Шенбруннський мир
| Шенбруннський мир | |
|---|---|
 | |
| Тип | мирна угода[1]  |
| Підписано | 14 жовтня 1809[1][2] |
| Місце | Шенбрунн Мошонмадяровар |
| Сторони | Клемент Венцель фон Меттерніх, Жан Батист Номпер де Шампаньїd, Австрійська імперія[1][3] і Перша французька імперія[1] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Шенбруннська мирна угода (фр. Traité de Schönbrunn; нім. Friede von Schönbrunn) була укладена 14 жовтня 1809 року в Шенбруннському палаці у Відні.[4] Її підписали Французька імперія та Австрійська імперія завершивши, тим самим, існування п'ятої коаліції.[5]
За цією угодою Австрія втратила вихід до Адріатичного моря. Також Австрія зобов'язалась передати Франції частину Каринтії й Хорватії. Франція отримала графство Гьорц (Горіца), Істрію з Трієстом, Крайну, Фіуме (сучасна Рієка). У подальшому Наполеон I утворить з них Іллірійські провінції. До герцоґства Варшавського переходила Західна Галіція, Баварії — Тироль та Зальцбурзька область, Росії — Тарнопольський округ (край) (як компенсація за її участь у війні на боці Франції).
Загалом Австрія втратила 3 500 000 населення (з 21 100 000 підданих) та приблизно 100 000 км² своєї території (з первинних 700 000 км²). Австрія зобов'язувалась виплатити Франції 85 млн франків, скоротити свою армію до 150 000 солдат[6] та розірвати відношення з Великою Британією, долучившись до континентальної блокади проти неї. За Шенбруннською мирною угодою Наполеон I гарантував цілісність володінь, що залишились у Австрії. Австрія ж фактично перетворилась на залежну від Франції державу.
Угоду було юридично скасовано рішенням Віденського конгресу (1814—1815 рр.)
Делегати Росії не брали участі в підготовці договору, однак договір укладено і від імені Росії, яка значилася серед союзників Франції поряд з малими рейнськими князівствами. За параграфом 5 статті 3 австрійський імператор віддав Росії «територію у найсхіднішій частині Старої (Східної) Галичини з 400-тисячним населенням», крім м. Броди. С.Голіцин розглядав придбання Росії вигідними у військовому плані — кордони проходять ріками Дністер і Стир (притока Прип’яті, басейн Дніпра).
Проте посол в Парижі князь О.Куракін оцінював їх негативно — «ми не отримали Броди, а це місто, завдяки своїй транзитній торгівлі, одне тільки й могло мати для нас якесь значення в цьому районі, оскільки було безповоротно вирішено, що Львів не може відійти до нас; вся ж інша частина Східної Галичини, котра простягається до Буковини, має лише жалюгідні поселення, бідні та поза участю в (транзитній) торгівлі».
Також так звана Провінція Нова Галичина, за умовами договору, була приєднана до герцогства Варшавського.
- ↑ а б в г Венские мирные договоры // Венгрия — Вильно — 1928. — Т. 10. — С. 203.
- ↑ Венские мирные договоры // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIIа. — С. 632.
- ↑ Венские мирные договоры // Малый энциклопедический словарь — 2 — СПб: 1907. — Т. 1.
- ↑ Шенбруннський мир 1809. Архів оригіналу за 24 травня 2005. Процитовано 24 травня 2005. [Архівовано 2005-05-24 у Wayback Machine.]
- ↑ Війна п'ятої коаліції (1809). Архів оригіналу за 22 березня 2007. Процитовано 22 грудня 2010.
- ↑ австрійці не виконали своєї обіцянки щодо скорочення армії
- Р.Г. Симоненко. Віденський мирний договір 1809 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Т. О. Кулініч. Шенбруннський мир 1809 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.