Юха Маннеркорпі
Юха Маннеркорпі | |
---|---|
Народився | 28 червня 1915[1][2] ![]() Ештабула, Ештабула, Огайо, США ![]() |
Помер | 15 вересня 1980[1][2] (65 років) ![]() Гельсінкі, Фінляндія ![]() |
Країна | ![]() ![]() ![]() |
Діяльність | автор, перекладач, сценарист ![]() |
Alma mater | Гельсінський університет ![]() |
Знання мов | фінська[3] ![]() |
Діти | Jukka Mannerkorpid ![]() |
Нагороди | |
IMDb | ID 1834327 ![]() |
Ю́ха То́ймі Та́пані Ма́ннерко́рпі (Juha Toimi Tapani Mannerkorpi; *28 червня 1915, Ештабула, Огайо, США — 15 вересня 1980, Гельсінкі, Фінляндія)[4] [5] — фінський письменник, поет, драматург і перекладач; нагороджений медаллю Pro Finlandia (1958, премією Ейно Лейно (1961) та відзнакою Алексіса Ківі (1962).
Батьками Юхи Маннеркорпі були вікарій Калле Хейккі Маннеркорпі та Таймі Лах'я Тапанінен.
У 1936 році він вступив до Гельсінського університету, а 1945 — отримав ступінь бакалавра філософії.
Був одружений у період від 1943 до 1963 року на Анні Матильді Хуусконен (Anni Matilda Huuskosen, пом. 1963), магістр філософії, а від 1966 року — на Ліні Майятта Говіла (Leena Maijatta Hovila), бакалавр філософії.
Його син від першого шлюбу Юкка Маннеркорпі (1944–2012) — як і батько, перекладач з французької.[4]
Юха Маннеркорпі помер у Гельсінках у вересні 1980 року. Похований на кладовищі Хонканумме.
Літературний спадок Юхи Маннеркорпі включає поезію, оповідання, романи, п'єси, радіоп'єси та щоденники.[6] Він перекладав фінською мовою твори Жана-Поля Сартра, Альбера Камю та Семюеля Беккета.
З поезії його найвідомішим твором, напевно, є «Пішов сіяч сіяти» (Kylväjä lähti kylvämään, 1954).[7]
Найбільше ж автор відомий своїм прозовим доробком. З-під його пера вийшли 2 популярні збірки оповідань і новел «Так і так» (Niin ja toisin, 1950) і «Коло» (Sirkkeli, 1956).
Програмною є новела-монолог «Ключ» (Avain, 1955), яку автор сам назвав «монологом уявного серця», що є описом життєвої ситуації самотньої людини, де поєднуються як трагічні, так і гумористичні (переважно чорний гумор) елементи.
Крім новел Ю. Маннеркорпі також написав декілька повістей, зокрема «Човен відпливає» (Vene lähdössä, 1961): історія, як запускали химерний човниковий мотор.[7]
За текстами Маннеркорпі Калеві Ахо написав оперу-монолог «Ключ» (Avain, 1977–1978, перша постановка 1979) та оперу «Перш ніж ми всі потонемо» (Ennen kuin me kaikki olemme hukkuneet, 1995/99, перша постановка 2001).
- Поезія
- Lyhtypolku (Otava, 1946)
- Ehtoollinen lasikellossa (Otava, 1947)
- «Пішов сіяч сіяти» (Kylväjä lähti kylvämään, Otava, 1954)
- Runot / «Вірші» 1945–1954 рр., включає попередні поетичні збірки автора (Otava, 1962)
- «Сіяч продовжує сіяти та інші вірші» (Kylväjä lähti kylvämään ja muita runoja, Отавський літературний аудіодиск 24, 1962, декламатор Yrjö Jyrinkoski)
- «Думки» (Mielipiteet Otava, 1971)
- Збірки оповідань і новел
- «Так і так» (Niin ja toisin : novelleja, lastuja, hämähäkkejä Helsinki, 1950)
- «Коло» (Sirkkeli Otava, 1956)
- Романи
- Jyrsijät (Otava, 1958)
- «Човен відпливає» (Vene lähdössä Otava, 1961)
- Jälkikuva (Otava, 1967)
- «Квитки на всі поїзди» (Matkalippuja kaikkiin juniin Otava, 1967)
- Sudenkorento : Erään Pakaraisen esittävät seikkailut (Otava, 1970)
- Päivänsinet : muuan loppukesä, merkintöjä (Otava, 1979)
- П'єси
- Pirunnyrkki (Otava, 1952)
- «Лист» (Kirje Otava, 1952)
- «Ключ» (Avain Otava, 1955)
- «Маска» (Naamio 1960)
- Радіоп'єси
- Perämoottori (1960)
- Viilut (Громадське радіо, 1966)
- «Біла магія» (Valkoinen magia 1968)
- «Перш ніж ми всі потонемо» (Ennen kuin me kaikki olemme hukkuneetЮ 1969, сценічна версія, монолог 1971, як телевізійна вистава 1972)
- Kuikka käskee lähtemään (1971)
- Isot lapset leikkii (Громадське радіо, 1979)
- Переклади
- Андре Мальро: «Повстання душ» (Tammi, 1947)
- Жан-Поль Сартр: «Огида» (Tammi, 1947)
- Еміль Золя: «Пастка» (Tammi, 1947)
- Альбер Камю: «Чума» (Otava, 1948)
- Семюел Беккет: «Як це» (Otava, 1962)
- Семюел Беккет: «О, який чудовий день» (Otava, 1967)
- Pro Finlandia (1958)
- Нагорода Спілки письменників Фінляндії (1958)
- Премія Ейно Лейно (1961)
- Премія Алексіса Ківі (1962)
- Премія Мікаеля Агріколи (1963)
- Державна премія з літератури (1971)[5]
- ↑ а б в Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Kuka kukin on 1978 (Projekt Runeberg)
- ↑ а б Kirjasampo.fi : Juha Mannerkorpi
- ↑ * Об авторах // Совремеменная финская новелла. М.: Художественная литература, 1985. — 591 с. — С. 580-581 (рос.)
- ↑ а б Otavan suuri ensyklopedia. Täydennysosa 1. Helsinki: Otava. 1986. с. 9746, art. Mannerkorpi, Juha. ISBN 951-1-05124-5.
- Об авторах // Совремеменная финская новелла. М.: Художественная литература, 1985. — 591 с. — С. 580-581 (рос.)
- Живий архів Elävä: екзистенціалізм Юхи Маннеркорпі, радіоінтерв'ю з письменником 27 травня 1963 р.