Яничі
село Яничі | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Черкаська область |
Район | Черкаський район |
Тер. громада | Чигиринська міська громада |
Код КАТОТТГ | UA71080510060086184 |
Облікова картка | картка |
Основні дані | |
Засноване | 1650 |
Колишня назва | Янич |
Населення | 710 (на 01.01.2007)[1] |
Поштовий індекс | 20942 |
Телефонний код | +380 4730 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°2′5″ пн. ш. 32°33′40″ сх. д. / 49.03472° пн. ш. 32.56111° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
180-185 м |
Водойми | р. Ірклій |
Відстань до обласного центру |
48,4 (фізична) км[2] |
Відстань до районного центру |
15 (автошляхами) км |
Найближча залізнична станція | Фундукліївка |
Відстань до залізничної станції |
25 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | м. Чигирин |
Карта | |
Мапа | |
Яничі́ (до 1946 — Янич[3]) — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Чигиринській міській громаді.
Населення — 859 чоловік (1638 у 1972 році).
Село розташоване за 15 км на захід від районного центру — міста Чигирин та за 25 км від залізничної станції Фундукліївка. На заході сусідить з селом Вдовичине і селищем Бурякове, на півдні з селом Вершаці.
Поблизу села виявлено поселення пізньої бронзи та раннього скіфського часу.
Село засноване 1650-го року. За легендою біглий поляк Ян подорожував курними дорогами України, шукаючи кращого життя. Дорога привела його до дрімучого лісу та великих горбів. Йому сподобалася краса цієї місцевості і він тут залишився жити. Відтоді цей куточок став називатися Яниним, а річка — Янкою. З часом з'явилося ще безліч хатинок. Так і виникло поселення Янич.
В 1928 році в селі організовано машинно-тягове товариство, яке об'єднувало 40 селянських господарств. Товариство стало осередком місцевого колгоспу.
У 1930-ті—40 роках у с. Янич було 3 сільськогосподарські артілі: хутори Вдовичине, Херсонка та центральна садиба в с. Янич. На території села працювали цегельний завод, Яничанське лісництво, сітроцех. На хуторах діяли клуби, бібліотеки, магазини, школи.
У 1932-1933 роках мешканці села Янич пережили Голодомор. Зі спогадів деяких очевидців кількість загиблих становила не менше третини від загальної кількості мешканців[джерело?].
У жовтні 1943-го війська фашистської Німеччини спалили 200 хат, знищили 476 жителів.
577 жителів села брали участь у Другій світовій війні, з них 94 нагороджені орденами та медалями. 234 загинули на фронтах.
На братській могилі, де поховані жертви окупації у 1966 році встановлено обеліск Слави.
У 1946 році назву населеного пункту змінено на Іванівка[3] — на честь командира партизанського загону Іванкова Івана Федоровича, що загинув у боях за село і похований на його території.
За радянської влади в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу «Вітчизна», яка використовувала 3064 га землі, у тому числі 2697 га орної.
Станом на 1972 рік в селі працювали — 8-річна школа, клуб, 2 бібліотеки з книжковим фондом 10 096 книг, 2 кіноустановки, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, відділення зв'язку та ощадна каса. У сфері обслуговування населення працювало 5 магазинів, їдальня, 2 буфети, майстерня побутового обслуговування, комунгосп.
19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування села Іванівка на Яничі. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності та було повернуто історичну назву.[4]
На території села Яничі діють школа, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека, офіс Яничанського лісництва ДП «Чигиринське лісове господарство», ТОВ «Україна Агро Трейд-Н», відділення зв'язку, філія Ощадбанку, пункти торгівлі.
- ↑ Сторінка Чигиринської районної ради. Архів оригіналу за 3 серпня 2008. Процитовано 17 травня 2008.
- ↑ maps.vlasenko.net(рос.)
- ↑ а б РСР, Президія Верховної Ради Української. Указ Президії ВР УРСР від 7.3.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Кіровоградської області» — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 27 вересня 2024.
- ↑ Закон ВР України 3984-IX "Про перейменування окремих населених пунктів та районів".
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.