Перейти до вмісту

Юзеф Сильвестр Сосновський

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Юзеф Сильвестр Сосновський
Народився1710[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер31 грудня 1783(1783-12-31)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велике князівство Литовське
Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьдипломат Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаписар польний литовський[d][3], Полоцький воєвода, смоленський воєвода[4], польний гетьман литовський[5], Великий писар Литовський[6], посол Сейму Речі Посполитої[d], Маршалок Сейму Речі Посполитої, староста ратненськийd, староста Берестейськийd[2], учасник виборів короля Польщіd і Q131384522?[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідHouse of Sosnowskid Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоMarcin Sosnowskid Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиQ65933436? Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зTekla Despot-Zenowiczd[1][2][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиЛюдвіка Сосновськаd і Q122500258? Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Білого Орла орден Святого Станіслава

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сосновський.

Юзеф Сосновський (пол. Józef Sosnowski ? — 1783) — державний діяч Речі Посполитої, шляхтич гербу Наленч. Писар польний литовський в 1764—1771 роках, воєвода смоленський в 1771—1775 роках, польний гетьман литовський в 1775—1780 роках, воєвода полоцький з 1781 року, маршалок елекційному сейму з 1764 року.

Біографія

[ред. | ред. код]
Привілей на посаду польного гетьмана литовського полковнику Ю. Сосновському. Королівський рукопис Августа III, печатка велика литовська, канцлер Юзеф Дуленба, 12 липня 1754 року. Приватна колекція
Герб Наленч

Вступивши в литовське військо, пов'язав себе з партією кандидата на престол Адама Чорторийського і його двоюрідного брата, майбутнього короля Станіслава Августа Понятовського. Завдяки підтримці Чорторийських став послом від Холмщини на сейм, потім був обраний маршалком елекційного сейму, зіграв важливу роль у виборах останнього правителя Речі Посполитої.

Незабаром після цього — як нагороду за вірність — отримав посаду писаря польного литовського, потім в 1771 році став воєводою смоленським, через 10 років — воєводою полоцьким.

У 1775 році королівським привілеєм був призначений польним гетьманом литовським. Через 5 років відмовився від посади на користь Людвіка Тишкевича.

Вважаючи себе магнатом, постійно прагнув до примноження своїх володінь, хоча таким не був. Мав маєтності в Шаргороді,[8] які виграв у карти в київського воєводи Станіслава Любомирського (1704—1793).[9]

Близько 1782 року передав василіянам Шаргорода для розвитку монастиря і школи-бурси руїни замку і виділив необхідні кошти. Після третього поділу Польщі в 1795 році монастир в Російській імперії став православним. В монастирі була влаштована духовна семінарія, потім — училище. Навчальний заклад при Свято-Миколаївському монастирі вважався одним з найкращих навчальних закладів Поділля. У його стінах здобули освіту поет Степан Руданський та письменник Михайло Коцюбинський[8].

Всіляко сприяв Тадеушу Костюшку: допоміг зі вступом до елітного Корпусу кадетів, надавав йому багато послуг, часто приймаючи в родовому маєтку Сосновіце.

Був одружений з Теклею Деспот-Зенович, з якою мав двох дочок — Катажину і Людвіку (1751 — 6 грудня 1836[10]). Увійшов в історію відмовою дати згоду на шлюб своєї дочки Людвіки з Т.Костюшком. На прохання Костюшка видати за нього дочку, відповів: «Голубка сизокрила — не для горобця, а дочка магнатська — не для дрібного шляхтича». Чоловіком Людвіки став обраний батьком багатий князь Юзеф Любомирський (київський каштелян, 1751 — липень 1817, Рівне[10]). Згідно з поширеною думкою, одруження стало можливим через домовленості між ним та київським воєводою Станіславом Любомирським після програшу останнім в карти маєтку в Шаргороді, який став посагом Людвіки.[9]

У 1762 році став кавалером Ордена Білого Орла, в 1765 році був нагороджений Орденом Святого Станіслава.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. V, Ziemia połocka i województwo połockie XIV‒XVIII wiek / за ред. H. Lulewicz — Warszawa: 2018. — С. 241. — ISBN 978-83-65880-49-9
  2. ↑ а б в Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 185. — ISBN 978-83-65880-89-5
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 286.
  4. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. IV, Ziemia smolenśka i województwo smolenśkie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2003. — С. 220. — 412 с. — ISBN 83-7181-279-5
  5. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 158.
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 280.
  7. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 325.
  8. ↑ а б Шаргород [Архівовано 19 серпня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ а б J.Kowiecki. Lubomirski Józef herbu Szreniawa (1751—1817) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1973.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XVIII/1, zeszyt 76. S. 27-28. (пол.) S. 27
  10. ↑ а б Lubomirscy (02) [Архівовано 27 листопада 2014 у Wayback Machine.] (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юзеф_Сильвестр_Сосновський&oldid=44344089