Черкаський Олександр Ісакович
Черкаський Олександр Ісакович | |
---|---|
рос. Шура Черкасский | |
Ім'я при народженні | рос. Александр Исаакович Черкасский |
Народився | 7 жовтня 1909[1][2][…] Одеса, Російська імперія |
Помер | 27 грудня 1995[1][2][…] (86 років) Лондон, Велика Британія |
Поховання | Гайґейтський цвинтар |
Країна | США |
Діяльність | піаніст |
Alma mater | Кертісовий інститут музики |
Вчителі | Йосиф Гофман[4] |
IMDb | ID 1125526 |
Олекса́ндр Черка́ський (відомий у світі як Шура Черкаський; англ. Shura Cherkassky, Олександр Ісаакович Черкаський; 7 жовтня 1909, Одеса — 27 січня 1995, Лондон, Велика Британія) — американський і британський піаніст єврейсько-українського походження.
Народився в Одесі. Потім його сім'я емігрувала в США. Свої перші уроки музики він отримав в родині від матері Лідії Черкаської (уроджена Шлеменсон), яка була піаністкою і грала в Санкт-Петербурзі, викладала музику. Серед її учнів — піаніст Раймонд Левенталь.
У США Олександр Черкаський продовжив заняття музикою в Кертісовому інституті музики, де навчався у Йосифа Гофмана до 1935 року. Матеріальну підтримку юнакові надав Сергій Рахманінов. Після навчання Черкаський здійснив свою мрію про навколосвітню подорож, відвідавши Австралію, Нову Зеландію, Далекий Схід, Європу і СРСР.
У 1940-х рр. приїжджає до Каліфорнії. Працює в Голлівуд-боулі з такими диригентами, як сер Джон Барбіроллі й Леопольд Стоковський. У 1946 році одружується з Євгенією Бланк, з якою розлучається 1948-го. У 1946 році здобуває великий успіх у Гамбурзі, граючи Рахманінова під керуванням Ганса Шмідта-Іссерштедта.
Черкаський[5] виступав у найбільших концертних залах Європи зі всесвітньовідомими оркестрами й диригентами — Консертгебау в Амстердамі, Зала Геркулеса в Мюнхені, Берлінська філармонія, Музікферайн у Відні, Театр Єлисейських Полів у Парижі, у Санторі-холі в Токіо.
У 1950-х оселився в Лондоні, де помер у 1995 році. Похований на Гайґейтському цвинтарі в Лондоні.
- ↑ а б в Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ https://web.archive.org/web/20210104140413/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/rubenstein-school/rubinstein-school
- ↑ Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, "Solo nec plus ultra", Neva Editions, 2015, 52. ISBN 978 2 3505 5192 0.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |