Цитата
Цита́та (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження (або для спостереження всіх погляди іншого автора в автентичному формулюванні»[1].
Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[2]:
- першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;
- цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;
- цитований текст став відомим внаслідок цитування слів автора іншою особою.
Цитування не є плагіатом за умови вказання меж цитування та його авторства. Авторські права на зміст цитати належать автору цитати, а отже, особа, котра її наводить, не відповідає за її зміст.
Вільне використання твору без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається у випадку «використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення» (пункт 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права»)[3].
Українське законодавство надає таке визначення: «Цитата — порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.»[4]
Згідно ст. 10 Бернської конвенції дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі виправданому поставленою метою[5].
Залежно від способу наведення, на письмі рядкові цитати виділяються лапками, комами — за правилами прямої мови, підрядного речення абощо:
- «Микола Джеря, — як писав Франко, — хоч кріпаком родився, був однаково з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих, лицарських типів українських».
Цитата як самостійне висловлювання у тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора і джерело висловлювання. Крапка ставиться після дужок. Якщо інформацію про джерело записано окремим рядком, крапка після дужок не ставиться, а ставиться після цитати:
- «Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина).
Цитата-вірш у лапки не береться. Посилання на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку:
- І мене в сім'ї великій,
- Сім'ї вольній, новій,
- Не забудьте пом'янути
- Незлим тихим словом.
- (Тарас Шевченко, «Заповіт»).
У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка:
- «Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото» (Г. Сковорода).
Під час верстки до правил оформлення цитат на письмі додаються й типографічні засоби оформлення цитувань. З метою полегшення орієнтування читача у тексті об'ємні цитати рекомендується виділяти іншим написанням, кеглем або й шрифтом іншої гарнітури. Позарядкові цитати, як правило, доступні лише для типографічного оформлення. У верстанні вебсторінок трапляються зокрема такі оформлення цитувань (наприклад, у Вікіпедії):
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі...
Тарас Шевченко «Минають дні, минають ночі...», 21 грудня 1845, В'юнище
|
Місто Полтава справляє нині свято українського слова. Сто літ минуло, як те занедбане і закинуте під сільську стріху слово, як фенікс з попелу, воскресло знов в устах батька нової української літератури Івана Котляревського, голосно залунало по широких світах. | 
|
— Михайло Коцюбинський «Промова на відкритті пам'ятника І.П. Котляревському в Полтаві, 1903 р.» | ||
- ↑ Про авторське право і суміжні права // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64.
- ↑ А. Э. Мильчин. Справочник издателя и автора. — М. : Издательство «Олимп», 1998.
- ↑ Закон України «Про авторське право і суміжні права».
- ↑ Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону від 11.07.2001 № 2627-III.
- ↑ Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 року.
- Цитата // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 697-699.
- Цитата // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 571.
- Цитати українською мовою
- Цитати рок-музикантів українською мовою
- Цитати видатних людей