Перейти до вмісту

Шепелюк Олексій Борисович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шепелюк.
Олексій Шепелюк
 Майор
Загальна інформація
Народження19 травня 1977(1977-05-19)
Ніжин
Смерть25 серпня 2014(2014-08-25) (37 років)
Кутейникове
ПохованняНіжин Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma MaterХарківський військовий університет
Військова служба
Роки служби1998-2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Механізовані війська
Формування
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Олексі́й Бори́сович Шепелю́к (1977—2014) — український військовик, учасник війни на сході України, майор Збройних сил України. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня, почесний громадянин Нововолинська.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Олексій Шепелюк 19 травня 1977 року в Ніжині. Після закінчення середньої школи майбутній офіцер вступив до Харківського військового університету.[1] Здобувши вищу освіту, з 1998 року проходив військову службу в 51-й механізованій бригаді, яка базувалась у Володимирі-Волинському, останньою посадою офіцера стала посада командира зенітно-ракетної батареї зенітного ракетного-артилерійського дивізіону.[2][3] Під час військової служби на Волині проживав у Нововолинську.[2] Разом із іншими бійцями бригади брав участь у відсічі збройній агресії Росії. Підрозділ майора Олексія Шепелюка брав участь у боях під Іловайськом. Після здобуття Іловайська Олексій Шепелюк дістав завдання увійти до групи підсилення підрозділів Збройних сил на передовій. Група зенітників прибула на передову в розташування батальйонної групи, але саме у цей час через кордон перейшли озброєні підрозділи російських військ, які відразу ж відкрили вогонь на ураження по українських вояках. Підрозділи українських військ швидко опинилися в оточенні, а їхню бойову техніку вивели з ладу. За цих умов Олексій Шепелюк разом з іншим офіцером — командиром зенітно-ракетного дивізіону Олексієм Кондесюком ухвалив рішення — щоб не потрапити в полон, піти на прорив оточення. Але під час виходу з оточення підрозділ українських військ потрапив у засідку. Більшість групи прориву дістала важкі поранення, у тому числі й командир підрозділу Олексій Кондесюк. Олексій Шепелюк спробував урятувати бойового побратима, але при наближенні до свого товариша сам дістав важкі поранення. Офіцерів оточила група з 12 російських десантників. Не бажаючи здаватись у полон, українські офіцери підірвали себе гранатами разом із путінськими вояками.[1] Оскільки тіло Олексія Шепелюка не було знайдено, тривалий час він вважався зниклим безвісти.[4] Полеглий герой був похований як невідомий у Дніпропетровську, і лише 13 липня 2015 року Олексій Шепелюк ідентифікований за аналізом ДНК.[1][2]

Пресслужба Міністерства оборони України підтвердила, що були підготовлені документи на присвоєння звання Героя України майорам Олексію Шепелюку та Олексію Кондесюку, але в останній момент їх викреслили зі списку.[1]

Після ідентифікації Олексія Шепелюка полеглий воїн був урочисто перепохований у Ніжині у Всіхсвятському соборі 18 липня 2015 року.[3]

Удома в Олексія Шепелюка залишились батьки, дружина Марина Шепелюк (Лушко) та п'ятеро дітей — з них син Віталій, доньки Домініка, Маргарита 2003 р.н й Женев'єва 2011 р.н. (двоє дітей від першого шлюбу дружини).[1][3][5]

Нагороди та вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • 22 вересня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
  • 23 листопада 2018 року на честь Олексія Шепелюка в його рідному Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку.[6][7]
Пам'ятна дошка Андрію Юрзі та Олексію Шепелюку
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 9, місце 12
  • Вшановується 25 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[8]
  • відзнака 14-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно)
  • «Іловайський Хрест» (посмертно)
  • 28 жовтня 2016 року в Ніжинській гімназії № 3 відбулась презентація книги Людмили Приходько «Серця опалені війною», присвяченої пам'яті випускників гімназії, що загинули під час російсько-української війни
  • у вересні 2015 року на будівлі Ніжинської гімназії № 3 встановлено меморіальну дошку честі Олексія Шепелюка

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Прощавай, майоре!. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 11 жовтня 2015.
  2. ↑ а б в Нововолинськ: ідентифікували загиблого Героя Олексія Шепелюка[недоступне посилання з серпня 2019]
  3. ↑ а б в Нежатин: Просимо відгукнутися сьогодні. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 жовтня 2015. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Список полонених та зниклих бійців 51. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 11 жовтня 2015. [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Волонтери просять привітати дівчинку, у якої вітчим героїчно загинув під Іловайськом
  6. ↑ http://nizhen.com.ua/?part_id=2&news_id=530&action=detail&n_year=&n_month=
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2018-11-29 у Wayback Machine.]
  8. ↑ 42 рази пролунав Дзвін Пам'яті 25 серпня 2020 року

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шепелюк_Олексій_Борисович&oldid=44115086