Юбилейный (космічний апарат)
| Юбилейный | |
|---|---|
| Основні параметри | |
| Повна назва | Юбилейный (RS-30) |
| COSPAR ID | 2008-025A |
| NORAD ID (TLE) | 32953 (мапа) |
| Організація |  Роскосмос |
| Виготівник | ОАО «ІСС» ім. М. Ф. Решетньова" |
| Штучний супутник | Земля |
| Дата запуску | 23 травня 2008 15:20 UTC |
| Ракета-носій | Рокот |
| Космодром | Плесецьк, СК № 133 «Радуга» |
| Тривалість польоту | 16 років, 7 місяців, 29 днів |
| Технічні параметри | |
| Маса | 48 кг |
| Потужність | 30 Вт |
| Джерела живлення | GaAs СБ + Ni-MH |
| Платформа | негерметична |
| Час активного існування | 1 рік |
| Орбітальні дані | |
| Тип орбіти | низька колова |
| Велика піввісь | 7872 км |
| Нахил орбіти | 82,5° |
| Період обертання | 115,8 хв |
| Апоцентр | 1510 км |
| Перицентр | 1480 км |
| Транспондери | |
| Транспондери | 435,215 и 435,315 МГц |
«Юбилейный» (RS-30) (укр. Ювілейний) — російський малий науковий супутник, створений ВАТ «ІСС» ім. М. Ф. Решетньова спільно з групою російських космічних підприємств і закладів вищої освіти. Призначений для передавання звукових повідомлень, фото- і відеозображень, що розповідають про 50-річчя запуску першого штучного супутника Землі та космічної галузі в цілому, а також для участі в освітніх програмах студентів зво і проведення наукових експериментів[1].
У створенні апарата взяли участь НІЛАКТ (Калуга), ВАТ НВП «Геофізика-Космос» (Москва), НВО ім. С. О. Лавочкіна (Москва), ВАТ «РПКБ» (Раменське), Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева (ГКНПЦ, Москва), СибДАУ імені академіка М. Ф. Решетньова (Красноярськ).
Запуск планувався восени 2007 року, але був відкладений до 2008 року. Космічний апарат виведено в космос у травні 2008 року ракетою-носієм «Рокот» з космодрому Плесецьк.[2][3]
Архітектура супутника — експериментальна негерметична платформа. Передавачі і наукова апаратура забезпечують трансляцію аудіозапису сигналу (позивного) першого штучного супутника Землі, цифрових фото — і відеоматеріалів про історію космонавтики.
Нині мовлення відбувається в режимі CW на частотах 435,2150 і 435,3150 МГц[4]
На борту апарата «Ювілейний» також встановлено «рушій без викиду реактивної маси» (див. Інерцоїд), на який «Роспатентом» видано відповідний патент[1]. Ініціатором встановлення був генерал Валерій Меньшиков[5], в той час директор НДІ космічних систем[6], який витратив на цей експеримент багато часу і коштів. Експеримент фінансувався в рамках міждержавної російсько-білоруської програми «Космос СГ», де головним виконавцем був також Валерій Меньшиков (однак інші джерела стверджують, що, всупереч поширеній думці, апаратура не проходила сертифікації в Роскосмосі, супутник — студентський, і, в принципі, будь-яка техніка могла взяти участь у науковій програмі супутника[7]).
Вчені неодноразово попереджали, що подібний рушій не може створити тяги в космосі, оскільки це суперечило б одному з фундаментальних фізичних законів, — закону збереження імпульсу[1]. Доводи фахівців, які пояснювали В. Меньшикову і його однодумцям, що робота рушія — це фокус, заснований на нелінійному терті, що виникає в підшипниках, і що в невагомості він працювати не буде, не подіяли. Однак автори «дива техніки» запевняли, що в НДІ КС рушій працював і створював тягу 28 грам. У ЗМІ цей рушій незабаром прозвано «гравіцапою»[8].
Після прийняття рішення про встановлення, співробітники Роскосмосу написали кілька негативних експертних висновків. Проте було пізно — якщо зняти «гравіцапу», порушилося б центрування апарату. Щоб уникнути конфузу, вирішено залишити її на супутнику, але не вмикати. У червні-липні того ж року проведено перші випробування, результати яких названо «неоднозначними»[9], а в лютому 2010 року, за ініціативи якогось «суспільного ЦУПа»[10][11], увімкнення все ж відбулося і почалися повномасштабні експерименти[5].
Як і очікували вчені, наука підтвердила свою правоту — виведений у космос рушій не зміг змінити орбіти супутника. На думку академіка Едуарда Круглякова, голови Комісії РАН з боротьби зі псевдонаукою, експеримент завдав відчутної шкоди як фінансам, так і науковому престижу Росії[1]. На думку академіка Володимира Захарова, сам експеримент державі обійшовся недорого, проте ДКНВЦ, заступником директора якого є В. Меньшиков, несе відповідальність за низку невдач у ракетно-космічній галузі Росії. Захаров припускає, що ці невдачі пов'язані з засиллям у ДКНВЦ псевдовчених[12].
- Зображення та характеристики [Архівовано 25 грудня 2014 у Wayback Machine.] на сайті ВАТ «ІСС» імені академіка М. Ф. Решетньова
- Зображення і загальний опис [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Номер запуску NASA [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Поточне положення супутника [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] на сайті www.n2yo.com (англ.)
- Відеорепортаж на YouTube у програмі Вести
- ↑ а б в г Кругляков Э. П. Совместимы ли мракобесие и инновации? // Бюллетень «В защиту науки». — № 9, с. 2—3. (pdf, 253 Kb [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.])
- ↑ Мы не изобретаем вечный двигатель [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.] // «Время новостей», № 18, 4 лютого 2010
- ↑ В космос без топлива. На орбиту выведен «вечный» двигатель [Архівовано 26 серпня 2013 у Wayback Machine.] // АиФ, 8 жовтня 2008
- ↑ статус спутника RS-30 (NORAD 32953) на сайте AMSAT. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 6 липня 2019. [Архівовано 2013-01-24 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Сараев, Виталий. Вечный движитель лженауки : [арх. 15 жовтня 2011] : Снижение качества экспертизы в стране и влиятельности научного сообщества приводит к процветанию всевозможных околонаучных жуликов и проходимцев. Ученые пытаются с этим бороться / Виталий Сараев, Татьяна Сафарова. — Эксперт. — 2011. — № 29 (763) (25 липня).
Статтю передруковано в: В защиту науки. — № 10. — С. 6—7. - ↑ Научно-исследовательский институт космических систем [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.] — филиал ГКНПЦ им. Хруничева
- ↑ Вечный двигатель испытал космос на прочность. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 28 грудня 2020.
- ↑ «Гравицапа» с проблемами [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.] // Газета.Ru, 22 лютого 2010
- ↑ Российский «Вечный двигатель» прошел первые испытания в космосе. Архів оригіналу за 27 травня 2010. Процитовано 28 грудня 2020.
- ↑ «Мы не изобретаем вечный двигатель» [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.] // «Время новостей», № 18, 4.02.2010.
- ↑ «Гравицапа» с проблемами [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.] // Газета.Ru, 22.02.2010
- ↑ Захаров В. Е. Испытание Петриком. // «В защиту науки», 2012.— № 11.— с. 17. Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 18 квітня 2013.
(Копия (PDF) (рос.). на сайті Комісії з боротьби зі псевдонаукою. Архів оригіналу (PDF) за 2 липня 2014.
