Очікує на перевірку

Цифрове телебачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Цифрове́ телеба́чення (англ. Digital Television, DTV) — галузь телевізійної техніки, в якій передавання, обробка та зберігання телевізійного сигналу здійснюється у цифровій формі.[1]

Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та телеприсутність. Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких як H.261, H.262, H.263 та інші. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.[1]

Порівняння з аналоговим

[ред. | ред. код]

Цифрове ТБ відрізняється від аналогового головним чином за характером переданих даних, які транслюються в цифровому вигляді. Схема процесів, що протікають виглядає приблизно так: відео і аудіо спочатку кодуються обраним кодеком, потім упаковуються в потік даних певного типу, який передається існуючими каналами зв'язку. Потім у приймальному пристрої, сигнали дешифруються і передаються в точності такими, якими були відправлені, на екран. Таким чином, у той час як аналоговий сигнал може втратити якість під час передачі даних через різного роду перешкоди, цифровий проектує їх абсолютно без спотворень[2].

Переваги в порівнянні з аналоговим телебаченням

[ред. | ред. код]
  • Підвищення завадостійкості трактів передачі і запису телевізійних сигналів.
  • Зменшення потужності передавачів.
  • Істотне збільшення числа ТВ-програм, що передаються в тому ж частотному діапазоні.
  • Підвищення якості зображення і звуку в ТВ-приймачах.
  • Створення ТВ-систем з новими стандартами розкладання зображення (телебачення високої чіткості).
  • Створення інтерактивних ТВ-систем, при користуванні якими глядач отримує можливість впливати на передану програму (наприклад, відео за запитом).
  • Функція «На початок передачі».
  • Архів ТВ-передач і запис ТВ-передач.
  • Передача в ТВ-сигналі різної додаткової інформації.
  • Вибір мови (більш звичайних двох) і субтитрів.
  • Розширення функційних можливостей студійної апаратури.

Недоліки

[ред. | ред. код]
  • Завмирання і розсипання картинки на «квадратики» при недостатньому рівні сигналу, дані або приймаються якісно на 100 % або відновлюються, або приймаються погано з неможливістю відновлення.

Цифрове телебачення в Україні

[ред. | ред. код]
Докладніше: Цифрове наземне телебачення в Україні

Цифрове наземне телебачення в Україні реалізовано в форматі DVB-T2. Так вирішила Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення навесні 2011 року. Шифрування сигналу наразі не відбувається. Попереднє рішення про шифрування сигналу, що було прийняте восени 2011 року, було потім відмінене.

До загальнонаціонального запровадження цифрового наземного телебачення в форматі DVB-T2, спочатку у 2008 році планувалось, що в Україні поступово буде впроваджений стандарт цифрового телебачення DVB-T.[3]

У травні 2009 почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях[4]. Згідно з програмою НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

З 4 лютого 2010 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення[5]. Однак на ці частоти концерн РРТ не мав ліцензій і був змушений невдовзі припинити мовлення.

Рішення про побудову загальнонаціональної мережі цифрових передавачів, що забезпечують трансляцію сигналу в форматі DVB-T2 було прийняте у 2011 році. Побудовою такої мережі зайнялось ТОВ «Зеонбуд».

У 2011 році були плани щодо шифрування ефірного сигналу. Такий шифрований сигнал могли б приймати лише спеціальні декодери конкретних виробників, а не будь-які декодери DVB-T2. У державному бюджеті на 2012 рік було виділено 350 мільйонів гривень на закупівлю цих конкретних декодерів.[3] 21 березня 2012 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення».[6]

Способи трансляції цифрового телебачення

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Основи цифрового телебачення : Навч. посіб. для студ. / З. Д. Грицьків; Держ. ун-т "Львів. політехніка". - Л., 2000. - 118 c. - Бібліогр.: 17 назв.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б А. В. Смирнов. Основы цифрового телевидения. с. 99. ISBN 5-93517-059-0.
  2. ↑ Цифрове телебачення. Частина I. Архів оригіналу за 25 травня 2014. Процитовано 25 травня 2014.
  3. ↑ а б Цифрове телебачення в Україні: завтрашні загрози сьогоднішніх помилок [Архівовано 18 липня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Держадміністрація зв'язку: Для впровадження цифрового телебачення в Україні необхідно 3 млрд грн. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 29 липня 2009.
  5. ↑ 12 областей Украины перешли на цифровое телевидение. 4 лютого 2010. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 4 лютого 2010.
  6. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення» від 21.03.2012 № 245

Посилання

[ред. | ред. код]


Технології Це незавершена стаття з технології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Телебачення Це незавершена стаття про телебачення.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Цифрове_телебачення&oldid=42629154