Перейти до вмісту

Чарнецький Степан Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Чарнецький Степан)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чарнецький.
Степан Чарнецький
Степан Миколайович
ПсевдонімАнчар, Хома Брут, Тиберій Горобець, Терентій Капець, І. Левицький, Стефан Орлин, Данило Пятка, Терзит, Стефан Чар, Чацький, Остап Шандура, Шманківський Ст., Шманковецький, С. Ч., С. Ч-ий, Ч-й, Ст. Ч.
Народився21 січня 1881(1881-01-21)
Шманьківці, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1]
Помер2 жовтня 1944(1944-10-02) (63 роки)
Львів, Українська РСР, СРСР[1]
ПохованняЛичаківський цвинтар[2]
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Польща Польща
Національністьукраїнець
Діяльністьпоет, фейлетоніст, театральний діяч, критик
Мова творівукраїнська
Жанрсатирика, стрілецькі пісні
Magnum opusОй у лузі червона калина
БатькоМикола
МатиВладислава Екгардт-Чарнецька
У шлюбі зІрина Поповачак-Чарнецька
ДітиОлеся та Олександра
CMNS: Чарнецький Степан Миколайович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах
Пам'ятник Степанові Чарнецькому у Шманьківцях
Будинок у Шманьківцях, в якому народився Степан Чарнецький
Могила о. Миколи Чарнецького, батька Степана Чарнецького
Могила братів Степана Чарнецького
Могила Степана Чарнецького на Личаківському цвинтарі

Степа́н Микола́йович Чарне́цький (21 січня 1881, Шманьківці, Австро-Угорщина — 2 жовтня 1944, Львів, УРСР) — український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч. Член Спілки письменників України (1939). Автор пісні «Ой у лузі червона калина».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківцях, нині Заводської громади Чортківського району Тернопільської области України. Був тринадцятою дитиною у священницькій родині отця Миколи Чарнецького[3][4]. Рано залишився без батька, який помер від тифу. Початкову школу закінчив у Станиславові. З 1895 року навчався в гуманітарній і реальній гімназіях у Львові.

Закінчив інженерний (шляхо-будівельний) факультет цісарсько-королівської Вищої політехнічної школи (нині національний університет «Львівська політехніка»).

Активіст молодіжних товариств; співав у хорі товариства «Основа»; учасник літературного угруповання «Молода муза». Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому виділі (1906–1912). Під час Першої світової війни — помічник начальника залізничної дільниці № 5 Львів-Стрий, Львів-Самбір. Редактор часописів «Український голос» (1915), «Український вістник», член редколегії журналів «Шляхи» (1915–1917), «Життя і мистецтво» (1920). Співпрацював із редакціями газет і журналів «Будяк» (1921–1922), «Воля», «Громадська думка», «Діло» (1921–1924), «Літературно-науковий вістник», «Ілюстрована Україна», «Міщанське слово», «Молода Україна», «Назустріч», «Новий час», «Руслан», «Українське слово» та польськими часописами. Від 1920 — референт преси при Львівському магістраті. 1939–1941 — науковий співробітник Львівської наукової бібліотеки.

Театральна діяльність

[ред. | ред. код]

Театральний референт, режисер і художній керівник театру товариства «Руська бесіда» (весна 1913 — серпень 1914), з яким гастролював на Тернопільщині, Львівщині, Прикарпатті та інших, поставив у ньому «Украдене щастя» Івана Франка (1907, уперше за позацензурним текстом), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Дядя Ваня» А. Чехова та інші; переклав для театру п'єсу «Марія Магдалина» Х.-Ф. Геббеля, лібрето опер «Фауст» Ш. Гуно, «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, оперети «Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха.

Доробок

[ред. | ред. код]

Автор патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» («Ой, у лузі червона калина похилилася…»; 1914); у співавторстві з Богданом Весоловським написав відому пісню-танґо «Прийде ще час».

Автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературно-мистецьких статей, нарисів із історії галицького театру, рецензій, мистецьких портретів, розділу «Театр» у виданні Івана Тиктора «Історія української культури (за редакцією Івана Крип'якевича)» (Львів, 1937).[5], спогадів про О. Мишугу, О. Нижанківського і Д. Січинського, І. Франка.

Вийшли збірки поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград» (1921), «Квіти й бодяче» (1922; обидві з підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя»; під псевдонімом Тиберій Горобець), «З мойого записника [Архівовано 18 лютого 2017 у Wayback Machine.]» (1922), книга «Нарис історії українського театру в Галичині» (1934; перевидана зі скороченням у збірці «Вибране», Львів, 1959, де тексти з політичних та інших міркувань надмірно відредаговані).

Першим повністю переклав українською і видав поему А. Міцкевича «Конрад Валленрод»; автор перекладів польською мовою творів українських авторів. Окремі твори надруковані в поетичній антології «Акорди» (1903, укладач І. Франко), у збірках «Молода Муза» (Київ, 1989) та «Образки з життя» (Львів, 1989), «Розсипані перли. Поети „Молодої музи“ (Київ, 1991) та інші. Поезії Степана Чарнецького переклав польською мовою Сидір Твердохліб.

Родина

[ред. | ред. код]
  • Батько: о. Микола Чарнецький.
  • Мати: Владислава Екгардт-Чарнецька[6].
  • Брати та сестри: Леонця, Йосиф, Іван, Олена, Геня, Маня, Михайло, Володимир, Станіслав, троє невідомих.
  • Дружина: Ірина Поповчак-Чарнецька.
  • Доньки: Олеся та Олександра[3].

Помер 2 жовтня 1944 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові (19 поле)[7].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

26 травня 1991 року в родинному селі поета відкрили пам'ятник Степанові Чарнецькому (ініціаторка встановлення Надія Процьків, скульптор Іван Мулярчук). На фасаді Будинку культури в смт Заводське Чортківського району встановлена пам'ятна дошка на честь Степана Чарнецького[8].

У 2005 році Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького».

Вулиці Степана Чарнецького є у рідних Шманьківцях[9], Чорткові[10], Тернополі[11][12], Херсоні[13], Кропивницькому (провулок)[14], Заводському, Шклі (провулок та вулиця)[15], Малечковичах[16].

30 жовтня 2024 року до 80-ї річниці з дня смерті Степана Чарнецького в Чортківському гуманітарно-педагогічному фаховому коледжі імені Василя Барвінського погашено іменну марку з конвертом[17].

Аудіозаписи творів

[ред. | ред. код]

Тиберій Горобець (Степан Чарнецький). "У львівській каварні": https://www.youtube.com/watch?v=LVzIW2E8lmc

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Енциклопедія України в Інтернеті / O. Havrylyshyn, F. Sysyn, M. Moser et al. — CIUS, 2001.
  2. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 215. — ISBN 978-966-8955-00-6
  3. ↑ а б Н. Мориквас. Меланхолія Степана Чарнецького. — Львів: Світ, 2005. — 384 с. : іл. — ISBN 966-603-435-2.
  4. ↑ Чарнецький Степан Миколайович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 716.
  5. ↑ Степан Чарнецький. Театр [Архівовано 19 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Ізборник.
  6. ↑ Н. Мориквас. Меланхолія Степана Чарнецького. — Львів: Світ, 2005. — С. 41. : іл. — ISBN 966-603-435-2.
  7. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 458. — ISBN 966-8955-00-5.
  8. ↑ Д. Синяк. Як «Червона калина» може змінювати громаду й цілу країну // Децентралізація. — 2022. — 3 січня.
  9. ↑ Рішення Шманьківської сільської ради від 14 жовтня 2001 року № 107 «Переіменування назв вулиць»
  10. ↑ Рішення Чортківської міської ради від 26.06.2014 № 207 «Про затвердження назв вулиць провулків м. Чорткова».
  11. ↑ Ухвала Тернопільської міської ради від 26 серпня 1991 року «Про перейменування, повернення історичних назв та уточнення назв вулиць і майданів»
  12. ↑ Реєстр назв вулиць та інших геонімів (проспектів, бульварів, площ, провулків тощо) Тернопільської міської територіальної громади. Тернопільська міська рада.
  13. ↑ Аліна Мокляк (11 січня 2024). У Херсонській громаді перейменували низку вулиць, три провулки та сквер. Суспільне Новини.
  14. ↑ Рішення Кропивницької міської ради від 9 лютого 2023 року № 1477 «Про перейменування вулиць, провулків, тупика».
  15. ↑ У Новояворівській громаді Львівщини перейменували вулиці // Справжня варта. — 2022. — 15 червня.
  16. ↑ Вулицю у Солонці назвуть на честь прем'єра Великої Британії[недоступне посилання] // Вголос. — 2022. — 4 травня.
  17. ↑ Оксана Цвик, Тетяна Панченко (30 жовтня 2024). На Тернопільщині погасили марку, присвячену автору пісні «Ой у лузі червона калина». Суспільне Тернопіль.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
Надія Мориквас про Степана Чарнецького і «Молоду музу» — Львівське радіо на YouTube // Natalia Kryniczanka. — 2018. — 19 січня.
«Ой лузі червона калина» родом з Тернопільщини:пам'ятник автору створив батько, а нині реставрує син на YouTube // Т1 Новини. — 2022. — 20 травня.
Ой, у лузі червона калина — пісня, що стала символом війни в Україні на YouTube // Факти ICTV. — 2022. — 29 квітня.
Вона була гімном українських січових стрільців та повстанців, а зараз звучить по всьому світу на YouTube // Суспільне Тернопіль. — 2022. — 25 квітня.
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чарнецький_Степан_Миколайович&oldid=43791674