българин съм, но Русия също ми е родина // Дума : газета. — 2010. — Бр. 209 (13 февруари). Архівовано з джерела 23 вересня 2015.

Див. також

[ред. | ред. код]
  • Рух Опору (Болгарія)
  • Соболівська акція
  • Процес парашутистів
  • Процес над ЦК БРП