Яблонський Вільгельм Мар'янович
| Яблонський Вільгельм Мар'янович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 20 квітня 1889  |
| Місце народження | Чечельник, Подільська губернія, Російська імперія |
| Дата смерті | 14 квітня 1977 (87 років) |
| Місце смерті | Київ, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |  Російська імперія УНР Українська Держава СРСР |
| Професії | музичний педагог |
| Інструменти | труба |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського |
| Нагороди |   |
Яблонський Вільгельм Мар'янович (20 квітня 1889, м. Чечельник Вінницької губернії — 14 квітня 1977, Київ) — український трубач, педагог, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), професор Київської консерваторії (1935—1975).
З ім'ям В. М. Яблонського (1889—1977) пов'язаний подальший тривалий розвиток і становлення сучасної школи гри на трубі та духового виконавства в Україні.
Уродженець України (с. Чечельник, Вінницької губ.), Яблонський почав свою творчу кар'єру вихованцем полкового оркестру 1912 р. закінчив Київське музичне училище (клас педагога А.Подгорбунського).
З 1913 до 1918 р. працював разом із М. Табаковим і П. Ейсмонтом у симфонічному оркестрі Сергія Кусевицького, у 1918 році — у Великому театрі, був одним із організаторів Київського симфонічного оркестру без диригента Персимфанс (1926—1930), в якому виконував партію першої труби.
Грав у найкращих симфонічних та оперних оркестрах під керівництвом К. Дебюссі, О. Глазунова, М. Малько, О. Фріда, В. Ферреро, А. Пазовського, В. Дранішникова, Е. Клайбера. Творча діяльність Яблонського в Києві пов'язана також із оркестром Українського радіо, театром опери та балету ім. Т. Шевченка, педагогічним музичним училищем, спеціальною музичною школою та Київським музично-драматичним інститутом ім. М. Лисенка, а з 1934 — з консерваторією (з 1935 р. він професор, завідувач кафедри).
Протягом півстоліття Вільгельм Мар'янович був справжнім лідером виконавців і педагогів-духовиків в Україні.
Манері виконання Яблонського був притаманний яскравий, саме трубний (а не корнетовий) характер. Сріблястий звук, ажурна техніка, відсутність форсування, оригінальне музичне мислення — ось ті основні риси, що характеризують його незабутню гру. «Найкращим трубачем Росії» назвав його Олександр Глазунов. Блискучу, вичерпну характеристику дав Яблонському видатний український диригент Веніамін Тольба.
Як у виконавській, так і в педагогічній діяльності Яблонський був послідовником школи Вільгельма Вурма, основні принципи якої вдало поєднували із широкою наспівністю, характерною для української музики. У звуці він цінував силу і шляхетність, був прихильником вільної, природної гри без зайвого напруження і форсування.
Яблонський Вільгельм Мар'янович є засновником української трубної школи. Протягом своєї довгої творчої і педагогічної праці він обіймав керівні посади консерваторії. Був завідувачем кафедри духових інструментів та деканом оркестрового факультету. З представників довоєнного покоління виділялись Н. Полонський, С. Попов, Г. Самохвалов, М. Рудий, Й. Токарєв, Д. Крижанівський, О. Бєлов. Серед післявоєнного — М. Бердиєв, І. Кобець, М. Брагинський, О. Бєлофастов, В. Шеремет, М. Солонський та ін.
До останнього покоління учнів Яблонського належать кияни — В. Посвалюк, Г. Палкін, В. Литвиненко, А. Бутирін, Ф. Рігін, А. Таращенко, Л. Щасливий, А. Друщенко, З. Екштейн, Л. Петлицький.
Вже будучі в похилому віці В. М. Яблонський працював у Київській консерваторії як педагог-консультант. Його педагогічна діяльність і самовіданність стали взірцем для багатьох послідовників і подальших поколінь київської школи трубачів і виконавців на духових інструментах. Він глибоко співчував студентам котрі у післявоєнні роки мали тяжке матеріальне становище. Яблонський піклувався і підтримував їх морально, а також і фінансово. Був людяний і доступний чоловік.
Крім трубачів у нього навчалися валторністи М. Я. Юрченко, Є. І. Надопта, гобоїсти О. І. Безуглий, О. К. Козиненко, тромбоніст В. О. Гарань та ін. Вільгельм Мар'янович також керував і диригував студентськими симфонічним та духовим оркестрами, виїжджав з ними на літні сезони в курортні місцевості.
Загалом його школу пройшли близько 300 чоловік, практично всі трубачі, які працювали в Києві з 30-х по 70-ті рр., були його учнями. Багато з них працювало, а дехто і досьогодні працює в різних музичних колективах України і за кордоном.
- «Педагогічний репертуар для труби» (1936),
- «36. для труби українських композиторів» (1961),
- фантазія для труби на теми опери «Тарас Бульба» М. Лисенка (1967).
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с.
- С.Болотін -Словник музикантів -виконавців на духових інструментах. стор.129
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 672—673.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |