Черненко Іван Фадійович
| Іван Черненко Іван Фадійович Черненко | |||
|---|---|---|---|
 Полковник | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 1954 | ||
| Смерть | 15 квітня 2006 Африка | ||
| Громадянство |  Україна | ||
| Національність | українець | ||
| Alma Mater | Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 1977—2000 | ||
| Приналежність | Україна | ||
| Вид ЗС |  Збройні сили | ||
| Рід військ |  Повітряні сили | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | Війна в Афганістані (1979—1989) | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Іван Фадійович Черненко (1954[1] — 15 квітня 2006, Африка) — український військовий льотчик-ас 1-го класу, полковник Повітряних сил 831-ї ВАП Збройних сил України, учасник афганської війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (1998).
Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків[2].
У 1977 році лейтенант Іван Черненко розпочав службу у винищувальному авіаполку на літаку МіГ-21 (аеродром Кокайти, Середня Азія)[2].
Півтора року виконував бойові завдання в Афганістані. Від 1979 до 1981 року — старший льотчик ланки, а потім — командир ланки старший лейтенант Іван Черненко здійснив близько 300 бойових вильотів з нальотом 260 годин[2].
Пізніше служив у 4-й повітряній армії в Польщі. У 1980-их перевівся у 831-й винищувальний авіаційний полк, який тоді переозброїли на найсучасніші літаки-винищувачі 4-го покоління Су-27[2].
У 1998 році став єдиним льотчиком в історії України, який виконав трансатлантичний переліт з Миргорода до американської авіабази Сеймур Джонсон на винищувачі Су-27УБ[2][3][4].
1999 року полковник Іван Черненко брав участь в повітряному параді авіації країн НАТО. Отримав міжнародний сертифікат «Дисплей-пілота» (зареєстрований в Україні під № 2)[2].
За весь період служби Іван Черненко опанував літаки шести типів та мав 2500 годин нальоту. Учасник міжнародних шоу та показів у Туреччині, Великій Британії, Болгарії, Румунії, Словаччині, Чехії[2]. Серед учнів — Олександр Оксаненко[5], Федір Тищук[2].
У 2000 році командир авіаційної ескадрильї 831 ВАП звільнився зі служби. Працював льотчиком-інструктором в авіації однієї з країн в Африці, де загинув 15 квітня 2006 року внаслідок автокатастрофи[2].
- орден «За мужність» III ступеня (23 листопада 1998) — за особисту мужність, виявлену під час виконання військового обов'язку[6];
- орден Червоної Зірки[2];
- Людина року за версією «Золота фортуна» (1998)[2].
- ↑ Рід:Черненки. Родовід. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Тригуб, О. Людина, яка творила історію України / Олексій Тригуб // Крила України. — 2008. — 14—19 квіт. (№ 16). — С. 7.
- ↑ Українські літаки над Америкою. День. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
- ↑ Незламні 30: 1998 рік. Армія FM. 31 травня 2021. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
- ↑ Олексій Тригуб (26 квітня 2022). Людина-легенда — це про Олександра Оксанченка. АрміяInform. Архів оригіналу за 31 серпня 2023. Процитовано 31 серпня 2023.
- ↑ Указ Президента України від 23 листопада 1998 року № 1289/1998 «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом «За мужність»»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Полковники (Україна)
- Народились 1954
- Померли 15 квітня
- Померли 2006
- Померли в Африці
- Випускники Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків
- Військовослужбовці 831-ї бригади тактичної авіації
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Українські військові льотчики