Свято-Миколаївська церква (Чорноголова)
| Свято-Миколаївська церква | |
|---|---|
 | |
| 48°51′09.60″ пн. ш. 22°36′27.20″ сх. д. / 48.85267° пн. ш. 22.60756° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Місто | Закарпатська область |
| Тип | церква |
| Тип будівлі | церква |
| Стиль | дерев'яна архітектура |
| Перша згадка | 1751 |
| Прибудови | Дзвіниця |
| Реліквії і святині | Різьблення XVIII століття, іконостас |
| Стан | задовільний |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Свято-Миколаївська церква — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Чорноголова, Великоберезнянського району, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 199).
Миколаївська церква, що належить до найкращих зразків закарпатської народної архітектури, стоїть віддалено від головної дороги, на своєрідному півострові, утвореному злиттям двох потоків. Місце, як завжди, вибране бездоганно — з усіх боків церква домінує в навколишньому пейзажі, об'єднує навколо себе дороги, стежки і струмки, що розбігаються в усі боки, гармонійно взаємодіє з буянням живої природи.[1]
Церква Святого Миколи Чудотворця є пам'ятником дерев'яної архітектури, в дереві якого втілені досягнення бароко. Стрункий силует ажурної дзвіниці в Чорноголові здалеку видно на тлі невисоких пагорбів, темний колір зрубу надає споруді похмуру важливість.[2]
Спочатку церква була бойківського типу з трьома верхами, але перебудова надала їй сучасний вигляду, характерний для великої групи закарпатських церков кінця XVIII століття. Дерев'яна, збудована з ялинових брусів. Опасання, конструкції башти і даху дубові. Завершення вежі та ліхтаря покриті лемешем, стіни над опасанням і вежі — ґонтом, дахи — драницею. До зрубу бабинця і нави зі сходу примикає більш вузький шестигранний зруб. Покрита спільним дахом, м'яко охоплює злами плану. Над бабинцем дах переходить в опасання на різьблених стовпах. Опасання охоплює церкву з трьох сторін, а біля східного зрубу переходить у піддашшя на випусках зрубу. Над бабинцем височить квадратна в плані каркасна вежа-дзвіниця з підсябиттям і аркадою голосників, увінчана двоярусним бароковим завершенням. Нава та східний обсяг зберегли шатрові перекриття, над бабинцем влаштовано плоске перекриття. Бабинець і центральний об'єм з'єднані фігурним арочним вирізом. Дахи, вежа і завершення пам'ятника спочатку були пофарбовані в червоний колір. Підлоги викладені з плит пісковику.[3]
Церква після перебудови отримала двосхилий дах, що плавною площиною покриває зруб гранчастого вівтаря і дещо ширшу наву. Усередині збережено первісні шатрові перекриття, характерні для бойківських церков. Особливу увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням: підсябиття з фігурно обробленими кінцями дощок і захисним дашком згори, аркада голосниць, чотирисхиле шатро з приплюснутою банею і ліхтарем. Вишуканим архітектурним елементом є галерея, утворена опасанням, що підтримується довкола бабинця і нави різьбленими стовпчиками. Подібна галерея характерна для лемківських церков Закарпаття.[1]
Під впливом архітектурних форм західного культового зодчества майстри, що будували Миколаївську церкву в Чорноголові, повністю відмовляються від трибанної системи бойківських церков і надають своїй будові базилікальну форму з високою барочною дзвіницею. Стиль бароко тут органічно вплітається в старі форми дерев'яної церковної споруди і найбільше проявляється у зовнішніх декоративних формах і в пристрасті до заокруглення архітектурних деталей вежі.[2]
У давні часи село простягалося на схід від річки Лютянки, в урочищі Солоний. Там на Куртаничівському груні стояла попередня дерев'яна церква, можливо, перша в селі, заснування якої датується 1552 роком.[1] Сучасну церкву святого Миколая Чудотворця збудували з ялини у XVII столітті триверхою у бойківському стилі. У 1751 році згадують дерев'яну церкву святого Миколи, криту шинґлами, в доброму стані, з двома дзвонами та всіма церковними книгами. Сучасного «барокового» вигляду церква набула після перебудови у 1794 році за священика Василя Івашковича. Згідно з написом на одвірку, перебудову здійснив майстер Матій Химич із села Лучки, завершивши роботу 2 червня 1794 року.[4]
У 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 070023)[5].
В інтер'єрі церкви зберігається принцип трьох просторів, поряд з двосхилим дахом також залишається і опасання, широкий скат якого, спирається на різьблені стовпи, утворює галерею з трьох сторін церкви.[2]
У наві збережено іконостас XVIII сторіччя, скомпонований з двох частин, що різняться різьбленням колонок та обрамлення.[1]
Біля церкви стоїть каркасна дзвіниця простої конструкції.[4] Маленька одноярусна дзвіниця — підкреслено функціональна, але саме своєю простотою підсилює враження від церкви. Огорожа довкола церковного двору вже давно дротяна, але донині збережено давні дерев'яні ворітця[1]
- ↑ а б в г д М. Сирохман. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008.
- ↑ а б в Поп И. И., Поп Д. И. В горах и долинах Закарпатья. — М.: Искусство, 1971. — С. 23-24
- ↑ Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог: В 4-х т. — Т. 2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, Запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Київ: Будівельник, 1984. — С. 175-176. — 336 с.(рос.)
- ↑ а б Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. — Львів: 2000. — С. 107—108.
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2018 р. № 396 «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 14 лютого 2021.
- Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав. — 1956.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог: В 4-х т. — Т. 2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, Запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Київ: Будівельник, 1984. — С. 175-176. — 336 с.(рос.)
- Логвин Г. Н. Украинские Карпаты. — М.: Искусство. — 1973.
- Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. — Львів.: 2000. — 880 с. — ISBN 966-95739-0-4.
- Сирохман М. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008. — 88 с.
- Церква у Чорноголові на сайті «Дерев'яні храми України» [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Прадідівська слава: база даних українських пам'яток і визначних місць [Архівовано 21 грудня 2012 у Wayback Machine.]
