Чан До Йон
| Чан До Йон | |||
  | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 21 травня — 3 липня 1961 | |||
| Президент: | Юн Бо Сон | ||
| Попередник: | Чан Мьон | ||
| Наступник: | Сон Йо Чхан | ||
| Народження: |
23 січня 1923  Ryongchon Countyd, Північна провінція Пхьонан, КНДР | ||
| Смерть: |
3 серпня 2012 (89 років) Орландо, Флорида, США | ||
| Країна: |
 Південна Корея | ||
| Освіта: |
Корейська військова академіяd , Університет Тойоd і Університет Мічигану | ||
.svg)
Чан До Йон (кор. 장도영, 張都暎, Jang Doyeong, Chang Toyŏng; 23 січня 1923 — 3 серпня 2012) — корейський науковець, військовик і політик, начальник штабу корейської армії, лідер військового перевороту 1961 року, міністр національної оборони й тимчасовий прем'єр-міністр Республіки Корея.
Під час японської окупації Кореї Чан До Йон служив у лавах японської Імперської армії. Пізніше закінчив історичний факультет Університету Тойо та планував стати вчителем, однак знову повернувся на військову службу та став офіцером китайської армії[1][2].
Про державний переворот, що готувався, Чан довідався першим 10 квітня 1961 року від Пак Чон Хі, який мав намір призначити генерала на посаду прем'єр-міністра, оскільки потребував підтримки з боку армії. Чан До Йон на пропозицію не пристав, хоч і не сповістив чинний уряд про змову[3]. До того, він переконав прем'єр-міністра Чан Мьона, що відомості про запланований на 12 травня переворот є неправдивими, що дозволило змовникам перенести його на 16 травня[4].
Після вдалого перевороту Чан став номінальним головою уряду, натомість реальна влада зосередилась в руках Пак Чон Хі[5]. Втім невдовзі Чан До Йон сформував помірковану фракцію, що перейшла в опозицію до більш радикальної групи на чолі з Пак Чон Хі[6]. На піку кар'єри Чан До Йон одночасно обіймав чотири посади: голови Вищої ради, прем'єр-міністра, міністра національної оборони та начальника штабу сухопутних військ[7]. Упродовж травня 1961 року Чан намагався отримати визнання свого уряду з боку Сполучених Штатів Америки, з цією метою 24 травня він зустрічався з президентом Кеннеді, пообіцявши тому передати владу під цивільний контроль до 15 серпня. Натомість Чан бажав залишити на посаді президента Юн Бо Сона[8]. Такі кроки швидко позбавили його популярності серед інших військовиків, які вважали, що Чан зрадив цілям перевороту, та почали розглядати його як загрозу своїй владі[9]. Від червня Пак Чон Хі та його прибічники почали на законодавчому рівні обмежувати владу прем'єр-міністра. Зрештою 3 липня Чан До Йона та ще 44 інших офіцерів було заарештовано за звинуваченням у контрреволюції[7][9].
Перед судом Чан заявив, що має намір тікати до США, і його опоненти не заперечували проти цього[9]. Після виїзду з держави 1962 року він здобув докторський ступінь з політичних наук в Університеті Мічигану. Пізніше він стверджував, що відвідував Південну Корею 1968 року, де зустрівся з Пак Чон Хі, а також перебував на позиціях південнокорейських військ, які брали участь у бойових діях війни у В'єтнамі[10]. Від 1971 до 1993 року був професором Західного мічиганського університету[2]. До 2011 року повідомлялось, що він хворий на деменцію[10].
- Тяга до дому (장도영), автобіографія, 2001, ISBN 9788995007280
- ↑ 5•16 당시 육참총장 장도영 전 국방장관 별세. www.hani.co.kr. 5 серпня 2012. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 13 липня 2020.
- ↑ а б Do Young Chang obituary | WMU News. wmich.edu. Western Michigan University. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
- ↑ Kim та Vogel, 2011, с. 47-48
- ↑ Kim та Vogel, 2011, с. 49-50
- ↑ CURENT SITUATION IN SOUTH KOREA - CIA FOIA (foia.cia.gov). www.cia.gov. Архів оригіналу за 23 січня 2017. Процитовано 13 липня 2020. [Архівовано 2017-01-23 у Wayback Machine.]
- ↑ SOUTH KOREA - CIA FOIA (foia.cia.gov). www.cia.gov. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 13 липня 2020. [Архівовано 2018-06-12 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Kim та Vogel, 2011, с. 89
- ↑ New Korean military leader Chang Do-yong public domain archival newsreel and stock footage, архів оригіналу за 23 березня 2021, процитовано 13 липня 2020 — через www.youtube.com
- ↑ а б в "장도영 언행 혁명 방해" JP, 박 소장에게 보고 않고 기습 체포 … 박정희 "혁명에도 의리가" … JP "고뇌•아픔 없을 수 없었다". JoongAng Ilbo. 6 квітня 2015. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 29 листопада 2019.
- ↑ а б 장도영 美플로리다서 치매 투병… 군부가 정착지 정해줘. Seoul Shinmun. 17 травня 2011. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 16 липня 2020.
- Kim, Byung-Kook; Vogel, Ezra F., ред. (2011). The Park Chung Hee Era: The Transformation of South Korea. Harvard University Press.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
| 1948-1954 |  | |
|---|---|---|
| Від 1960 | Хо Джон • Чан Мьон • Чан До Йон • Сон Йо Чхан • Пак Чон Хі • Кім Хьон Чхоль • Чхве Ду Сон • Чон Іль Гвон • Пек Ту Джин • Кім Джон Пхіль • Чхве Гю Ха • Сін Хьон Хвак • Пак Чхун Хун • Нам Док У • Ю Чхан Сун • Кім Сан Хьоп • Чін Ий Джон • Сін Бьон Хьон • Но Сін Йон • Лі Хан Гі • Кім Джон Ньоль • Лі Хьон Дже • Кан Йон Хун • Но Дже Бон • Чон Вон Сік • Хьон Син Джон • Кім Йон Сам • Лі Хве Чхан • Лі Йон Док • Лі Хон Гу • Лі Су Сон • Го Гон • Кім Джон Пхіль • Пак Тхе Джун • Лі Хан Дон • Чан Сан • Чан Де Хван • Кім Сок Су • Го Гон • Лі Хе Чхан • Хан Мьон Сук • Хан Док Су • Хан Син Су • Чон Ун Чхан • Кім Хван Сік • Чон Хон Вон • Лі Ван Гу • Хван Кьо Ан • Ю Іль Хо • Лі Нак Йон • Чон Се Гюн • Кім Бу Гьом • Хан Док Су | |
