Перейти до вмісту

Шимон Федоронько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Шимон Федоронько
Народився21 серпня 1893(1893-08-21) Редагувати інформацію у Вікіданих
Чертіж, Гміна Сянік, Сяноцький повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1940 Редагувати інформацію у Вікіданих
Катинь, Смоленський район, Смоленська область, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
·розстріл Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпресвітер Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Білого Орла медаль за «Довголітню службу» золотий хрест Заслуги срібний Хрест заслуги бронзова медаль «За довголітню службу» Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» медаль Перемоги

Шимон Федоронько (21 серпня 1893, Чертіж — 1940, Катинь) — духовний православний, протопресвітер, головний капелан православного віросповідання Війська Польського, жертва розстрілів біля Катині.

Біографія

[ред. | ред. код]

Шимон Федоронько народився 21 серпня 1893 року у Чертежі під Сяноком[1]. Був сином Міхала (тамтешній фермер[1]) та Анастазії[2][3][4] (відн. Анни)[5]. У нього був брат Стефан (нар. 1879 р.)[6].

Мав українське походження та первинно сповідував греко-католицизм[1] (уніацтво[7]). Навчався у Сяноцькій гімназії, де у 1906/1907 навчальному році повторно навчався у І класі[1], у 1907/1908 навчальному році закінчив ІІ клас[8], а у 1908/1909 роках закінчив ІІІ клас[9], у 1909/1910 роках закінчив IV клас[10], у 1910/1911 роках закінчив V клас[11], у 1911/1912 роках не закінчив VI класу[12], а під час 1912/1913 навчального року залишив гімназію як учень VI класу[12]. Пізніше він закінчив православну духовну семінарію у Житомирі, і там був висвячений на священника (1914 р.)[2].

Під час І світової війни та відступу російських військ з Галичини у 1915 році Шимон Федоронько переїхав як цивільна особа до Києва, і там діяв при митрополиті Євлогію, який тоді проводив антиуніатську кампанію[7]. Роботу у військовому душпастирстві почав у 1922 р. зі званням капелана за вислугу років з 1 червня 1919[2]. У той час очолив православне душпастирство округу корпусу № Х у Перемишлі. Пізніше служив в окрузі корпусу № ІІ у Любліні, де у 1928 р. очолював душпастирство, а у 1932 р. обіймав посаду декана. Пізніше прислуговував у окрузі корпусу № І у Варшаві. 4 лютого 1934 р. отримав звання старшого капелана у військовому духовенстві з місцем 1 у групі православного віросповідання[13][4], з одночасним дорученням обов'язків референта у Головному управлінні православного душпастирства у Бюро Некатолицьких віросповідань Міністерства військових справ[2]. Незадовго став керівником цього управління[2][3][4]. Як ксьондз-протопресвітер у листопаді 1935 р. провів у гарнізонній православній церкві на варшавській Празі першу у відродженій Польщі службу польською мовою[14]. На посаду декана був призначений за вислугу років з 19 березня 1937 р. і 1 місцем у військовому духовенстві православного віросповідання. Наприкінці 30-х років був неформальним радником митрополита Діонісія[7].

Шимон Федоронько очолював створене у 1935 р. Товариство Православних Поляків, а у 1938 р. з його ініціативи було засновано Православний науково-видавничий інститут. Обидві структури підтримували владу Другої Речі Посполитої у боротьбі з рухом на користь українізації та білорусизації Православної церкви[15].

Після вибуху ІІ світової війни у 1939 р., вересневої кампанії та нападу СРСР на Польщу потрапив у полон до радянських військ. Перебував в ув'язненні у Москві[16], а 11 квітня 1940 р. потрапив до табору полонених у Козельську[2]. Шимон Федоронько був убитий у 1940 р. у Катині. У 1943 р. його тіло було ідентифіковане під номером 2713 під час ексгумацій, що проводилися під керівництвом німців (буквально визначений як Шимон Фезазонко; біля тіла знайдено документ, виданий у таборі, що посвідчує особу)[17][18], де його поховали на території теперішнього Польського військового кладовища у Катині.

Сім'я

[ред. | ред. код]

У окупованій країні він залишив дружину Вєру, з родини Кісліґер (1897—1982)[3] та трьох синів: Александра (нар. 1918 р.), В'ячеслава (нар. 1920 р.) та Ореста (нар. 1922 р.). До початку війни вони проживали у Варшаві (на вулиці Кошиковій). Усі троє навчалися у Празькій гімназії ім. Короля Владислава IV.

Александер пройшов до польської армії на Заході, і служив льотчиком у 300 бомбардувальному дивізіоні у Великій Британії; загинув навесні 1944 року під час бомбардування Мангайма у Німеччині[19].

Орест і В'ячеслав були солдатами Армії крайової. Брали участь у Варшавському повстанні: підхорунжий Орест (пс. «Форт») загинув у перший день повстання на площі Домбровського, капрал підхорунжий В'ячеслав (пс. «Славек») загинув 18 серпня[19]. У 1947 році перед Обводовим управлінням інвалідів у Ряшеві було відкрито справу щодо визнання зниклим безвісті Шимона Федоронька після подання заяви Вєри Федоронько про забезпечення по інвалідності[5].

Символічна могила сім'ї Федороньків знаходиться на православному кладовищі на Волі у Варшаві (сектор 42-4-38)[20].

Ордени та відзнаки

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

8 листопада 2008 року на алеї «Солідарності» у Варшаві, поблизу Митрополичого собору рівноапостольної Марії Магдалини та VII Загальноосвітнього ліцею ім. Владислава IV було відкрито камінь на честь капелана Шимона Федоронька та його синів Александра, В'ячеслава і Ореста. Відкриття було здійснено за участі дочки В'ячеслава Федоронька, Александри Федоронько-Адамчевської та Президента Республіки Польщі Леха Качинського, а освячення пам'ятника здійснили митрополит Савва, Гайнівський архієпископ Мирон Ходаковський та Сім'ятицький єпископ Георгій[25][26][27].

У 2007 році посмертно отримав звання полковника[28][29].

8 жовтня 2009 року, у рамках акції «Катинь… пам'ятаємо»/«Катинь…Вберегти від забуття», на так званій Катинській алеї на Центральному кладовищі у Саноку було висаджено Дуб Пам'яті, присвячений Шимонові Федороньку (саджання здійснювали його родичка Анна Слушкєвіч та ксьондз Ян Антоновіч)[30][31]. Дуб Пам'яті, що вшановує пам'ять Шимона Федоронька було висаджено також у Плоцьку.

Шимон Федоронько та його сини були згадані у змісті промови під назвою «Свобода і Правда», яку підготував Президент Республіки Польща Лех Качинський, і яка була запланована на відзначення 70-річчя злочинів біля Катині 10 квітня 2010 року у Катині, проте не виголошувалася через авіакатастрофу польського президентського літака у Смоленську[32].

Коментарі

[ред. | ред. код]

а. У гімназійних джерелах у Саноку чітко фігурує запис прізвища «Федоронько». У записах Війська польського спочатку з'являлася форма прізвища «Федоренко» (Офіцерські випуски 1923, 1924), а у пізніших записах вказувалася належна форма «Федоронько» (Офіцерські випуски 1928, 1932).

b. Літопис Війська польського 1939 року подає номер 2743.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г CK Gimnazjum Państwowe Wyższe w Sanoku. Katalog główny, rok szkolny 1906/1907 (zespół 7, sygn. 42). AP Rzeszów – O/Sanok, s. 112.
  2. ↑ а б в г д е ks. dziekan Szymon Fedorońko. caw.wp.mil.pl. [dostęp 14 maja 2011]. [zarchiwizowane z tego adresu (2010-09-20)] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2010. Процитовано 31 березня 2021.
  3. ↑ а б в Katyń. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa: Rada Ochrony Pamięci Walk i Męczeństwa, 2000, s. 134. ISBN 83-905590-7-2.
  4. ↑ а б в Martyrologia Polaków na Wschodzie podczas II wojny światowej. zs3.sanok.pl. [dostęp 25 grudnia 2013]. [zarchiwizowane z tego adresu (2013-12-27)] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 грудня 2013. Процитовано 31 березня 2021. [Архівовано 2013-12-27 у Wayback Machine.]
  5. ↑ а б Ogłoszenia władz administracyjnych. Uznanie za zaginionego w sprawie zaopatrzenia inwalidzkiego. „Monitor Polski”. Nr 91, s. 8, 1 lipca 1947. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  6. ↑ CK Gimnazjum Państwowe Wyższe w Sanoku. Katalog główny, rok szkolny 1894/1895 (zespół 7, sygn. 18). AP Rzeszów – O/Sanok, s. 12.
  7. ↑ а б в Doradca metropolity prawosławnego. „Głos Narodu”. Nr 307, s. 7, 8 listopada 1938. Архів оригіналу за 11 листопада 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  8. ↑ XXVII. Sprawozdanie Dyrektora c.k. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1907/8. Sanok: Fundusz Naukowy, 1908, s. 60. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 31 березня 2021.
  9. ↑ XXIX. Sprawozdanie Dyrektora C. K. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1909/10. Sanok: Fundusz Naukowy, 1910, s. 80. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 31 березня 2021.
  10. ↑ XXX. Sprawozdanie Dyrektora c.k. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1910/11. Sanok: 1911. Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  11. ↑ XXXI. Sprawozdanie Dyrektora c.k. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1911/12. Sanok: 1912, s. 57. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 31 березня 2021.
  12. ↑ а б XXXII. Sprawozdanie Dyrekcyi c.k. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1912/13. Sanok: 1913, s. 83. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  13. ↑ Zarządzenia Prezydenta Rzeczypospolitej. Nadanie stopni. „Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych”. Nr 4, s. 72, 5 lutego 1934. Архів оригіналу за 6 вересня 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  14. ↑ Po raz pierwszy w cerkwi po polsku odprawiono nabożeństwo. „Warszawski Dziennik Narodowy”. Nr 171B, s. 7, 14 listopada 1935. Архів оригіналу за 11 листопада 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  15. ↑ http://www.postscriptum.us.edu.pl/wp-content/uploads/2018/03/bps2015_5_28.pdf (PDF). {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)
  16. ↑ Katyń. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa: Rada Ochrony Pamięci Walk i Męczeństwa, 2000, s. LXVIII. ISBN 83-905590-7-2.
  17. ↑ Katyń według źródeł niemieckich - 1943 r.. stankiewicze.com. [dostęp 22 lutego 2014]. Архів оригіналу за 28 серпня 2017. Процитовано 31 березня 2021.
  18. ↑ Andrzej Leszek Szcześniak: Katyń. Lista ofiar i zaginionych jeńców obozów Kozielsk, Ostaszków, Starobielsk. Warszawa: Alfa, 1989, s. 50. ISBN 83-7001-294-9.
  19. ↑ а б Ireneusz Bogusław Kondrów: O FUNDACJI ITAJ - im. METROPOLITY ANDRZEJA SZEPTYCKIEGO. grekokatolicy.pl. [dostęp 14 maja 2011]. [zarchiwizowane z tego adresu]. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 31 березня 2021. [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Cmentarz Prawosławny przy Parafii Św. Jana Klimaka na Woli w Warszawie, cmentarz.prawoslawie.pl [dostęp 2020-07-19]. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 31 березня 2021.
  21. ↑ M.P. z 2019 r. poz. 101 jako wyraz najwyższego szacunku wobec znamienitych zasług poniesionych dla chwały, dobra i pożytku Rzeczypospolitej Polskiej, z okazji Narodowych Obchodów Setnej Rocznicy Odzyskania Niepodległości Rzeczypospolitej Polskiej. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 31 березня 2021.
  22. ↑ Ordery Orła Białego przyznane pośmiertnie 25 wybitnym Polakom. prezydent.pl, 2018-11-11. [dostęp 2018-11-11]. Архів оригіналу за 11 листопада 2018. Процитовано 31 березня 2021. [Архівовано 2018-11-11 у Wayback Machine.]
  23. ↑ M.P. z 1931 r. nr 64, poz. 103 „za zasługi na polu pracy duszpasterskiej i kulturalno-oświatowej w wojsku”. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 31 березня 2021.
  24. ↑ Zarządzenia Ministra Spraw Wojskowych. Zezwolenie na przyjęcie i noszenie odznaczeń. „Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych”. Nr 1, s. 20, 19 marca 1937. Архів оригіналу за 17 серпня 2018. Процитовано 31 березня 2021.
  25. ↑ Polacy z serca i czynów. ngp.pl. Архів оригіналу за 28 грудня 2013. Процитовано 27 грудня 2013.
  26. ↑ Ojciec i synowie. przegladprawoslawny.pl. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 27 грудня 2013. [Архівовано 2020-07-09 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Pomnik rodziny Fedorońków. twoja-praga.pl. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 27 грудня 2013.
  28. ↑ Lista osób zamordowanych w Katyniu, Charkowie, Twerze i Miednoje mianowanych pośmiertnie na kolejne stopnie. policja.pl (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 грудня 2013. Процитовано 26 грудня 2013.
  29. ↑ Miron znaczy pokój. przegladprawoslawny.pl. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 27 грудня 2013. [Архівовано 2020-07-07 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Bartosz Błażewicz. Pamiętała młodzież, pamiętali seniorzy. „Tygodnik Sanocki”, s. 3, Nr 42 (936) z 16 października 2009 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2021. Процитовано 31 березня 2021.
  31. ↑ Krystyna Chowaniec: Dęby Pamięci. Sanok: Komenda Hufca ZHP Ziemi Sanockiej im. ks. hm. Zdzisława Peszkowskiego, 2010, s. 57. ISBN 978-83-931109-3-3.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  32. ↑ Wolność i Prawda - niewygłoszone przemówienie Lecha Kaczyńskiego. niezalezna.pl, 10 kwietnia 2013. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 27 грудня 2013.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Шимон_Федоронько