Юрій Сабалевський
| Юрій Сабалевський | |
|---|---|
 | |
| Голова Колегії БЦР | |
| 1945 — ? | |
| Президент | Радослав Островський |
| Другий віце-президент БЦР | |
| 1944 | |
| Президент | Радослав Островський |
| Голова Головної ради Білоруської самодопомічі | |
| Попередник | Іван Єрмаченко |
| Бурмістр Барановичів | |
| 1943 — 1944 | |
| Попередник | Віктор Войтенко |
| Посол Польщі | |
| 1922 — 1927 | |
| Народився | 24 квітня 1889[1] Стовбці, Мінський повіт, Мінська губернія, Російська імперія |
| Помер | 26 грудня 1957[1] (68 років) Кірхгайм-унтер-Тек |
| Похований | цвинтар Фельдмохінгd і Православний цвинтар у Варшаві |
| Відомий як | політик, публіцист, активіст |
| Громадянство | .svg){kind=small} Білоруська Народна Республіка |
| Національність | білорус |
| Політична партія | Блок національних меншин, БСРГ |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Юрій Сабалевський (24 квітня 1889, Стовбці — 26 грудня 1957, Кірхгайм унтер Тек[2], Західна Німеччина) — білоруський політичний та громадський діяч, публіцист.
За професією — агроном (землевпорядник). Працював у газеті "Наша ніва".
У 1924 звільнений указом Сейму для виконання своїх депутатських обов'язків із в'язниці в Новогрудку. Отримав мандат посла польського сейму замість Кахановича (від Блоку національних меншин).
24 березня 1926 порушив справу Саковича у сеймі, наводячи приклади побиття білоруського патріота під час арешту[3].
За неправдивою інформацією, намагався відговорити Тарашкевича від переїзду до БССР[4].
Діючий член БСРГ. Після поразки Громади за допомогою сенатора Назаревського переїхав до Німеччини, звідти у вільне місто Данциг. Жив у курортному місті Цопотах. Повернувся до Варшави, був заарештований і виправданий[5].
Заарештований польською владою у 1928.
У 1932 засуджений до 6 років ув'язнення. У вересні 1939 знову заарештований польською поліцією. Того ж місяцязаарештований органами НКВС БССР. Втік із в'язниці «Крывое кола» в Баранавичах під час німецьких бомбардувань.
Під час німецької окупації працював у цивільній адміністрації в Барановичах бурмістром міста, головою Головної ради Білоруської самопомочі, другим віце-президентом БЦР. Заарештований німцями під час викриття польського підпілля.
Під час свого правління в Барановичах домігся білорусизації проповідей і науки під час священнослужінь у католицьких та православних храмах у всьому Баранавицькому окрузі. Ввів суворі правила: "увійшов до міської адміністрації, не скинувши шапку — 5 марок штрафу; запізнення на роботу — 10 марок; прийшов напідпитку — це небезпечно! — завтра, будь ти працівник, інженер чи лікар, сядеш на бочку, в якій вивозилися з міста нечистоти, і будеш на ній їздити цілий день. Супротив не допомагав — він звільняв з роботи. Не допомогли також спроби втручання в такі суворі накази інших білоруських діячів, як докоряли бурмістру за його середньовічні практики. Він твердо казав: "Людей потрібно виховувати!" І коли йому сказали, що у часи війни такі методи служать нашим ворогам, він спокійно відповідав: "Кожен режим вимагає порядку і дисципліни". Дійсно, нічого проти нього не можна було зробити, щоб одночасно не применшити його авторитету, як бурмістра, з яким рахувалися німці."[6].
Завдяки йому в Барановичах відроджувались білоруські школи мистецтва та ткацтва. Через Білоруську самопоміч організував грандіозну виставку народного мистецтва в Барановичах "яка займала декілька будівель, прийшло понад 20 000 чоловік. А в організації виставки заслуга Юрія Сабалевського була чималою[6]". Його кабінет був прикрашений білоруськими килимами з гербами, портретами героїв та пейзажами.
Входив до делегації в Берліні на похованні Кубе[7] Там делегація відвідала заступника Міністра окупованих східних територій Альфреда Майєра, аби висловити свої вимоги щодо економіки, шкільництва, самоврядування та об'єднання всіх білоруських земель.
Член Другого Загальнобілоруського конгресу у 1944 році. Обраний на ньому до мандатної комісії[8].
На еміґрації був головою колегії БЦР, друкував свої спогади та публіцистику. У 1948—1950 був одним із редакторів газети "Беларускае слова" (1948).
Одним із засновників 8 травня 1948 в німецькому Ельвангені Білоруського центрального представництва, яке згодом відновило розпущену Радославом Островським Білоруську центральну раду.
У 1950 поїхав до США, де працював столяром у шпиталі в Нью-Йорку.[9], але через 7 років повернувся до Західної Німеччини.
Член «Загального білоруського союзу військових» (1950), «Комітету Незалежної Білорусі» (1955). У 1950 підписав угоду про спільні дії в боротьбі проти більшовизму з Українською Національною Радою від імені БЦР.
Один із засновників «Комітету незалежної Білорусі» 1955 року в Нью-Йорку.
Помер за незрозумілих обставин. Похований в Мюнхені, на цвинтарі "Фельдмохінг".
- Мае ўспаміны аб сьв. памяці кс. В. Гадлеўскім //Незалежная Беларусь (Лянгэнфэльд, Зах. Нямеччына), 1953, № 1(7), студзень
- На этапах (успаміны 1917—1919) // «Запісы БІНІМу», №31
- Слоўнік Маракова
- Слоўнік.орг
- Спадчына
- Юры Сабалеўскі. На этапах. Падрыхтоўка да друку й камэнтары Аляксандра Пашкевіча
- ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- ↑ Слоўнік Маракова
- ↑ Сяргей Ёрш, Вяртаньне БНП[недоступне посилання], Менск-Слонім: БГАКЦ, 1998
- ↑ А. Шукелойць, Астроўскі і Акінчыц
- ↑ Васіль Рагуля «Успаміны»
- ↑ а б Язэп Малецкі «Пад знакам Пагоні» [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.], выдавецтва «Пагоня», Таронта, 1976
- ↑ Юры Туронак «Вацлаў Іваноўскі і беларускае адраджэньне» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], «Архэ», 2-1999
- ↑ Другі Ўсебеларускі Кангрэс (дакуманты)
- ↑ Алег Гардзіенка Выбар несавецкай эліты — Беларусь. Радыё Свабода(біл.)
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |