Чорний Ліс (Івано-Франківська область)

Чорний Ліс
(загальнозоологічний заказник)

48°56′11″ пн. ш. 24°30′17″ сх. д.
Розташування	Україна Івано-Франківська область, Тисменицький район, Калуський район, Богородчанський район
Найближче місто	Івано-Франківськ, Калуш
Площа	15081,74 га
Засновано	1997 р.
Оператор	ПП СЛНДПЗГ «Чорний ліс», ЛПК МО України
Чорний Ліс (Івано-Франківська область) (Івано-Франківська область)

Чорний ліс — великий лісовий масив в обмеженому шосейними дорогами чотирикутнику Калуш — Івано-Франківськ — Богородчани — Красне, у межах Івано-Франківського району і Калуського районів Івано-Франківської області.

Мапа Чорного Лісу, 1930

Назва

Свою назву отримав від розміщеного посередині лісу потоку Чорний — правої притоки Луквиці. Сам же потік Чорний отримав назву через феноменальний чорний колір дна, від якого і вода виглядає чорною. До Першої світової війни Чорним Лісом називали тільки ділянку по обох берегах потоку Чорний, тобто ліс на правому березі Луквиці — між річкою і селами Гринівка й Посіч. На противагу Чорному Лісу на лівому березі Луквиці аж до сіл Грабівка, Завій, Яворівка, Ріп'янка і Мислів простягався «Трушків ліс», а вище (проти течії річок Луква і Луквиця та вище від витоків потоку Чорний) були два ліси: між Луквою та селами Росільна і Гринівка — ліс «Луква», а між річкою Луквою та селами Грабівка і Красне — «Чепелів ліс» (що фіксували тогочасні австрійські військові карти сектору 42-49).

Проте вже після Першої світової війни терміном «Чорний Ліс» позначали разом ці чотири лісові ділянки: саме така назва позначена на польських військових картах, одночасно позначалися й окремі невеликі його частини вже за назвами прилеглих сіл. Надалі назва «Чорний Ліс» стала й образною і символізувала розміри та віковічність лісу.

Опис

Переважають смерекові ліси, які в долинах річок і струмків переходять у листяні або змішані, однак з боку Калуша трапляються чисті букові деревостани.

Історія

З побудовою залізниці ерцгерцога Альбрехта в 1875 році розпочалась інтенсивна розробка цих лісових ресурсів. Деревина і пиломатеріали йшли на експорт, а місцеве населення отримало роботу. Після 1900 року збудована біля південних околиць Чорного Лісу вузькоколійка для вивезення деревини. Розробка велась по-господарському — з відновленням лісонасаджень. Тому на початку Другої світової війни тут стояв густий ліс, зручний для переховування і маневрів партизанських загонів.

Лісові масиви Чорного Лісу належали до т. зв. «великої власності», селяни майже не мали своїх лісових ділянок у Чорному Лісі, за винятком подекуди т. зв. «лазів». Частина лісів Чорного Лісу належала українцям, зокрема були великими українськими власностями «Богородчанські Добра» (належали українському єпископству у Станиславові) та «маєтність Посіч» (фундації «Український Сирітський Захист»). Кожна з маєтностей займала кілька тисяч гектарів лісу. Більшість же Чорного Лісу належала не українцям, зокрема акційна спілка «Солотвина» мала закордонних власників, а вся західна частина Чорного Лісу була власністю держави, т. зв. «скарбові ліси». І в державних лісах, і в лісах спілки «Солотвина» адміністрація і персонал були польськими за винятком кількох побережників-українців; а в обох українських маєтностях працювали українці. Тут немовби тяглася містична нитка традиції з вікової давнини, коли ті ліси належали ще галицьким князям і боярам.

Після радянської окупації негайно було вивезено на Крайню Північ СРСР родини лісників та розпочате варварське вирубування лісу. За 1,5 року було вирубано лісу більше, ніж за 10 попередніх. До праці в лісі зганяли тисячі людей не тільки з навколишніх сіл, але і з Поділля, які в голоді й нужді рубали і вивозили деревину. Десятки тисяч кубометрів дерева при тому безглуздо змарновано — його зрубано в місцях, звідки неможливо вивезти, і воно там і зігнило. Прибулі німецькі окупанти глузливо називали цю деревину «руссенгольц» (російське золото).

При цьому Чорний Ліс став ще таємним цвинтарем помордованих окупантами жертв. Більшовики ночами закопали в Чорному Лісі незліченну кількість трупів людей, замучених у катівнях НКВС у Станиславові. Те ж саме робили і їх наступники — німці, бо гестапо вивозило зі Станиславова помордованих людей у Чорний Ліс і ховало їх у таких прихованих місцях, що навіть лісники не знали. Тоді ж цей лісовий масив став центром партизанського спротиву.

22-й (Станиславівський) Тактичний відтинок УПА за своєю основною базою отримав назву «Чорний Ліс». Батьком Чорного Лісу став легендарний командир «Різун» — Василь Андрусяк. Тут діяли відділи під командуванням «Гамалії», «Ромка», «Благого», «Прута», «Хмари» та інші. До середини 1950-х років тривала збройна боротьба, тут тисячами згноїли землю своїм трупом московські окупанти. І платою за неї стали цілі пантеони народних героїв у різних частинах Чорного лісу. Збройна боротьба увінчалась поразкою, але пропагандистська робота УПА пустила коріння, через десятиліття з якого виросла незалежність України. Пропагандистську діяльність повстанців очолював Михайло Дяченко (Марко Боєслав), серед видань партизанської друкарні був і журнал «Чорний ліс». Саме за це Чорний Ліс отримав славу повстанського й обріс народними легендами.

Звідки взято назву «Чорний ліс»? Так називається великий лісовий масив, який на півночі починається від залізничного шляху Станиславів-Калуш і тягнеться яких 30 км на південь, точніше злегка на південний захід, уздовж річок Лукви й Луквиці. На півдні він доходить до гірських лісів Карпат. На півночі від нього вже менші ліси, вздовж Дністра, до яких кілька годин маршу. Таке положення й величина Чорного лісу робили його природним центром повстанських дій. Він був добрим захистом і доброю базою випаду на Станиславів, Калуш, Богородчани та довколишні райони. З долів було людям легко дістатися сюди й довозити постачання. У час наступу на Чорний ліс великих сил противника — німецьких військ чи пізніше військ МВД, — з Чорного лісу було легко пробиватися на південь у карпатські бори. Тож уже 1943 р. Чорний ліс став центром одних з перших відділів Української Народної Самооборони (УНС) і став широкознаним з боїв з німцями й більшовицькими партизанами. Згодом він уславився боями УПА з цілими дивізіями МВД. Тож не диво, що коли поділено військові округи УПА на тактичні відтинки, назва «Чорний ліс» стала кодовою назвою Станиславівського ТВ УПА, згодом теж назвою місцевого журналу УПА.

Поет Марко Боєслав написав у вступній статті до першого числа журналу «Чорний ліс», як вслухавшись у шум дерев Чорного Лісу, він чув розповідь легенди про геройські дії УПА в цьому лісі. Першими збірниками цих «легенд» були примірники журналу Чорний ліс.

Після знищення партизанського руху окупанти розмістили в лісі військові частини, до яких через весь ліс була споруджена бетонна дорога (від залізничної станції Ценжів до села Грабівка). В 1971 році в нетрях Чорного Лісу був споруджений захищений командний пункт країн Варшавського договору.

Сучасність

За роки незалежності руками ентузіастів поставлено пам'ятники на деяких повстанських могилах. У 1997 році частина Чорного Лісу площею 15081,74 га у межах Тисменицького, Калуського та Богородчанського отримала статус однойменного загальнозоологічного заказника місцевого значення. Статус надано з метою збереження частини лісового масиву в передгір'ї Карпат.

У заказнику зростають дуб, сосна, ялина, береза тощо. З тварин водяться олень, кабан, сарна, заєць, лисиця, трапляються вовк і рись.

Суперечки

Заказник перебуває у віданні приватного підприємства «Спеціалізоване лісо-мисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство „Чорний ліс“», засновником якого за даними ЄДРПОУ є житель с. Крихівці. ПП СЛМНДПЗГ «Чорний ліс» двічі (у 2019 і 2020 роках) відмовлено в наданні дозволу для отримання технічної документації через відсутність рішення обласної ради надати цьому ПП права постійного користування землями лісового фонду.

Джерела

• Богдан Лучаковський. Чорний ліс. / Альманах Станиславівської землі: збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. / ред. Б. Кравців. — Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен: Вид. Центрального Комітету Станиславівщини, 1975. — С. 256—260.
• Чорний ліс