Цивірко Микола Євгенович
| Цивірко Микола Євгенович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Цівірко Микола Євгенович | |||
| Народився | 16 жовтня 1952 Київ | |||
| Помер | 13 вересня 2022 (69 років) Київ,  Україна | |||
| Громадянство | Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | публіцист, поет, журналіст | |||
| Alma mater | Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка | |||
| Мова творів | українська | |||
|
| ||||
Микола Євгенович Цивірко (16 жовтня 1952, м. Київ — 13 вересня 2022, м. Київ) — український журналіст, поет і публіцист. Член Національної спілки журналістів України.
Закінчивши десятирічну школу, працював на Київському авіаційному заводі (1970—1972), служив у радянській армії (Кутаїсі, Грузія).
Після армії навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1974—1979). Журналістську кар'єру розпочав у Києво-Святошинській районній газеті «Шлях до комунізму» (нині «Новий день»), з 1982 року працював у РАТАУ на посаді спостерігача редакції Вісника для районних газет. Його статті тоді активно публікувала величезна кількість українських періодичних видань. Це були статті на теми українського національного відродження, відновлення у правах української мови, культури, церкви.
Опісля працював у газетах «Вечірній Київ», «Сільські вісті», «Слово Просвіти». Був редактором газет «Християнська Україна» та «Голос Православ'я»[1]. З квітня 2019 року працював провідним фахівцем прес-центру НМУ імені О. О. Богомольця.[2]
Член Національної спілки журналістів України та Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
2004 року разом із Віталієм Карпенком та редакцією газети «Вечірній Київ» виграв справу проти Олеся Бузини, захистивши честь і гідність Тараса Шевченка.[3]
Вірші почав писати ще у шкільні роки. Вступаючи до університету після армії, представив приймальній комісії єдину на той час публікацію — «Сталевий вірш», написаний ще 1971 року і надрукований у багатотиражці авіазаводу «Прапор змагання».
Є автором поетичних збірок «Гарячий камінь» (К., 2015), «Оптимістичне» (К., 2017) та «Київський БРОКС» (Луцьк, 2019). Упорядкував книгу Степана Шульги «Життєві пригоди військового топографа» (2021)[4].
Його батьки — художники-графіки, які свого часу ілюстрували книжки і підручники, сестри — архітектори.
Одружений, має двох дітей і чотирьох онуків.
- ↑ [1]
- ↑ 22 СІЧНЯ — ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ — ЗЛУКИ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ЄДИНУ ДЕРЖАВУ
- ↑ Цивірко Микола. За Шевченка // Незборима нація. — 2004. — Травень. — Ч. 5 (219).
- ↑ Дяченко Ольга. Його душі негаснуча зоря
- Цивірко М. Є. Оптимістичне. — К., 2017. — С. 267.
- Соколова Світлана. Грані таланту журналіста і поета // Культура і життя. — 2016. — 22 — 28 квітня. — № 16. — С. 12.
- Сільченкова Ольга. Ці вірші «заходять в душу» // Вечірній Київ. — 23 червня. — № 25 (19207). — С. 23.