Перейти до вмісту

Ядерна валіза (США)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Президент Рейган і Ненсі Рейган у 1987 році — військовий помічник трохи правіше центру тримає ядерну валізу

Ядерна валіза президента США (англ. nuclear football, дослівно «ядерний футбольний м’яч») офіційно Президентський надзвичайний ранець — портфель, вміст якого використовуватиметься президентом Сполучених Штатів для зв’язку та надання дозволу на ядерну атаку, перебуваючи поза межами стаціонарних командних центрів, таких як ситуаційна кімната Білого дому або Президентський оперативний центр з надзвичайних ситуацій. Функціонуючи як мобільний центр у системі стратегічної оборони Сполучених Штатів, ядерну валізу несе військовий помічник, коли президент подорожує.

Опис валізи

[ред. | ред. код]

Президента завжди супроводжує військовий помічник із ядерною валізою із кодами запуску ядерної зброї.[1] Він описаний і як металевий портфель Zero Halliburton[2], і як шкіряний портфель вагою близько 20 кг, з наявними фотографічними доказами останнього.[3] Невелика антена стирчить із сумки біля ручки, припускаючи, що вона також містить якесь комунікаційне обладнання.[3]

Поширена помилкова думка, що ядерна валіза містить велику червону кнопку, натискання якої запускає ядерну атаку.[4][5][6]

Процедура ухвалення рішення

[ред. | ред. код]

Якщо президент США, який є головнокомандуючим збройними силами, вирішить віддати наказ про застосування ядерної зброї, портфель буде відкрито. Стратегічному командуванню Сполучених Штатів і можливо, Об’єднаному комітету начальників штабів буде надіслано командний сигнал або тривогу. Президент перегляне варіанти атаки з іншими особами, такими як міністр оборони та голова Об’єднаного комітету начальників штабів, і ухвалить рішення щодо плану, який може варіюватися від запуску однієї міжконтинентальної балістичної ракети чи ядерного бомбардувальника до варіантів кількох, навіть сотні МБР або бомбардувальників. Серед попередньо встановлених військових планів, розроблених згідно з OPLAN 8010 (колишній Єдиний інтегрований оперативний план).[7] Процедура перевірки за участю двох осіб передуватиме введенню кодів у посилання на дозвільну дію.

Юридичні засади

[ред. | ред. код]

Перед тим, як військові зможуть виконати наказ, президент повинен бути точно ідентифікований за допомогою спеціального коду, який видається на пластиковій картці під назвою «бісквіт».[8] Аутентифікація проводиться між президентом і заступником директора з операцій Національного військового командного центру за допомогою коду виклику з двох фонетичних літер. Президент має зачитати з бісквіту одноденні фонетичні літери, а заступник директора підтверджує або заперечує, що їх коректність, що вказує на те, що особа ідентифікована і є президентом, і можна віддавати накази про атаку.[9] Нижче за ланцюгом командування Сполучених Штатів мають правило двох осіб на ядерних пускових установках. Цей процес перевірки гарантує, що наказ надійшов від фактичного президента. Багато джерел вказують, що президент має одноосібні повноваження щодо запуску, а міністр оборони не має права вето.[10][11][12] Дослідницька служба Конгресу надає детальну причину: є короткий час до того, як ядерна зброя супротивників вразить територію США, і такий же короткий час, коли радники передають варіанти президенту США. Ще під час холодної війни деякі аналітики стверджували, що запуск "під ударом", був основним варіантом під час холодної війни, і що система командування та управління була розроблена таким чином, щоб дозволити такий швидкий запуск ядерної зброї США. Час для будь-якої відповіді США був зазначений як тридцять хвилин. По-друге, США можуть завдати превентивного удару, якщо оцінка стосувалася їх території або союзників які зіткнулися з неминучою ядерною атакою.[13] Голова Об'єднаного комітету начальників штабів також буде радником президента, але за законом йому дозволено лише консультувати, і він не має оперативного контролю над збройними силами США[14]. Міністр оборони також радить, але в розділі 162(b) Закону Голдвотера – Ніколса зазначено, що ланцюг командування об’єднаним або спеціальним бойовим командуванням проходить # «від президента до міністра оборони» і «від міністра оборони до командира бойової команди».[15]

Проте стверджується, що президент може не мати одноосібних повноважень ініціювати ядерну атаку, оскільки міністр оборони повинен перевірити наказ, але він не може накласти на нього вето.[16][17][18] Закон США передбачає, що напад має бути законним, військові офіцери зобов’язані відмовлятися виконувати незаконні накази, наприклад ті, що порушують міжнародне гуманітарне право.[19]

Деякі військові посадовці, включаючи генерала Джона Гайтена, засвідчили Конгресу США, що вони відмовляться виконувати незаконний наказ про ядерний удар.[20] Крім того, готові пакети ударів попередньо перевіряються юристами, щоб підтвердити, що вони законні, і таким чином, такі удари вважатимуться законними.[21]

Військовослужбовцям оголошували догани за те, що вони ставили під сумнів протоколи США стосовно повноважень щодо ядерного удару. У 1975 році майора Гарольда Герінга було звільнено з військово-повітряних сил за запитання: «Як я можу знати, що наказ про запуск моїх ракет надійшов від здорового президента?»[22] Тим не менш, як уже зазначалося колишнім міністром оборони Вільямом Перрі та Томом Колліною, президент прийшовши на посаду, зберігає повноваження наносити ядерний удар чи розпочати ядерну атаку.[23]

Ядерну валізу носить один із змінних військових помічників президента (по одному від кожного з шести родів збройних сил), чий робочий графік описаний у надсекретному розкладі. Ця особа є офіцером збройних сил США, який пройшов найсуворішу в країні перевірку.[24] Цей офіцер зобов’язаний забезпечити президенту постійний доступ до ядерної валізи. Він весь час носить ядерну валіз або стоячи, або йдучи поруч з президентом, включно з їздою на Air Force One, Marine One або в президентському кортежі з президентом.[24]

Передача валізки

[ред. | ред. код]

Всього є три ядерних валізи США. Дві призначені президенту та віце-президенту, а остання зберігається в Білому домі[25]. Також застосовується практика надання помічнику ядерної валізи віце-президента, якому передадуться командні повноваження, якщо президент недієздатний або помер, яка почалася під час адміністрації Джиммі Картера[26]. Під час зміни президентських повноважень новообраний президент не отримує справжню картку ядерного коду до завершення ядерного брифінгу, який зазвичай відбувається, коли «він зустрічається з президентом, що покидає свою посаду, у Білому домі безпосередньо перед фактичною церемонією інавгурації. Карта коду активується електронним способом, відразу після того, як новообраний президент складе присягу опівдні».[27]

Якщо президент, який покидає свою посаду, не присутній на інавгурації — як це сталося в 2021 році, коли Дональд Трамп не був присутній на інавгурації Джо Байдена, а залишився у Флориді[28] — одна валіза залишається з ним і залишається активним до 11:59:59 ранку в день інавгурації. Після цього тепер уже колишньому президенту відмовляють у доступі до неї, його коди автоматично дезактивуються, а помічник повертає її до Вашингтона, округ Колумбія. Тим часом майбутній президент отримує один із запасних футбольних м’ячів на передінавгураційному ядерному брифінгу, а також «бісквіт» з кодами, які стають активними о 12:00:00.[29]

За словами військового аналітика та інформатора Деніела Еллсберга, президенти, починаючи з Ейзенхауера, фактично делегували повноваження щодо запуску ядерної зброї військовим командирам, які потім могли делегувати повноваження далі. На думку Еллсберга, ядерна валіза — це, насамперед частина політичного театру, обман, який затьмарює справжній ланцюжок ядерного командування й контролю.[30]

Інциденти

[ред. | ред. код]

Кілька разів валізка опинялася поза досяжністю президента і без належної охорони[31]. Так, під час візиту Джеральда Форда до Франції «ядерна валізка» випадково залишилася на борту президентського літака в Парижі[32][31]: співробітник американських служб безпеки змушений був наздогнати президентський кортеж і через вікно передати чемодан президенту[3]. Були два подібні випадки під час перебування Джиммі Картера на посаді Президента США. В одному з випадків він заборонив своєму помічникові оселитися під час відпустки на фермі в штаті Джорджія, змусивши його розміститися за 10 км від президента[10], а в іншому випадку просто забув свій особистий ідентифікатор, необхідний для використання валізки, у кишені піджака, відправленого у хімчистку[33].

Під час свого перебування на посаді глави держави Рональд Рейган носив свій ідентифікатор у гаманці у задній кишені штанів[32][31]. Найбільша загроза для «ядерної валізки» сталася 30 березня 1981 року, в день замаху на його життя: після паніки помічник Рейгана, що носив чемодан, не зміг дістатися президента, якого терміново відправили до госпіталю при університеті Джорджа Вашингтона. Перед тим, як ввезти президента в операційну, його поділи, вийнявши з кишень усі його зайві речі. Пізніше у сміттєвому баку виявили випадково викинуту президентську картку, де містилися коди для запуску ядерної зброї[34].

Ще один випадок мав місце в 1991 році, коли президентом був Джордж Буш-старший: після відвідування тенісного матчу в Лос-Анджелесі він виїхав з корту в такому поспіху, що його помічник з лав ВМС США, що носив «валізу», протягом 15 хвилин у супроводі агентів Секретної служби США діставався президентського кортежу, щоб передати главі держави «валізу»[35].

Декілька випадків із «валізи» сталися під час президентства Білла Клінтона. Так, у 1999 році в день святкування 50-річчя НАТО Клінтон[32] брав участь у приуроченому до цієї річниці саміті у Міжнародному торговому центрі імені Рейгана[31], проте залишив його досить швидко, посівши місце у своєму кортежі, виїхавши без помічника, що його супроводжує, і забувши валізу. Помічник змушений був протягом 15 хвилин пішки діставатися Білого дому[32], пройшовши близько півмилі, і лише потім передати президенту валізу. Про цей випадок повідомляв спікер Білого дому Джо Локхарт, зазначивши, що жодної загрози валізі не існувало[31]. Однак це був не єдиний скандал за Клінтона: колишній голова Об'єднаного комітету начальників штабів Х'ю Шелтон у своїй книзі «Без збентеження» 2010 року писав, що 2000 року один із помічників повідомив про втрату кодів, що сталася кілька місяців тому. У зв'язку з втратою кодів було розпочато внутрішнє розслідування[36]. Більше того, наступного дня після скандалу Клінтон — Левінський президент втратив свою ідентифікаційну карту з кодами, хоча саме цього дня було потрібне їхнє термінове оновлення[33]. Стверджується, що Клінтон постійно ухилявся від перевірок президентської картки[37].

Згідно з документами, опублікованими некомерційною організацією National Security Archive, у вересні 1994 року президент Росії Борис Єльцин на переговорах з Біллом Клінтоном висловив думку про те, що обидва лідери повинні відмовитися надалі від використання ядерних валіз і довірити управління ядерною зброєю сучасним системам. Клінтон виступив проти подібної ідеї, обґрунтувавши це тим, що «ядерна валізка» є важливим символом людського контролю над збройними силами та ядерною зброєю в принципі. У 1997 році на черговій зустрічі Єльцин знову запропонував відмовитися від ядерних валіз і використовувати гіпотетичний комп'ютер для управління ядерною зброєю як у США, так і в Росії. Однак Клінтон і вдруге відповів відмовою, а заступник держсекретаря США Строуб Толботт підкреслив, що помічники, що носять валізку, краще будь-якої комп'ютерної системи управління[38].

Згідно з виданням USA Today, передбачається, що після терактів 11 вересня 2001 року президент США Джордж Буш-молодший, перебуваючи на борту президентського літака, міг відкрити валізку і ознайомитися з його матеріалами в контексті дій уряду в умовах надзвичайного стану[3].

У лютому 2017 року під час візиту до резиденції Дональда Трампа Мар-а-Лаго один із гостей опублікував у Facebook фото із зображенням помічника президента, який носив «ядерну валізку», і назвав його ім'я (без прізвища)[39]: фото було зроблено у час прийому Трампом прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе приблизно в той же час, коли КНДР запустила над Японським морем балістичну ракету Буккексон-2, здатну нести ядерний заряд[40][41]. Пізніше представники ЗС США заявили, що хоча ситуація була дивною, фотографувати помічників ніхто не забороняв[42].

Література

[ред. | ред. код]
  • Ford, Daniel F. (1985). The Button: The Pentagon's Strategic Command and Control System. New York: Simon and Schuster. ISBN 0-671-50068-6. OCLC 11533371.
  • Gulley, Bill, and Mary Ellen Reese. (1980). Breaking Cover. New York: Simon and Schuster. ISBN 0-671-24548-1.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Eggen, Dan. "Cheney, Biden Spar In TV Appearances" [Архівовано 3 березня 2017 у Wayback Machine.]. The Washington Post, December 22, 2008. Accessed December 16, 2009.
  2. ↑ Warchol, Glen (5 червня 2005). Security: Sleek, sexy and oh, so safe / Utah company's attaché case is a Hollywood staple. The Salt Lake Tribune. Архів оригіналу за 24 вересня 2015.
  3. ↑ а б в г Applewhite, J. Scott (5 травня 2005). Military aides still carry the president's nuclear 'football'. USA Today. Associated Press. Архів оригіналу за 28 червня 2012. Процитовано 16 грудня 2009.
  4. ↑ Kaplan, Fred (11 лютого 2021). How Close Did the Capitol Rioters Get to the Nuclear "Football"?. Slate. Архів оригіналу за 14 травня 2024. Процитовано 25 червня 2024.
  5. ↑ Dobbs, Michael (October 2014). The Real Story of the "Football" That Follows the President Everywhere. Smithsonian. Процитовано 25 червня 2024.
  6. ↑ Craw, Victoria (4 січня 2018). The nuclear button: Real or fake news?. The New Zealand Herald. Процитовано 25 червня 2024.
  7. ↑ Merrill, Dave; Syeed, Nafeesa; Harris, Brittany (7 вересня 2016). To Launch a Nuclear Strike, President Trump Would Take These Steps. Bloomberg. Архів оригіналу за 17 червня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  8. ↑ Hacking Nuclear Command and Control, International Commission on Nuclear Non proliferation and Disarmament [Архівовано 4 вересня 2011 у Wayback Machine.], p. 10.
  9. ↑ Lewis, Jeffrey G.; Tertrais, Bruno (18 лютого 2019). The Finger on the Button: The Authority to Use Nuclear Weapons in Nuclear-Armed States (PDF). nonproliferation.org. Middlebury Institute for International Studies. Процитовано 13 жовтня 2023.
  10. ↑ Lewis, Jeffrey G.; Tertrais, Bruno (18 лютого 2019). The Finger on the Button: The Authority to Use Nuclear Weapons in Nuclear-Armed States (PDF). nonproliferation.org. Middlebury Institute for International Studies. Процитовано 13 жовтня 2023.
  11. ↑ Whose Finger Is On the Button? (PDF). www.ucsusa.org. Union of Concerned Scientists. 22 вересня 2017. Процитовано 13 жовтня 2023. In the United States, the president has the sole authority to order the use of nuclear weapons, for any reason and at any time.
  12. ↑ Blair, Bruce G. (3 січня 2020). Loose cannons: The president and US nuclear posture. Bulletin of the Atomic Scientists. 76 (1): 14=-26. doi:10.1080/00963402.2019.1701279. Процитовано 13 жовтня 2023.
  13. ↑ Fink, Anya L. (19 грудня 2024). Authority to Launch Nuclear Forces (PDF). sgp.fas.org. Federation of American Scientists. Процитовано 29 грудня 2024.
  14. ↑ Шаблон:USC - Combatant commands: assigned forces; chain of command
  15. ↑ Goldwater–Nicholls DOD Reorganization Act, 10 USC 162, Combatant Commands; Assigned Forces; Chain of Command, Section (b), Chain of Command.
  16. ↑ Beauchamp, Zack (3 серпня 2016). If President Trump decided to use nukes, he could do it easily. Vox. Архів оригіналу за 11 лютого 2018. Процитовано 11 лютого 2017.
  17. ↑ Blair, Bruce (11 червня 2016). What Exactly Would It Mean to Have Trump's Finger on the Nuclear Button?. Politico. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  18. ↑ Broad, William J. (4 серпня 2016). Debate Over Trump's Fitness Raises Issue of Checks on Nuclear Power. The New York Times. Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.
  19. ↑ 18 U.S. Code § 2441 – War crimes. LII / Legal Information Institute (англ.). Процитовано 15 вересня 2021.
  20. ↑ Can US generals say 'no' to Trump if he orders a nuclear strike?. BBC News (брит.). 26 листопада 2017. Процитовано 15 вересня 2021.
  21. ↑ Analysis | There was no legal way to stop Trump from ordering a nuclear strike if he wanted to, expert says. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 15 вересня 2021.
  22. ↑ Rosenbaum, Ron (28 лютого 2011). An Unsung Hero of the Nuclear Age – Maj. Harold Hering and the forbidden question that cost him his career. Slate. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 13 лютого 2012.
  23. ↑ Perry, William J.; Collina, Tom Z. (8 січня 2021). Trump Still Has His Finger on the Nuclear Button. This Must Change. Politico. Процитовано 13 жовтня 2023.
  24. ↑ а б Stephen P. Williams (March 2004). How to Be President. Chronicle Books. ISBN 0811843165.
  25. ↑ Stuart, Jeffries (22 серпня 2016). The 'nuclear football' – the deadly briefcase that never leaves the president's side. The Guardian. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 6 жовтня 2020.
  26. ↑ Kaplan, Fred (11 лютого 2021). How Close Did the Capitol Rioters Get to the Nuclear "Football"?. Slate Magazine (англ.). Процитовано 12 лютого 2021.
  27. ↑ Robert Windrem and William M. Arkin, Donald Trump Is Getting the Nuclear Football, NBC, Jan. 20, 2017 [Архівовано 11 листопада 2020 у Wayback Machine.].
  28. ↑ Liptak, Kaitlan Collins,Kevin (8 січня 2021). Trump tweets he is skipping Biden’s inauguration | CNN Politics. CNN (англ.). Процитовано 3 березня 2024.
  29. ↑ Cohen, Zachary (19 січня 2021). How Trump will hand off the 'nuclear football' to Biden. CNN. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 19 січня 2021.
  30. ↑ Ellsberg, Daniel (2017). The doomsday machine: confessions of a nuclear war planner. London Oxford New York New Delhi Sydney: Bloomsbury. ISBN 978-1-60819-670-8.
  31. ↑ а б в г д Clinton drops nuclear football (англ.). BBC. 26 квітня 1999. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 23 серпня 2022.
  32. ↑ а б в г Буш привезе з собою до Москви ядерну валізку. Newsru.com. 22 травня 2002. Архів оригіналу за 29 серпня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.
  33. ↑ а б Stuart Jeffries (22 серпня 2016). The 'nuclear football' - the deadly briefcase that never leaves the president's side. The Guardian. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020.
  34. ↑ Michael Dobbs. The Real Story of the “Football” That Follows the President Everywhere : [арх. 1 вересня 2022] : [англ.] // Smithsonian Magazine. — 2014. — Жовтень.
  35. ↑ Philip Pullella (4 червня 2004). Bush's nuclear 'football' in Vatican hallowed halls. The San Diego Union-Tribune[en]. Архів оригіналу за 13 березня 2016.
  36. ↑ За Клінтона в США були втрачені коди «ядерної кнопки». Російська служба Бі-бі-сі. 21 жовтня 2010. Архів оригіналу за 6 вересня 2014. Процитовано 23 серпня 2022.
  37. ↑ Де президенти зберігають свої кнопки. Пятий кана]. 25 червня 2018. Процитовано 28 серпня 2022.
  38. ↑ Presidential Control of Nuclear Weapons: The "Football" (англ.). National Security Archive[en]. 9 липня 2018. Архів оригіналу за 6 серпня 2022. Процитовано 27 серпня 2022.
  39. ↑ Mallory Shelbourne (13 лютого 2017). Mar-a-Lago guest takes picture with nuclear 'football' briefcase (англ.). The Hill. Архів оригіналу за 22 лютого 2018.
  40. ↑ North Korea conducts ballistic missile test (англ.). BBC News. 12 лютого 2017. Архів оригіналу за 12 лютого 2017.
  41. ↑ Mar-a-Lago Member Posts Photo with 'Nuclear Football' Aide (англ.). Roll Call. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 19 серпня 2020.
  42. ↑ W. J. Hennigan (13 лютого 2017). Social media is freaking out about a photo of the man who holds the nuclear football. The Pentagon is not (англ.). Los Angeles Times. Архів оригіналу за 9 лютого 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ядерна_валіза_(США)