Антисемітизм

Антисеміти́зм  — одна з форм національної та релігійної нетолерантності та дискримінації, що виражається у неприязному або ворожому ставленні до євреїв як представників уособленої етнічної або релігійної групи; суспільна або державна ідеологія, або державна політика, спрямована на обмеження політичних та громадянських прав євреїв. Залежно від джерела антисемітизму — соціальних груп або держави — поділяється на побутовий, державний та расовий антисемітизм.

Попри назву, яка означає упередженість до всіх людей семітського походження, термін історично націлений лише на євреїв, частка яких не перевищує 5% від загальної кількості носіїв семітської мовної сім'ї.

Дотичним, але самостійним поняттям є антиюдаїзм — несприйняття релігії євреїв, юдаїзму.

Також часто помилково чи з метою маніпуляцій вживається щодо антисіонізму.

Назва

Брошура Вільгема Марра, в якій слово «антисемітизм» було вперше вжито в сучасному значенні

Обкладинка брошури Перший антисемітський конгрес, 1883

Термін «антисемітизм» в сучасному значенні вперше увів у вжиток німецький журналіст Вільгельм Марр 1879 року в брошурі «Перемога єврейства над германізмом» (нім. Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum), що агітувала на користь партії «Антисемітська ліга». Втім Марр не був винахідником цього терміну — існує кілька задокументованих випадків уживання його з половини 19-го століття, а саме явище упередження і ворожості до євреїв існувало набагато раніше.

Плакат Фріца Хіпплера до фільму «Вічний жид»

Причини

Антисемітизм як форма ксенофобії характерний для суспільства або суспільних груп, послаблених внутрішніми проблемами, наслідком впливу яких є вороже, з острахом, ставлення до всього відособленого.

Антисемітизм як форма неприязного ставлення до євреїв характерний для розвинутих суспільств або суспільних груп.

У передмові до своєї праці «Антисемітизм у стародавньому світі» (Москва, Ленінград, 1922) єврейський історик Соломон Лур'є пише: «Всяку мислячу людину, що має чуття, повинно зацікавити питання про причини цього історичного явища (суспільного антисемітизму), украй важливого, хоча б унаслідок своєї багатовікової давності». Для Лур'є вже тоді було безперечно, що причина антисемітизму лежить у самих євреях, іншими словами, що антисемітизм — явище не випадкове, що його корінь є в різниці між духовною сутністю єврея і неєврея. «Шляхом самоспостереження (автор є представником єврейського племені) і вивчення навколишніх людей, мені вдалося дійти певних висновків стосовно питання про причини антисемітизму». І далі: «Я безумовно примикаю до тієї групи учених, які, виходячи з одного того, що скрізь, де тільки не з'являються євреї — спалахує антисемітизм, — роблять висновок, що антисемітизм виник не внаслідок яких-небудь тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих або інших властивостей, характерних єврейському народу».

До абсолютно ідентичних висновків приходить і інший єврейський вчений і письменник Лазар Бернар:

«З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, — витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися». (Bernard Lazare “L’Antisemitisme” Т. I, S. 42).

Антисемітизм в античному світі

В античному світі мали місце вияви антисемітизму, переважно на ґрунті релігійного фанатизму:

• У книзі Буття (гл. 43,32) описується пригощання, подане царедворцем Йосипом, на якому були присутні і запрошені єгиптяни: «І подали йому особливо і їм особливо, і Єгиптянам, що обідають з ним особливо: тому що Єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями; тому що це мерзота для Єгиптян». У псалмах вічно повертається один і той же мотив: «Ми зробилися сміховиськом у сусідів наших — наругою і осоромленням у тих, що оточують нас. (Пс. 79,4)».
• Діодор, римський антисеміт, історик і письменник (30 до Р. Х. — 20 по Р. Х.), повідомляє у своїй «Загальній історії», що друзі пануючого царя Антіоха (175—163 рр. до Р. Х.) радили йому цілком винищити юдеїв «оскільки серед всіх народів вони є єдиними, які не хочуть зближення ні з якими іншими народами і дивляться на всіх, як на своїх ворогів». Після вигнання їх з Єгипту, — розповідає антисеміт Діодор, — вони влаштувалися в області Єрусалиму і «утворивши єврейський народ, передавали йому по спадку ненависть до гоїв».
• Сенека (4 до Р. Х. — 65 по Р. Х.), один з найзначніших філософських письменників стародавнього Риму та переконаний антисеміт: — «Звичаї цього злочинного народу (юдеїв) настільки зміцнилися, що широко розповсюджуються у всіх країнах; переможені нав'язали свої закони переможцям».
• Багато писав про людиноненависництво і інші негативні риси юдеїв римський історик та антисеміт Тацит (55 — 120 по Р. Х.). У п'ятому томі своєї Історії Тацит пише: «Доки ассирійці, мідійці і перси володіли Сходом — юдеї були частиною їх підлеглих, яка найбільш зневажалася. Після того, як влада перейшла в руки македонців, цар Антіох зробив спробу знищити їх марновірства і ввести серед них грецькі звичаї, щоб перевиховати цей огидний народ».

Загальне презирство і ненависть до євреїв також представлені у писаннях арабських і перських учених старовини:

• Ще яскравіше виступає . Цілий ряд місць у Корані характеризує відношення до євреїв Магомета. «Через несправедливість їхню, ми заборонили євреям дещо те, що раніше було їм дозволено, тому що вони далеко відсторонилися від релігії Божої і займалися лихварством, що їм заборонене, і незаконно поглинули майно інших людей», читаємо ми в Корані, в 4-му розділі відділу Зуре. І далі: «Ти ніколи не повинен втомлюватися викривати їх (юдеїв) обмани. Вони обманщики майже всі без винятку».
• Адб-аль-квадір аль-жиляні (545 по Р. Х.): «Юдеї, які живуть розсіяними у всьому світі, але усі міцно тримаються один за одного, — хитрі, повні ненависті до людей і небезпечні істоти, з якими треба поводитися, як з отруйною змією, оскільки якщо дозволити їй хоч би на мить підняти голову, вона неодмінно укусить, а укус її, безумовно, смертельний».

У християнському світі прояви антисемітизму були пов'язані, в тому числі, з християнським антиюдаїзмом та звинувачення євреїв в боговбивстві. Починаючи з ворожого по відношенню до євреїв едикту імператора Костянтина (313 р)

Історія

Європа

Разом зі зростанням впливу Церкви у світі зростало і «навчання презирства» до юдеїв, що призводило до соціальної дискримінації євреїв як носіїв юдаїзму, кривавих наклепів, погромів, які відбувалися з благословення Церкви, а також погромів, інспіровані безпосередньо Церквою. Одними з найперших поплічників антиюдаїзму при цьому були самі євреї-вихрести.

• IV Латеранський собор (1215) зажадав від євреїв носити на одязі спеціальні розпізнавальні знаки або ходити в особливому головному вбранні.
• У XVI столітті, спершу в Італії (папа Павло IV), потім і в усіх країнах Європи євреям було наказано жити в особливих кварталах — гетто, які відокремлювали їх від решти населення. У цю епоху особливо лютував клерикальний антиюдаїзм, який відбивався, перш за все, в церковних проповідях.

Україна

На території України першими відомими виявами антисемітизму були погроми 1113 року у Києві та вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха.

Від 1495 до 1503 рік євреям заборонялося жити у Литві, до складу якої входила більшість українських земель.

Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося величезними привілеями, наданими шляхтою Речі Посполитої, такими як оренда й управління шляхетськими господарствами і навіть православними церквами, монополія та повний контроль над виготовленням та реалізацією алкоголю і збір та запровадження різноманітних податків, вилився у жорстоку відплату під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Те саме повторилася під час Коліївщини у 1768 році. У порівнянні з українським селянством, євреї у своїх мінімальних правах прирівнювались до дрібної шляхти та вільних містян; євреї не могли потрапити у кріпацтво через борги. Протягом певного історичного часу перебування в Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоврядуванням — радою чотирьох земель (Ваад чотирьох земель).

Після 1654 року роздмухування антисемітизму в Україні стає одним з напрямів державної політики Росії: обмеження євреїв на вільний вибір місця проживання, заборона купувати землю, обіймати офіцерські посади, перебувати на державній службі, встановлення відсоткової норми прийому до середніх та вищих навчальних закладів, фальшиві звинувачення у ритуальних вбивствах (типовий приклад — справа Бейліса 1911—1913), заохочування організацій антисемітського напряму («Союз русского народа» та інші). В Росії царизм створив так звану смугу осілості — територію, поза якою не дозволялось проживати євреям. Пізніше було створено «смугу в середині смуги». Мається на увазі заборона євреям купувати нерухомість в сільській місцевості та поселятися там. В 1869 р. в Російської імперії за державний рахунок була опублікована «Книга кагалу», яка сприяла поширенню антисемітизму.

Найжорстокішим проявом антисемітизму були погроми 1881—1882 та 1903—1905 років у багатьох містах України. Переважна частина української та російської демократичної інтелігенції засуджувала антисемітизм, на початку XX століття боротьбу проти нього вели соціал-демократи. На західноукраїнських землях антисемітизм традиційно мав менше поширення. Іван Франко у своїй статті «Семітизм і антисемітизм в Галичині» приходить до висновку, що антисемітські настрої у австрійській Галичині все-таки головним чином були викликані привілейованим економічним становищем галицьких євреїв та їхньою превалюючою участю в економічній експлуатації польської та руської (української) людності.

У роки Української революції 1917—1921 і Громадянської війни в Росії антисемітизм знову проявився в масових погромах, учинених формуваннями передусім Добровольчої та Червоної армій, окремими частинами Армії УНР і повстанськими селянськими загонами. Слід відзначити при цьому, що антисемітизм значною мірою провокувався самими євреями внаслідок їхньої широкої участі в комуністичному (більшовицькому) русі, в боротьбі проти УНР на боці російської Червоної армії і особливо в каральних органах інтервентів, зокрема ЧК і продзагонах.

Кінець 20-х років характеризувався зростанням антисемітизму, що було пов'язано з участю євреїв в комуністичному (більшовицькому) русі та непом. У 1927—1931 роках в СРСР було проведено роз'яснювальну кампанію проти антисемітизму.

В 1941, на початку радянсько-німецької війни хвиля єврейських погромів прокотилась населеними пунктами Східньої Польщі, Західної Білорусі та України, зокрема відбувся єврейський погром у Єдвабному та погром у Львові. Як пишуть польські історики, у цих погромах на євреїв була покладена колективна відповідальність — єврейські погроми здіснювало місцеве населення за масову співпрацю частини польських євреїв з НКВД та іншими радянськими органами.

Під час Другої світової війни територія України стала ареною здійснення гітлерівським режимом геноциду проти євреїв.

У 1948—1953 роках антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування «безрідних космополітів», «справа лікарів»).

У 60-ті роки державний антисемітизм набув прихованих форм (антисіоністська пропаганда, «економічні процеси» з явним етнічним наголосом, кадрова політика).

Франція

У Франції з провокаційною метою організовано справу Дрейфуса.

Сучасність

Німеччина

Антисемітизм був складовою частиною офіційної нацистської ідеології в гітлерівській Німеччині. За період 1933—1945 внаслідок здійснюваного нацистами геноциду (див. також Голокост) загинуло близько 6 млн євреїв — в концентраційних таборах, гетто, під час таких акцій, як масові розстріли у Бабиному Яру (Київ), або придушення повстання у Варшавському гетто. Причому, переслідувань та нищення зазнали в тому числі євреї з єврейських нацистських організацій, таких як «Шварцес фенляйн» («Чорний загін»).

Палестинський та арабський антисемітизм

Після Другої світової війни, створення Ізраїлю в 1948 викликало палестинський і загалом арабський антисемітизм. У Європі, США, а також в мусульманських країнах, антисемітизм існує і пропагується неофашистськими групами. Малазійський лідер Махатхір Мохамад в 2012 році заявив: «євреї керують світом через проксі».

Після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року та початку війни між Ізраїлем і ХАМАС у всьому світі стався сплеск антисемітизму в мусульманському світі і не тількі, у багатьох містах різних країн пройшли стихійні акції проти єврейського населення. Всесвітня сіоністська організація заявила, що кількість проявів антисемітизму порівняно з 2022 роком зросла у всьому світі на 500%.

Україна

Графіті у Львові (Україна)

Після розпаду СРСР у незалежній Україні трапляються окремі прояви антисемітизму, які засуджуються деякими політичними силами держави.

У 2014 році антисемітські настрої демонстрували лідери самопроголошеної Донецької народної республіки.

Боротьба

Для боротьби з антисемітизмом євреями була створена Антидифамаційна ліга.

Антисемітські тези

Антидифамаційна ліга склала ряд тез, які на думку її творців, є антисемітськими. На основі них складаються опитування і вираховується рівень антисемітизму в країні.

1. Євреї більш лояльні до Ізраїлю ніж до країни, де вони проживають;
2. Євреї мають забагато влади у світі бізнесу;
3. Євреї мають забагато влади на міжнародних фінансових ринках;
4. Євреї досі забагато говорять про те, що сталося із ними в Голокості;
5. Євреям байдуже, що відбувається з іншими; їх турбують лише свої;
6. Євреї мають забагато впливу на всесвітні справи;
7. Євреї мають забагато впливу на уряд США;
8. Євреї вважають себе кращими за інших людей;
9. Євреї мають забагато впливу на всесвітні ЗМІ;
10. Євреї відповідальні за більшість війн світу;
11. Люди не люблять євреїв через те, як євреї поводяться;

Див. також

• Расовий антисемітизм
• Перший міжнародний антиєврейський конгрес
• Киріофобія
• Расизм
• Ксенофобія
• Юдофілія
• Сіонізм
• Євреї на Україні (книга)
• Книга кагалу

Джерела

• Антисемитизмъ.— В кн.: Еврейская энциклопедія. Сводъ знаній о еврействѣ и его культурѣ въ прошломъ и настоящемъ. Томъ второй. Алмогады —Арабскій языкъ / Подъ общей редакціей д-ра Л. Каценельсона и барона Д. Г. Гинцбурга.— С.-Петербургъ: Изданіе Общества для Научных Еврейских Изданій и Издательства Брокгаузъ—Ефронъ, 1908.— Стб. 638—763. (рос. дореф.)
• Енциклопедія Українознавства. Розміщення євреїв в Україні в 1897 і 1926 рр. у відсотках до всієї людності (карта). Розміщення євреїв в Україні в 1926 — 31 рр. (карта)
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Гриневич Л. В., Гриневич В. А. ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ Електронний ресурс // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с. [Архівовано 5 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Політологічна енциклопедія. Навчальний посібник. Книга І / Укладачі: Карасевич А. О., Карасевич О. О., Шачковська Л. С. — Умань: ПП Жовтий О. О., 2016. — С. 122—128. [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Ленін В. І. Чи потрібна «самостійна політична партія» єврейському пролетаріатові / Твори. Вид. 4. т. 6.
• Ленін В. І. До єврейських робітників / Твори. Вид. 4. т. 8.
• Ленін В. І. Законопроект про національну рівноправність; Проект закону про рівноправність націй і про захист прав національних меншостей / Твори. Вид. 4. т. 20.
• Ленін В. І. Як боротися з контрреволюцією / Твори. Вид. 4. т. 25.
• Ленін В. І. Про погромне цькування євреїв / Твори. Вид. 4. т. 29.
• Аренда // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)}
• Ва‘ад четырех земель // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антисемітизм

• Антисемітизм. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
• Антисемітизм [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 38-39. — 1000 екз.
• Матвій Шестопал. Євреї на Україні (історична довідка) [Архівовано 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Єврейські автори про події 1917—1920х років в УКРАЇНІ
• Роль єврейських партій у поваленні Гетьманату Павла Скоропадського
• «Ми є месники за кривди народу» (Я. Гальчевський)
• О. Шульгин. Україна і червоний жах. Погроми в Україні. 1927.
• Jews in Poland: A Documentary History by Iwo Cypian Pogonowski, New York, Hippocrene Books, 1998 [Архівовано 14 листопада 2006 у Wayback Machine.](англ.)
• Іван Франко Семітизм і антисемітизм в Галичині [Архівовано 27 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• Тарас Бульба-Боровець: Україна і жиди [Архівовано 13 квітня 2010 у Wayback Machine.]
• Сергей Баландин. Антисемитизм и еврейский вопрос. Опыт научно-философского исследования [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
• Сергей Баландин. Основы научного антисемитизма [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Сергей Баландин Еврейский Вопрос Взгляд очевидца из нутри [Архівовано 24 листопада 2014 у Wayback Machine.](рос.)
• Леонід Шульман: Стара пісня сучасного кантора: Україна — полюс антисемітизму
• Леонід Шульман. Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства
• Брафман Яков // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.) Брафман Яков. Книга кагала [Архівовано 6 січня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
• Мойсей Фішбейн. «Єврейська карта» в російських спецопераціях проти України. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна Молода. 1 серпня 2009. с. 8-9.
• Як козаки Хмельницького євреїв убивали. «Хроніка Натана Гановера» [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.]