Перейти до вмісту

Чуйко Олександр Олександрович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чуйко.
Олександр Чуйко
Олександр Олександрович Чуйко
 Капітан
Загальна інформація
Народження9 жовтня 1993(1993-10-09)
Антоніни, Красилівський район, Хмельницька область, Україна
Смерть6 березня 2022(2022-03-06) (28 років)
Миколаївська область, Україна
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Військова служба
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Армійська авіація
Формування
 18 ОБрАА
Війни / битвиРосійсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) — 2022 Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Олекса́ндр Олекса́ндрович Чуйко́ (9 жовтня 1993, смт Антоніни, Хмельницька область — 6 березня 2022, Миколаївська область) — український військовослужбовець, капітан, командир вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 18 ОБрАА Повітряних сил Збройних сил України. Лицар ордена Богдана Хмельницького II та III ступенів (2022, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Олександр Чуйко народився 9 жовтня 1993 року в смт Антоніни на Хмельниччині.

Після закінчення Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба розпочав службу в 18-й окремій бригаді армійської авіації імені Івана Сікорського.

У 2017 році брав участь у Миротворчій місії ООН у Республіці Конго.

Учасник АТО/OOC. З початком широкомасштабного російського вторгнення знову виконував бойові завдання.

Загинув 6 березня 2022 року на Миколаївщині, коли російські агресори збили два гелікоптери 18-тої окремої бригади армійської авіації. Також загинули штурман вертолітної ланки вертолітної ескадрильї капітан Сергій Бондаренко, штурман-льотчик вертолітної ланки вертолітної ескадрильї майор Костянтин Зебницький, командир вертолітної ланки вертолітної ескадрильї капітан Владислав Горбань[1][2], старший бортовий інженер-інструктор майор Ігор Туревич, старший бортовий технік капітан Ігор Пазич.

Попрощалися із загиблими 17 березня 2022 року в Полтаві біля Свято-Успенського собору. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір разом з іншими священниками провів заупокійний молебень[3].

Похований на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» у м. Біла Церква на Київщині.

Залишилися дружина та дві доньки.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • орден Богдана Хмельницького II ступеня (30 березня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4];
  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (12 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Президент нагородив ще 122 захисників, з них 23 – посмертно. Новинарня (укр.). 31 березня 2022. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  2. ↑ У Полтаві попрощалися із захисниками України, які загинули від рук окупантів. ФОТО. kolo.news (укр.). 17 березня 2022. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  3. ↑ Попрощалися із захисниками Полтавщини, які загинули від рук окупантів. Полтава 365 (укр.). 18 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  4. ↑ Указ Президента України від 30 березня 2022 року № 190/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. ↑ Указ Президента України від 12 березня 2022 року № 128/2022 «Про відзначення державними нагородами України [Архівовано 19 березня 2022 у Wayback Machine.]»

Джерела

[ред. | ред. код]


Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чуйко_Олександр_Олександрович&oldid=43218205