Чорнорот Іван Пантелеймонович
| Іван Пантелеймонович Чорнорот | |
|---|---|
 Іван Чорнорот. | |
| Народився | 1884 Нижньодніпровськ, нині у складі Дніпра, Російська імперія |
| Помер | 7 липня 1938 Дніпро, Україна ·розстріл за рішенням трійки УНКВС |
| Громадянство |  Російська імперія→.svg){kind=small} УНР→ СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | скарбник, член Мануйлівської «Просвіти» |
| Відомий завдяки | член ради Мауйлівської «Просвіти» |
| Партія | УСДРП |
Іван Пантелеймонович Чорнорот (1884, Нижньодніпровськ, нині у частина Дніпра, Російська імперія — 7 липня 1938, Дніпро) — український політик на Січеславщині, соціал-демократ. В'язень російських концтаборів СЛОН, ГУЛАГ. Член Мауйлівської «Просвіти» з 1910, скарбник (1913), член ради Мануйлівської «Просвіти» (1914). Жертва російського окупаційного терору.
З селян. Працював робітником, малописьменний. У 1913—1917 — член УСДРП, після революції — член «Вільного козацтва». Працював слюсарем і токарем, мешкав до арешту по вулиці Залізничній, 37.
У 1912 році Чорнорот їздив у Полтаву за кустарним крамом для гулянки, що її влаштовувала «Просвіта». Губернське жандармське управління встановило нагляд ним 29 липня 1915 року, давши йому «кличку наружного наблюдения» — «Хохол». Щоправда, в матеріалах охранки помилково названий по батькові Іларіоновичем.
Чорнорот не уник обшуку, проведеного в ніч на 27 листопада 1915 року. Як свідчать архівні матеріали (протокол обшуку), сам обшук проведено о другій годині ночі.
«В доме были владелец дома кр. с. Мануйловки Новомосковского уезда Иван Пантелеймонович Чернорот, его жена Анна и четверо малых детей и отец старый Пантелеймон Никифоров Чернорот, 70 лет, других посторонних людей в доме не было, все спали».
У підсумку нічого забороненого не знайшли. Чорнорот заявив, що він є членом Мануйлівської «Просвіти», працює в залізничних майстернях. Брав активну участь в політичних подіях 1917.
За спогадами Ісаака Мазепи, упродовж літа 1917 сили українців у Катеринославі міцніли. Коли восени був скликаний другий селянський з'їзд, то переміг український напрямок: ухвалено «об'єднати трудове селянство Катеринославщини у Всеукраїнській селянській спілці». Замість «малоросійствовавших» дядька і племінника Строменків на чолі катеринославської Спілки були поставлені український есер Ф. Сторубель і український соціал-демократ Чорнорот, «робітник з катеринославських залізничних майстерень, що став фактичним провідником Спілки»[1].
Чорнорот висувався від села Мануйлівка Новомосковського повіту кандидатом УСДРП у депутати Українських Установчих Зборів (грудень 1917). Проведенню виборів завадило збройне втручання у справи УНР більшовицької Російської федерації.
У 1928 році Чорнорот засуджений за «контрреволюційну діяльність» на три роки концтаборів. Ув'язнення відбував на Соловках, у місті Кем на півночі Карелії. На момент наступного арешту 1938 року працював слюсарем на ДПРЗ.
Заарештований органами НКВС 5 квітня 1938 року, як учасник «контрреволюційної націоналістичної есерівської повстанської організації».
На допиті 10 квітня 1938 року визнав себе винним у приналежності до організації і свідчив, що був завербований Гаврилом Кириловичем Коржем.
10 травня 1938 року разом з шістьма іншими особами (І. Чорний, П. Бойко, Д. Ризоль, М. Шамрай, Г. Корж та Т. Філоненко) Іван Чорнорот засуджений до розстрілу трійкою УНКВС УРСР по Дніпропетровській області. У справі є акти від 7 липня та 23 липня 1938 року про приведення вироку до виконання.
Постановою президії Дніпропетровського обласного суду від 25 вересня 1957 року Чорнорота реабілітовано посмертно.
Чорнорот мав дітей — Наталю, Галину, Катерину (пом. 1962), Марію (пом. у 1940-х), Івана (1918—1992). Чоловік Катерини Петро відбув у таборах 10 років. Наймолодший син Іван навчався 1937 року у Харківському авіабудівному інституті. Після арешту батька у 1938 році його відрахували, як сина «ворога народу» і він був змушений перевестися до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. Учасник Другої світової війни, був поранений.
- ↑ І. Мазепа Україна в огні й бурі революції. 1917—1921. — Ч. 1. — Мюнхен: Прометей. — 1950. — С. 27.
- Микола Чабан Діячі Січеславської «Просвіти» (1905—1921): біобібліографічний словник / М. П. Чабан // Іма-прес. — Дніпропетровськ, 2002. — 536 с.
- Відкритий список. Іван Чорнорот
- Малюта О. В. Катеринославське товариство «Просвіта» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. Катеринославська «Просвіта» у культурно-громадському житті Наддніпрянщини (За матеріалами епістолярної спадщини академіка Дмитра Яворницького)
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |