Шульга Федір Григорович

Федір Шульга
Федір Шульга
Помер	; Софія, Болгарське царство
Громадянство	УНР
Національність	українець
Діяльність	Дипломат
Alma mater	Харківський університет, Харківський медичний інститут
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Посада	виконуючий обов'язки посла Української Народної Республіки в Болгарському царстві
Термін	1919
Попередник	Олександр Шульгин
Наступник	Василь Драгомирецький
У шлюбі з	Марія Шульга
Діти	Галина, Ольга, Валентина
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шульга.

Федір Григорович Шульга (? — ?, Софія, Болгарське царство) — український громадсько-політичні та дипломатичний діяч. Лікар. Очолював посольство Української Народної Республіки в Болгарському царстві (1919–1920).

Біографія

Закінчив Харківський університет, медичний факультет. Будучи студентом брав участь у революційному народовольському гуртку. Згодом разом зі своїми однодумцями виїхав на Кавказ, де організував експериментальну колонію переселенців з України. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Марією, за фахом педагогом.

Працював лікарем в Одесі. З 1899 року член Одеської громади. З 1905 року член-засновник «Просвіти» в Одесі, яку очолював Іван Луценко. З 1909 року Одеська громада Української демократично-радикальної партії перетворилася на громаду Товариства українських поступовців.

У 1908 році за участь в українській громадській роботі, йому погрожували звільненням із державної служби

Федір Шульга також брав участь у організації українського національного банку. Ідея його створення народилася у 1910 році, з ініціативи Степана Ерастова, та була підтримана українською громадою у Санкт-Петербурзі.

Євген Чикаленко, повернувшись з Одеси у 1909 році, занотував у своєму Щоденнику:^[1]

	Сумно тепер там. Просив Михайла Комаря скликати громаду, але він каже, що тепер нема ніякої змоги зібрати, бо всі чисто розсварилися. І справді. 0б'їхав я майже всіх, хто був ще в доісторичній Громаді, себто до 1905 р. Сергій Шелухін та Іван Луценко страшенно лають Михайла Комаря, а особливо Федора Шульгу, кажуть, що він "почотний кадет", з яким ніякої української справи робити не можна. А Шульга каже, що Шелухин явно "тайний союзник", з яким соромно бути в якій-небудь справі… Справа українська в Одесі зовсім не посувається.
— Євген Чикаленко

У 1919–1920 рр. діяло Українське Товариство Червоного Хреста на чолі з Дмитром Дорошенком. Федір Шульга входив до складу тимчасового комітету Українського Товариства Червоного Хреста у Болгарському царстві.

У Болгарському царстві справою повернення військовополонених українців безпосередньо займалося Українське посольство. На початку вересня 1918 року, відповідно до умов Берестейського мирного договору, була створена спеціальна комісія у справах репатріації військовополонених українців. До її складу увійшов Федір Шульга.^[2]

У 1915 році брав участь у виданні українського літературного місячника «Основа» в Одесі.

24 жовтня 1917 року брав участь у продовольчому з'їзді, проведеному Центральною Радою в Києві; висловив своє розчарування відсутністю на з'їзді «українського духу».

У 1918 році з'являється на українській політичні арені у період правління Павла Скоропадського. Він був претендентом на посаду міністра харчових справ у проекті гетьманського уряду, над яким працювали Євген та Левко Чикаленки з О. Скорописом-Йолтуховським. У жовтні 1918 р. кандидатура Федора Григоровича розглядалася на посаду товариша міністра внутрішніх справ Ігора Кістяківського.

У 1918–1919 рр. як секретар, радник посольства УНР в Болгарії, навідувався в Одесу у справах полонених, де контактувати передусім із Червоним Хрестом, який представляв Володимир Леонтович.^[3]

У жовтні 1918 року приїздив до Києва, де захворів на важку форму «іспанки» і хворим виїхав до Одеси. У листопаді 1918 року знову повернувся до Софії. де вживав усіх заходів, що попередити антигетьманське повстання в Українській Державі. Зокрема, особисто написав міністру продовольства Сергію Гербелю критичного листа, в якому засудив його участь у підготовці «Записки 10-ти міністрів», від 17 жовтня 1918 р. Також він писав, що викликав до себе у Варну О. Шульгина, якому запропонував їхати в Київ, з метою попередження державного перевороту в Українській Державі.

До серпня 1919 року — очолював Посольство Української Народної Республіки в Болгарському царстві.

До вересня 1920 році разом донькою Валентиною проживав у еміграції в Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців, після чого переїхав у Крим. Звідки у листопаді 1920 року разом з врангелівцями, йому вдалося потрапити до Стамбулу, завдяки допомозі уповноваженого Російського Червоного Хреста Михайла Ханенка. З 12 грудня 1920 року він знову болгарській столиці у Софії.

З 1921 по 1924 рік був членом Товариства єднання росіян в Болгарії. З грудня 1921 року член Торгово-промислового відділу при Товаристві єднання росіян в Болгарії.^[4]

У 1922 році до Болгарського царства переїхала з Одеси його дружина із меншою дочкою.

У 1924 році в Одесі ходили чутки про смерть Федора Шульги.

Див. також

Посольство України в Болгарії

Примітки

↑ С. Г. Чмир ОДЕСЬКА ГРОМАДА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ (КІНЕЦЬ XIX — ПОЧАТОК ХХ ст.)
↑ Софийски университет «Св. Климент Охридски». АЛМАНАХ. БЪЛГАРСКА УКРАИНИСТИКА
↑ «Несподіване» Володимира Леонтовича. Газета День
↑ Общество Единения Русских в Болгарии (1920–1924 гг.)

Посилання

Інна Старовойтенко ЛИСТИ ФЕДОРА ШУЛЬГИ ДО ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА

[1] С. Г. Чмир ОДЕСЬКА ГРОМАДА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ (КІНЕЦЬ XIX — ПОЧАТОК ХХ ст.)

[2] Софийски университет «Св. Климент Охридски». АЛМАНАХ. БЪЛГАРСКА УКРАИНИСТИКА

[3] «Несподіване» Володимира Леонтовича. Газета День

[4] Общество Единения Русских в Болгарии (1920–1924 гг.)

[1]

[2]

[3]

[4]

п о р Українсько-болгарські відносини
Населення та кордон	Болгари в Україні • Українці в Болгарії
Посли Болгарії в Україні	Шишманов Іван Димитров (1918-1919) • Петр Цвєтанов Іванов (1992) т.п. • Дімітар Церов (1992) т.п. • Марков Петр Кристєв (1992-1998) • Димитров Александр (1998-2002) • Ангел Ніколаєв Ганев (2002-2007) • Димитар Цвєтков Владимиров (2007-2012) • Красімір Неделчев Мінчев (2012-2018) • Стояна Русінова (2018-2019) т.п. • Костадін Ташев Коджабашев (2019-2022) • Микола Нанков Ненчев (з 2024)
Посли України в Болгарії	Шелудько Дмитро Ілліч (1918) т.п. • Шульгин Олександр Якович (1918) • Шульга Федір Григорович (1919) т.п. • Василь Драгомирецький (1919-1921) т.п. • Мацієвич Костянтин Андріанович (1921-1923) • Воробйов Олександр Костянтинович (1993-1998) • Похвальський В'ячеслав Володимирович (1998-2004) • Рилач Юрій Олександрович (2004-2006) • Кальник Віктор Мартинович (2007-2011) • Балтажи Микола Федорович (2011-2018) • Москаленко Віталій Анатолійович (2018-2022) • Ілащук Олеся Костянтинівна (з 2022)