Черкаський Олександр Ісакович
| Черкаський Олександр Ісакович | |
|---|---|
| рос. Шура Черкасский | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Александр Исаакович Черкасский |
| Народився | 7 жовтня 1909[1][2][…] Одеса, Російська імперія |
| Помер | 27 грудня 1995[1][2][…] (86 років) Лондон, Велика Британія |
| Поховання | Гайґейтський цвинтар |
| Країна |  США |
| Діяльність | піаніст |
| Alma mater | Кертісовий інститут музики |
| Вчителі | Йосиф Гофман[4] |
| IMDb | ID 1125526 |
Олекса́ндр Черка́ський (англ. Shura Cherkassky, Олександр Ісаакович Черкаський; 7 жовтня 1909, Одеса — 27 січня 1995, Лондон, Велика Британія) — американський і британський піаніст.
Народився в Одесі. Потім його сім'я емігрувала в США. Свої перші уроки музики він отримав в родині, Лідія Черкаська (уроджена Шлеменсон) була піаністкою і грала в Санкт-Петербурзі, викладала музику, серед її учнів — піаніст Раймонд Льовенталь.
У США Олександр Черкаський продовжив заняття музикою в Кертісовскому інституті музики, де навчався у Йосипа Гофмана до 1935 року. Матеріальну підтримку надав С. В. Рахманінов. Після навчання він здійснив свою мрію про навколосвітню подорож, відвідавши Австралію, Нову Зеландію, Далекий Схід, Європу і Росію.
У 1940-х рр. Черкаський приїжджає до Каліфорнії. Він працює в Голлівуд-боул з такими диригентами, як сер Джон Барбіроллі і Леопольд Стоковський. У 1946 році він одружується на Євгенії Бланк, з якою розлучається в 1948 році. У 1946 році Черкаський домагається великого успіху в Гамбурзі, граючи Рахманінова під керуванням Ханса Шмідта-Іссерштедта.
Черкаський[5] виступав у найбільших концертних залах Європи зі всесвітньо відомими оркестрами та диригентами — Консертгебау в Амстердамі, Зал Геркулеса в Мюнхені, Берлінська філармонія, Музікферайн у Відні, Театр Єлисейських Полів у Парижі, в Санторі-хол в Токіо.
У 1950-х роках він поселяється в Лондоні, де помер в 1995 році. Похований на Гайґейтскому цвинтарі в Лондоні.
- ↑ а б в Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ https://web.archive.org/web/20210104140413/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/rubenstein-school/rubinstein-school
- ↑ Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, "Solo nec plus ultra", Neva Editions, 2015, 52. ISBN 978 2 3505 5192 0.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |
|
