Перейти до вмісту

Ямонт Толунтович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ямонт Толунтович (або Ямунт Тулунтович, в хрещенні Яків[a]) — дрібний литовський князь другої половини XIV століття, родоначальник Ямонтовичів-Підберезьких. Православний, як і його нащадки[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з балтського князівського роду, котрий за знатністю поступався хіба Гедиміновичам (заснована ж на генеалогічних матеріалах XVIII ст. версія про те, що він був сином міфічного кн. Гурди Гінвіловича, внука Гедруса, є безпідставною)[3][4].

Ямонт вперше згадується під 1390 роком, коли разом з Вітовтом і гроном його прибічників виїхав до Прусії. Тевтонці розділили прибулих литовців, відіславши Толунтовича, його дружину та слуг у Мальборк (und Jamunt lag czu Marienburg mit syme wybe und gesinde)[3].

28 вересня 1395 великий князь назначив його намісником прилученого до ВКЛ Смоленська (поряд з Василем Борейковичем)[5]. Відтак Ямонт зринає в прелімінарній угоді з Тевтонським орденом, підписаній в Городні 23 квітня 1398, та у Салінськім договорі (12 жовтня), де той названий посідачем чи то пак намісником Клецька (Jamund von Cletzke)[6][7]. Наприкінці того ж року він приїздив із посольством до Москви, наслідком якого стала зустріч Вітовта з донькою Софією, великою княгинею московською[8].

Ямонт загинув в битві під Ворсклою 12 серпня 1399, лишивши по собі Семена (нар. до 1380, зг. 1401–45) й, либонь, Михайла (пом. до 1442), хоча останнього польський дослідник Ян Тенговський повважав внуком. Наталія Яковенко наводить ім'я ще одного сина — Івана Ямонтовича-Підберезького, чию доньку Ганку Вітовт видав заміж за кн. Василя Федоровича Острозького[9][10][11].

Див. також

[ред. | ред. код]

Коментар

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Згідно з Никонівським літописом. Альберт Віюк-Коялович хибно назвав його Василем, поплутавши з Борейковичем[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Лицкевич, 2019, с. 587.
  2. ↑ Воронин, 2017, с. 88.
  3. ↑ а б Nikodem, 2013, с. 134.
  4. ↑ Лицкевич, 2019, с. 587-588.
  5. ↑ Tęgowski, 2015, с. 40.
  6. ↑ Nikodem, 2013, с. 179-180.
  7. ↑ Korczak, 2008, с. 66-67.
  8. ↑ Tęgowski, 2015, с. 41.
  9. ↑ Яковенко, 2008, с. 358.
  10. ↑ Tęgowski, 2015, с. 41-43.
  11. ↑ Ульяновський, 2012, с. 143-144.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Воронин В. А. Ульяна Подберезская: история жизни // Studia Historica Europae Orientalis. — 2017. — Вип. 10. — С. 87-103.
  • Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 587-588. — ISBN 978-5-86007-918-2.
  • Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — 469 с.
  • Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». ISBN 978-83-88737-99-2.
  • Nikodem, Jarosław (2013). Witold: Wielki Książę Litewski (1354 lub 1355-27 października 1430). Kraków: Avalon. ISBN 978-83-7730-051-0.
  • Ульяновський В.І. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків / Василь Ульяновський. — Київ : ВД «Простір», 2012. — ISBN 978-966-2068-30-6.
  • Tęgowski, Jan (2015). Kilka słów o rodowodzie kniaziów Jamontowiczów Podbereskich w świetle nowych źródeł (PDF). Zapiski Historyczne. LXXX (3): 39—50.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ямонт_Толунтович&oldid=44067087