Історія Єрусалима
| Юдаїзм |
|---|
  |
| Християнство |
|---|
 |
 Категорія •  Портал |
Єрусалим (Ієрушалаїм, араб. — Ель-Кудс) — місто на Близькому Сході, що є священним у релігійних традиціях юдаїзму, християнства та ісламу.
Точне походження назви міста поки що залишається невідомим. Його назва на давньому івриті — Ієрушалаїм — означає «місто миру», араб. назва — Ель-Кудс — перекладається як «святість». Відомі на сьогодні археологічні дані свідчать про те, що історія міста налічує 5 тис. років. Перші письмові згадки про місто датуються 2-ю пол. 2 тис. до н. е. В клинописних листах, знайдених поміж іншими клинописними табличками з т. зв. Тель-Ель-Амарнського архіву єгипетських фараонів (14 ст. до н. е.), воно згадується під назвою, що має аккадське звучання — «Уру Шалем», по-єврейс. ця назва звучить як «Ір Шалем», що означає «місто Шалема». Місто, що має назву «Шалем» (Салим), згадується в Старому Завіті (Книга Буття 14:18).
Аналіз кераміки свідчить про те, що місто Давида, яке лежало в межах сучасного Єрусалима, було місцем проживання людей ще в мідну добу, тобто приблизно 6 тис. років тому[1]. Існують докази постійного поселення часів ранньої бронзової доби[1][2]. Першими письмовими згадками про місто є, мабуть, єгипетські ієратичні тексти 19 ст. до Христа, в яких серед ворогів фараона називається місто Рошламем або Рошрамен[1] та листи з амарнського архіву[3][4]. В них міститься звернення правителя цього міста-держави Абді-Гебе до фараона Ехнатона по допомогу від ворогів. Деякі археологи, зокрема Кетлін Кеньйон, вважають, що Єрусалим[5] був заснований північно-західними семітськими племенами приблизно в 26 столітті до Христа. За єврейськими переказами місто було засноване предками Авраама Симом та Ебером.
У Біблії Єрусалим (Салем) уперше згадується за правління Мелхіседека, союзника Авраама, якого вважають Симом із переказів. Пізніше, в часи Ісуса Навина Єрусалим лежав на території Веніамінового коліна та євусеїв, поки його не підкорив і не зробив своєю столицею Ізріїльського царства цар Давид[6][7][v] Недавні розкопки великої кам'яної будови і поряд із нею деякі археологи вважають залишками палацу царя Давида, що було б підтвердженням оповіді з Біблії[8].
Єврейські релігійні тексти стверджують, що цар Давид правив до 970 року. Його спадкоємець, син Соломон[9], побудував священний храм на горі Морія, відомий також як Храм Соломона й Перший Храм. У Храмі зберігався Ковчег Заповіту, скринька з табличками, на яких були записані заповіді Божі[10]. Упродовж понад 400 років, до вавилонського завоювання у 587 році, Єрусалим був політичною столицею об'єднаного царства Ізраїль, а пізніше Юдейського царства. Протягом цього періоду, який називають періодом Першого Храму[11], Храм був релігійним центром ізраїльтян[12][13].
Коли в 722 році Ассирія завоювала царство Ізраїль, Єрусалим зміцнився завдяки припливу біженців із півночі. Період Першого Храму завершився приблизно в 586 році до Христа, коли вавилоняни завоювали Юдею разом із Єрусалимом і зруйнували Перший Храм[11]. У 538 до Р. Х., через півстоліття після вавилонського завоювання, перський цар Кір II Великий запросив євреїв повернутися до Юдеї й відбудувати Храм[14]. Спорудження Другого Храму завершилося у 516 році до Христа за правління Дарія I, через 70 років після зруйнування Першого Храму[15][16]. У 445 році указ царя Артаксеркс I дозволив відбудову міських мурів[17]. Роль Єрусалима як столиці Юдеї та центру єврейської релігії відновилася.
Коли Александр Македонський підкорив собі перську державу Ахеменідів, Єрусалим і вся Юдея потрапила в сферу впливу македонців, а після смерті Александра опинилася в руках Птоломеїв, першим із яких був Птолемей I Сотер. У 198 році до Христа Птоломей V втратив Єрусалим та Юдею, і вони перейшли до держави Селевкідів. Спроби Селевкідів еллінізувати місто призвели до успішного повстання Маккавеїв у 168 до Христа. Повстання очолили першосвященик Маттатій та п'ять його синів. Як наслідок у −152 утворилося царство Хасмонеїв із столицею в Єрусалимі. Воно проіснувало до захоплення Єрусалима Римом у −63, за Помпея Великого[18].
Римляни, при імперії, встановили маріонеткову державу на чолі з Іродом I, який розбудовував і прикрашав місто, побудував мури, вежі й палаци, розбудував Храмову гору. За Ірода забудова Храмової гори зросла вдвічі[9][19][20]. Незабаром після смерті Ірода, в 6 році, Юдея опинилася під прямим правлінням Риму як провінція Юдея[21], хоча Іродові спадкоємці залишалися маріонетковими царями сусідніх територій до 96 року.
Незадоволеність євреїв римським правлінням призвела до повстання, яке було придушене римлянами під час Юдейської війни. Захопивши Єрусалим у 70 році, римляни зруйнували Другий Храм. Єрусалим знову на кілька років став столицею Юдеї під час повстання Бар-Кохби 132 року. У 135 римляни придушили повстання. Імператор Адріан побудував на руїнах Єрусалима римське місто Елія-Капітоліна[22] і заборонив євреям входити в нього. Усю провінцію Юдею Адріан перейменував у Сирію Палестину[23][24]. Заборона на вхід євреїв до Єрусалима діяла до 4 століття.
Єрусалим залишався в руках спочатку Риму, а потім Візантії впродовж 5 століть після повстання Бар-Кохби. Римський імператор Костянтин Великий спорудив у місті християнські храми, такі як Храм Гробу Господнього і повернув йому назву Єрусалим.
Пік Єрусалима за розміром і населенням припав на кінець періоду Другого Храму. Тоді місто займало понад два квадратних кілометри і налічувало 200 тис. мешканців[23][25].
Візантійська імперія зберігала контроль над Єрусалимом впродовж кількох століть після розпаду Римської імперії, але на початку 7 століття Єрусалим потрапив у руки персів держави Сасанідів, хоча Візантія швидко повернула його собі. Перси захопили Єрусалим у 614 при допомозі навколишнього єврейського населення, якому остогидли візантійці[26], після 21-денної облоги. Візантійські хроніки розповідають, що перси та євреї вирізали десятки тисяч християн[27]. Після 15-річної перської окупації візантійський імператор Іраклій відвоював його в 629[26].
У період з 1099 до 1187 Єрусалим був столицею Єрусалимського королівства, заснованого хрестоносцями (див. Хрестові походи). У 1187 місто відвоював у хрестоносців єгипетський султан Салах ад-Дін. До серед. 13 ст. Єрусалим був ареною військових та політичних зіткнень. У 1229–44 знову перебував у складі Єрусалимського королівства, від 1260 був під владою держави мамлюків. у 1517 місто завоювали війська османського султана Селіма I. Протягом наступних 400 років Єрусалим перебував у складі Османської імперії.
У 1917 році під час Першої світової війни місто окупували англійські війська. У 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на управління цією територією. У 1920–30-ті рр. тут постійно тривали криваві конфлікти між єврейським та арабським нас. Після закінчення Другої світової війни, 29 листопада 1947, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй скасувала британський мандат на управління палестинськими землями й ухвалила рішення про утворення на території Палестини двох держав: єврейської та арабської. Єрусалим отримав особливий статус під управлінням Організації Об'єднаних Націй і не входив до складу жодної з новостворених держав. 15 трав. 1948, відразу після проголошення Держави Ізраїль, розпочався перший арабо-ізраїльський конфлікт, в ході якого Єрусалим був поділений на Західну (єврейську) та Східну (йорданську) частини. В грудні 1949, всупереч рішенню ООН про виділення Єрусалима в самостійну адміністративну одиницю, уряд Ізраїлю проголосив Західну (єврейську) частину міста столицею. Під час шестиденної війни 1967 Єрусалим повністю перейшов під контроль Ізраїлю.
У 1980 весь Єрусалим був оголошений столицею Ізраїлю, кнесет (парламент) Ізраїлю підтримав це рішення уряду й виніс ухвалу про перенесення в Єрусалим вищих органів влади. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй резолюцією за № 478 визнала рішення ізраїльського парламенту таким, що «не має законної сили й повинне бути негайно анульоване». Резолюція Ради Безпеки вимагала, щоб усі країни-члени ООН відізвали посольства з Єрусалима. Всупереч рішенню Ради Безпеки ООН посольства в Єрусалимі відкрили Коста-Рика та Сальвадор. В місті працюють ген. консульства США, Великої Британії та Греції. На околиці міста розташували свої дипломатичні представництва Болівія та Парагвай.
У 1988 Йорданія відмовилася від усіх претензій щодо територій на захід від р. Йордан та Єрусалима на користь Організації визволення Палестини (ОВП). У 1995 Конгрес США постановив визнати місто столицею Ізраїлю й перенести туди посольство не пізніше 31 травня 1999 року. Однак президент Джордж Буш-молодший, скориставшись суперечностями Конституції США, проголосив дане рішення Конгресу «консультативним», залишивши за собою право на останнє слово в цьому питанні. Велика Британія, посилаючись на попередні домовленості уряду Ізраїлю та ОВП, вважає, що статус міста мають визначити подальші двосторонні переговори.
6 грудня 2017 року президент США Дональд Трамп заявив, що Сполучені Штати Америки офіційно визнали Єрусалим столицею Ізраїлю і перенесли своє посольство з Тель-Авіва до цього міста. Президент Трамп заявив, що це рішення стане початком нового етапу мирного врегулювання між ізраїльтянами та палестинцями[28].
- Шолох Я. Л. Єрусалим [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Иерусалим и окрестности: Природа. История. Население. Экономика. Культура. Советы новым репатриантам. — Иерусалим, 1991 (рос.)
- Окно в мир: Иерусалим. — М., 1997 (рос.)
- Флавий Иосиф. Иудейская война. — М.–Х., 2000 (рос.)
- ↑ а б в Freedman, David Noel (1 січня 2000). Eerdmans Dictionary of the Bible. Wm B. Eerdmans Publishing. с. 694—95. ISBN 0802824005.
{{cite book}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ Killebrew Ann E. «Biblical Jerusalem: An Archaeological Assessment» in Andrew G. Vaughn and Ann E. Killebrew, eds., «Jerusalem in Bible and Archaeology: The First Temple Period» (SBL Symposium Series 18; Atlanta: Society of Biblical Literature, 2003)
- ↑ Vaughn, Andrew G.[недоступне посилання з 01.07.2009]; Ann E. Killebrew (1 серпня 2003). Jerusalem at the Time of the United Monarchy. Jerusalem in Bible and Archaeology: the First Temple Period. Atlanta: Society of Biblical Literature. с. 32-33. ISBN 1589830660. Процитовано 15 січня 2007.
{{cite book}}: Зовнішнє посилання в|author=та|coauthors=|author=на позиції 87 (довідка) - ↑ Shalem, Yisrael (3 березня 1997). History of Jerusalem from Its Beginning to David. Jerusalem: Life Throughout the Ages in a Holy City. Bar-Ilan University Ingeborg Rennert Center for Jerusalem Studies. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 18 січня 2007.
- ↑ Перша назва міста була УРУ УРУ салем КІ аккадською мовою, що означає «місто миру». Вона згадується в амарських листах.
- ↑ Greenfeld, Howard (29 березня 2005). A Promise Fulfilled: Theodor Herzl, Chaim Weizmann, David Ben-Gurion, and the Creation of the State of Israel. Greenwillow. с. 32. ISBN 006051504X. Процитовано 18 січня 2007.
- ↑ Timeline. City of David. Ir David Foundation. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 18 січня 2007.
- ↑ Erlanger, Steven (5 серпня 2005). King David's Palace Is Found, Archaeologist Says. The New York Times. Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 24 травня 2007.
- ↑ а б Michael, E.; Sharon O. Rusten, Philip Comfort, and Walter A. Elwell (28 лютого 2005). The Complete Book of When and Where: In The Bible And Throughout History. Tyndale House Publishers, Inc. с. 20–1, 67. ISBN 0842355081. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ Merling, David (26 серпня 1993). Where is the Ark of the Covenant?. Andrew's University. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 22 січня 2007.
{{cite web}}: Зовнішнє посилання в|author= - ↑ а б Zank, Michael. Capital of Judah I (930–722). Boston University. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ Jerusalem: Illustrated History Atlas Martin Gilbert, Macmillan Publishing, New York, 1978, p. 11
- ↑ Zank, Michael. Capital of Judah (930–586). Boston University. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ Ezra 1:1–4; 6:1–5. Biblegateway.com. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 11 вересня 2010.
- ↑ Sicker, Martin (30 січня 2001). Between Rome and Jerusalem: 300 Years of Roman-Judaean Relations. Praeger Publishers. с. 2. ISBN 0275971406. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ Zank, Michael. Center of the Persian Satrapy of Judah (539–323). Boston University. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ Nehemiah 1:3; 2:1–8. Biblegateway.com. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 11 вересня 2010.
- ↑ Schiffman, Lawrence H. (1991). From Text to Tradition: A History of Second Temple and Rabbinic Judaism. Ktav Publishing House. с. 60–79. ISBN 0-88125-371-5.
- ↑ Har-el, Menashe (1977). This Is Jerusalem. Canaan Publishing House. с. 68–95. ISBN 0866280022.
- ↑ Zank, Michael. The Temple Mount. Boston University. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 22 січня 2007.
- ↑ Crossan, John Dominic (26 лютого 1993). The Historical Jesus: the life of a Mediterranean Jewish peasant (вид. Reprinted). San Francisco: HarperCollins. с. 92. ISBN 0060616296.
from 4 BCE until 6 CE, when Rome, after exiling [Herod Archelaus] to Gaul, assumed direct prefectural control of his territories
- ↑ Lehmann, Clayton Miles. Palestine: People and Places. The On-line Encyclopedia of the Roman Provinces. The University of South Dakota. Архів оригіналу за 10 березня 2008. Процитовано 18 квітня 2007.
- ↑ а б Lehmann, Clayton Miles (22 лютого 2007). Palestine: History. The On-line Encyclopedia of the Roman Provinces. The University of South Dakota. Архів оригіналу за 10 березня 2008. Процитовано 18 квітня 2007.
- ↑ Cohen, Shaye J. D. (1996). Judaism to Mishnah: 135–220 C.E. У Hershel Shanks (ред.). Christianity and Rabbinic Judaism: A Parallel History of their Origins and Early Development. Washington DC: Biblical Archaeology Society. с. 196.
- ↑ Har-el, Menashe. This Is Jerusalem. Canaan Publishing House. с. 68–95. ISBN 0866280022.
{{cite book}}: Проігноровано невідомий параметр|unused_data=(довідка) - ↑ а б Conybeare, Frederick C. (1910). The Capture of Jerusalem by the Persians in 614 AD. English Historical Review 25. с. 502—517.
- ↑ Horowitz, Elliot. Modern Historians and the Persian Conquest of Jerusalem in 614. Jewish Social Studies. Архів оригіналу за 26 травня 2008. Процитовано 20 січня 2011.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=404(довідка) [Архівовано 2008-05-26 у Wayback Machine.] - ↑ «СКРИНЬКА ПАНДОРИ»: РЕАКЦІЯ СВІТУ НА ТЕ, ЩО США ВИЗНАЛИ ЄРУСАЛИМ СТОЛИЦЕЮ ІЗРАЇЛЮ. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 15 червня 2022.