Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому (Перемишль)
| Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому | |
|---|---|
 (фото 2015 р.) | |
| 49°47′23″ пн. ш. 22°47′42″ сх. д. / 49.789733° пн. ш. 22.795017° сх. д. | |
| Тип споруди | православний храм |
| Розташування |  Республіка Польща, Перемишль |
| Початок будівництва | 1887 |
| Будівельна система | цегла |
| Належність | Польська Автокефальна Православна Церква |
| Єпархія | Перемишльсько-Новосончівська єпархія |
| Стан | об'єкт культурної спадщини Польщі |
| Адреса | вулиця Вільчанська, 24 |
| Епонім | Успіння Богородиці |
  Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому (Перемишль) (Польща) | |
 | |
 Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому у Вікісховищі | |
Церква Успіння Пресвятої Богородиці — православний конкафедральний храм на історичному передмісті Перемишля Вовче. Споруджена як греко-католицька в українсько-візантійському стилі наприкінці ХІХ століття. Належить Перемисько-Горлицької єпархії Польської автокефальної православної церкви. Пам'ятка архітектури під номером A-445.[1]
Сучасна мурована будівля церкви Успіння Пресвятої Богородиці постала на місці дерев'яної в 1887р.[2] За історичними відомостями там ще у ХІІІ ст. розташовувався монастир, згаданий у грамоті князя Лева Даниловича.[3] У 1412 році, коли король Владислав Ягайло передав римо-католикам православний храм Св. Івана Хрестителя на Замковій горі, єпископ зробив своїм осідком заміську околицю Вовче, де проживало «мужнє руське населення, котре оберігало руську віру».[4] Там діяла монастирська церква Успіння Пресвятої Богородиці.[5] Після 1691 р. на Перемишльщині відбувся поступовий перехід на Унію[6] і монастир став греко-католицьким.[7] На його місці наприкінці XVIII ст. збудували дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці — попередницю сучасної.[2]
До початку Другої світової війни Успенська парафія налічувала понад 500 осіб.[8] У 1946 р., після заборони греко-католицької церкви, споруду закрили. Внаслідок акції «Вісла» були вивезені ікони та літургійний посуд, а саме приміщення перетворено на склад штучних добрив.[4]
У 1982 році храм Успіння Пресвятої Богородиці перейшов під протекторат Варшавської Митрополії ПАПЦ.[9] Перше Богослужіння після передачі храму православній громаді відбулось у травні того ж року. Згідно з сеймовим законом від 17 грудня 2009 р. «Про врегулювання правового стану деякої нерухомості, що знаходиться у власності Польської Автокефальної Православної Церкви», храм перейшов у виключну власність Варшавської митрополії ПАПЦ. Відшкодування на користь греко-католицької громади виплачувалось з державного бюджету.[10]
Головна брила споруди мурована завдовжки 19 метрів і завширшки 10,8 метрів у середині нави. Притвор храму має розмір 8,8 х 4 метри, нава 10,8 х 10 метрів, вівтар 5 х 6,3 метри. Підлога вівтарної частини дещо вища від підлоги нави та притвору. До вівтаря примикають невеликі ризниця та паламарня — 5 х 3,7 та 5 х 2 метри відповідно. Дахи і куполи мають дерев'яну конструкцію з використанням металічних рейок. Висота храму без хреста — 18,5 метрів. Споруда і конфігурація куполів орієнтовані по осі Схід — Захід.[11]
- Церква Різдва Богородиці на Болоні (Перемишль)
- Церква Співстраждання Пресвятої Богородиці (Перемишль)
- ↑ Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych — województwo podkarpackie (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 жовтня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
- ↑ а б Rydzanicz A. Śladami przemyskich cerkwi // Prszegląd prawosławny. — 2007. — № 11. — S. 13–16. (пол.)
- ↑ Bendza M. Prawosławna diecezja Przemyska w latach 1596—1681. — Warszawa, 1982. –267 s.
- ↑ а б Dubec R. Szematyzm. Katalog świątyń і duchowieństwa prawosławnej diecezji Przemysko-Nowosądeckiej / Dubec R., Felencyak J. — Gorlice, 1999. — 109 s.
- ↑ Блаженніший Григорій Лакота перемиський єпископ-помічник. Зібрані історичні праці / [Під ред. Пилипович В.] — Перемишль, 2003. — Т. 4. — С..
- ↑ Nabywaniec S. Katoliccy biskupi przemyscy obrządku wschodniego /Unia brzeska z perspektywy czterech stuleci / Nabywaniec S. / pod red. Gajek J. S., ks. Nabywaniec S. –Lublin, 1998. — S. 279—299
- ↑ Хомич М. Православні храми Перемишля як осередки духовного життя містян: друга половина ХХ — початок ХХІ століть [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Іванусів О. В. Церква в Руїні. Загибель українських церков Перемиської єпархії / О. В. Іванусів. –St. Catharines: «Св. Софія» релігійне товариство українців католиків Канади, 1987. –281 c.
- ↑ Musiał J. Stan prawny i sytuacja faktyczna świątyń unickich na terenie diecezji przemyskiej w latach 1945—1989 / [pod red. Stępnia S]. — Przemyśl, 1990. — Т. 1. — S. 257—263. (пол.)
- ↑ Ustawa z dnia 17 grudnia 2009 r. ouregulowaniu stanu prawnego niektórych nieruchomości pozostających we władaniu Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego // Dziennik Ustaw. –2010. — № 7. — S. 844—845. (пол.)
- ↑ Німців Д.- М. Церкви Перемишля / Німців Данило — Мирослав, 1985 р., власне видання.