Шайтхольт
![]() | |
Інші назви | Шайтхольт, шайтхольц, хуммель |
---|---|
Класифікація | Струнні інструменти, щипкові інструменти, хордофони |
Подібні інструменти | Ланґшпіль, ланґлейк, дульцимер, епінет де Вож та інші |
![]() |
Шайтхóльт, або шайтхóльц (нім. scheitholt, scheitholz) — це традиційний німецький струнний інструмент та предок сучасної цитри. Відноситься до категорії бурдонних цитр.
Шайтхольт, імовірно, походить від давньогрецького інструменту для теоретичного вивчення музики та фізики, так званного, монохорду (продовгувата дерев'яна коробка з одною струною). Слово «шайтхольт» початково відносилося до колод порубаних на дрова (Scheit = шматок, скіпка; Holz = дерево). Починаючи з XVI століття, цей інструмент почали називати саме так, можливо, через схожість розмірів та форми інструменту на дрова. Найбільш відомий опис цього інструменту належить Міхаелю Преторіусу, який описав шайтхольт в 1619 році у своїй праці Syntagma Musicum[1]. Існує декілька регіональних назв для цього інструменту. В північній Німеччині інструмент часто називають хуммель, що означає «джміль» (у зв'язку зі звуком дзижчання бурдонних струн — це ж саме слово використовують і при згадці волинок). Є й інші назви, такі як: нідерландська — нордше балк(нід. noordse balk); французька — бюш, або бюш де Муз (фр. bûche, bûche de Meuse); фламандська — вліер(фл. vlier); та швейцарський діалект німецької — гексеншайт (шв. діалект нім. hexenscheit)[2]
В баварському та австрійському регіонах, шайтхольт використовували ще з XIV ст. Схожі інструменти знаходять і в інших частинах північної Європи. В Америку шайтхольт, скоріше за все, був завезений через Пенсильванію німецькими колоністами, після чого поширився в районі гір Аппалачі, де пізніше був створений дульцимер(орієнтовно в XVIII ст.).
Оригінальний шайтхольт зазвичай складається з дерев'яного корпусу розмірами приблизно 50 см в довжину, та 5 см в ширину; з простою головою грифа(хедстоком) та двома або трьома струнами. Струни вироблялися не лише з металу(латуні), а й інших: волосся тварин, кетгуту і т.д. Шайтхольт не має грифу як такого, замість нього на корпусі в якості ладів використовували цвяхи, що були вбиті у корпус під струнами. Починаючи з XVI–XVII ст. кількість струн збільшилася до трьох-чотирьох. З часом, шайтхольт зазнавав все більше змін, розмір корпусу збільшився, також на корпусі з'явився окремий фінґерборд.
На шайтхольті грають так само як на сучасній цитрі. Інструмент розміщюється горизонтально: кладеться на стіл, або на коліна музиканта. Пальцами лівої руки натискають на струни за допомогою дерев'яної палички, яку інколи називають «нотер»; пальцами правої руки(переважно великим та вказівним пальцями) перебирають струни за допомогою медіатора(медіатор може бути виготовлений з дерева, рогу), гусячого пера або просто пальцями. Деякі струни виконують роль бурдона.
В основному, шайтхольт був розповсюджений в альпійских регіонах південної Німеччини, Саксонії та Верхньої Лужиці протягом XIX ст.
- Kulturreferat der Landeshauptstadt München (Hrsg.): Das Tiroler Raffele und die Allgäuer Scherrzither, September 1990
- Andreas Michel: Scheitholt und frühe Formen der Kratzzither [Архівовано 16 лютого 2020 у Wayback Machine.].
- ↑ Преторіус, Міхаель (1619). Taf. XXI: "8. Scheidtholtt.". Syntagma Musicum (Німецька) . Віттенберг.
- ↑ Гров, Джордж (2001). Музичний словник Грова (Англійська) . Лондон: Macmillan. ISBN 978-0195170672.
|