Чорна металургія Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Чорна металургія Італії — одна з галузей обробної промисловості Італії. 2019 року виплавка сталі в країні становила 23,190 млн т., виробництво гарячекатаного прокату — 23,617 млн т. За виплавкою сталі і виробництвом прокату Італія посідає 2-е місце серед країн Євросоюзу (поступаючись лише Німеччині). Велика частка продукції підприємств чорної металургії країни вирушає на експорт.[1] В країні є 2 металургійні заводи з повним виробничим циклом, 1 завод лише з доменним виробництвом і кілька прокатних заводів.

Історія

[ред. | ред. код]

Початок залізної доби на території Італії сягає 1-ї половини I тис. до н. е. У залізну добу на території Італії виникла низка культур. Серед них провідною була Віланова культура, яку пов'язують з умбрами, представниками однієї з гілок Італіків. Найстародавніші племена Апенінського півострова і Сицилії — лігури, етруски і сікани (в Сицилії) — були знайомі з залізом. У Етрурії добували залізо, у обробці якого етруски досягли досконалості. Етруски розглядаються прямими спадкоємцями хеттської металургійної традиції. Італійськими вченими підраховано, що за період свого 200-річного розквиту (VI—V стст. до н. е.) етруски виробили щонайменше 0,5 млн т заліза. За однією з теорій хатський термін для позначення заліза — «хапалкі» через фінікійське слово «парцілум» ввійшов до етруської мови як «ферсом». Римляни запозичили цю назву і вимовляли її як «ферум».

Залишки доменної печі 19 ст. біля села Претаре у провінції Асколі-Пічено (центральна Італія).
Сервольський металургійний завод у 1905 році.

Металургійна промисловість в Італії набула значного розвитку після 2-ї світової війни.[2]

У 1970-х роках металургійна промисловість працювала переважно на імпортній сировині та паливі: ввозилося 90 % споживаної залізної руди, вище 75 % металолому, близько 70 % марганцевої руди, повністю — коксівне вугілля. Характерним було різьке домінування виплавки сталі над виробництвом чугуну і велика питома вага електросталі. Металургійні заводи в своїй більшості були невеликі, не мали повного циклу, багато з них — вузькоспеціалізовані. Однак основу галузі становили 4 великих металургійних комбіната — у містах Корнільяно, Баньолі, Пйомбіно й Таранто. Більша частина чорної металургії, включаючи найбільші комбінати, знаходилася під контролем державної компанії «Фінсідер» (94 % виробництва чугуну, 60 % — сталі і прокату).[2]

Сировинна база

[ред. | ред. код]

Італія досить слабко забезпечена сировинними і енергетичними ресурсами. Запаси вугілля незначні, вугілля — енергетичне. Для виробництва коксу використовується довізне коксівне вугілля. Вже у 20 ст. видобуток залізної руди не задовольняв потреб країни і мав тенденцію до зниження.

Видобуток залізних і марганцевих руд в різні роки, тис. т[2]
Вид продукції 1893 1938 1958 1970
Залізна руда 191,3[3] 990 1292,5 756,7
Марганцева руда 48,3 44,1 50,1

Запаси залізних руд зосереджені в районах: Тоскано-Ельбанському, на о. Сардинія і в Альпах. Відомо понад 20 залізорудних родовищ. Більшість з них дрібні. За запасами марганцевих руд І. займає помітне місце в Зах. Європі. Зустрічаються скарнові, гідротермальні і осадові родовища. Особливо високий вміст Mn зафіксовано у залізо-марганцевому родовищі Монте-Арджентаріо (область Тоскана) — 14-15 %.[4]

Сучасний стан

[ред. | ред. код]

Наразі (2022) в Італії з колись 4 металургійних комбінатів з повним виробничим циклом залишилося лише 2 — Металургійний комбінат в Пйомбіно і Металургійний комбінат в Таранто. Баньолі після зупинки було майже повністю демонтовано — залишено лише окремі будівлі як пам'ятки промисловості. У 2019 році 4,207 млн т сталі було виплавлено у кисневих конверторах і 19,030 млн т сталі — у електропечах.

Виробництво основних видів продукції чорної металургії, тис. т.[1][2]
Вид продукції 1938 1958 1970 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019
Кокс 1739,4 4188,1 7171,2
Чавун 862,8 2059,8 8331,6 8555 9838 9424 6933 6371 5051 6044 5052 4836 4606
Сталь 2322,8 6271,1 17277,4 25750 28735 27252 24093 23714 21958 23312 24007 24496 23190
Феросплави 65,8 107,3 197
Прокат 1734,6 4635,2 13928,8 25359 27978 26309 23553 23150 22023 23512 23789 24231 23617
Експорт і імпорт напівпродуктів і готової продукції чорної металургії, тис. т[1]
2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019
Експорт 15316 17125 17926 16640 17328 16475 17895 18190 18180 17948
Імпорт 16307 17478 13899 15626 16632 19936 19616 20091 20619 20652

Компанії і підприємства чорної металургії

[ред. | ред. код]

Металургійний комбінат в Пйомбіно

[ред. | ред. код]

42°56′17″ пн. ш. 10°32′56″ сх. д. / 42.93806° пн. ш. 10.54889° сх. д. / 42.93806; 10.54889

Комбінат у Пйомбіно. Вид на доменну піч.

Металургійний комбінат в Пйомбіно є другим в Італії підприємство чорної металургії за потужністю (після металургійного комбінату в Таранто).[5] Розташований на березі затоки Фоллоніка Тірренського моря. Комбінат здатний виробляти 2,5 млн т сталі на рік.[6] Комбінат працює на імпортній сировині, яка надходить на комбінат через порт.

Металургійний комбінат в Таранто

[ред. | ред. код]

40°30′35″ пн. ш. 17°12′13″ сх. д. / 40.50972° пн. ш. 17.20361° сх. д. / 40.50972; 17.20361

Комбінат в Таранто.

Металургійний комбінат в Таранто є найбільшим металургійним комбінатом Італії з 1960-х років. Побудований протягом 1960—1965 років. Має повний виробничий цикл.

Металургійний завод у Корнільяно

[ред. | ред. код]
Завод у Корнільяно.

Металургійний завод у Корнільяно розпочав роботу у 1935 році. Це був один з 4 найбільших металургійних комбінатів Італії з повним виробничим циклом. Однак у 2005 році було закрито частину його цехів.

Сервольський металургійний завод

[ред. | ред. код]
Доменні печі Сервольського металургійного заводу.

Сервольський металургійний завод є одним з 3 металургійних заводів Італії з доменним виробництвом. Розташований у місті Сервола, що тепер у складі Трієста. Основною продукцією заводу є бабковий чавун.

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. а б в Steel Statistical Yearbook 2020 concise version (PDF). World Steel Association. 2020. Процитовано 23 червня 2022. (англ.)
  2. а б в г Італія. // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  3. John Birkinbine. The Production of Iron Ores in Various Parts of the World. U.S. Government Printing Office, 1895. [https://books.google.com/books?id=UONDAAAAYAAJ&dq=Output%20of%20iron%20ore%20in%20Italy%20by%20year&hl=ru&pg=PA134#v=onepage&q&f=false P.134. (англ.)
  4. Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  5. M. Angel (10 січня 2014). World's biggest steel trader eyes assets of troubled Lucchini. Сайт Рейтер http://uk.reuters.com. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015. (англ.)
  6. Italy's Lucchini to halt steel furnace temporarily. Сайт Рейтер http://uk.reuters.com. 23 листопада 2012. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015. (англ.)