Перейти до вмісту

Янош Ньїрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Янош Ньїрі
угор. Nyíri János
Народився9 листопада 1932(1932-11-09)[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Будапешт, Угорське королівство
Помер23 жовтня 2002(2002-10-23)[1][2][3] (69 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Велика Британія Велика Британія
·злоякісна пухлина Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Національністьєврей
Діяльністьтеатральний режисер, прозаїк, драматург, журналіст
Alma materУніверситет театрального та кінематографічного мистецтва (1955) Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоTibor Nyírid Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиJulia Spitzd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зДженні Гіппіслі (1960-2002)
ДітиДенієль Ньїрі, Поллі Ньїрі
IMDbID 2274476 Редагувати інформацію у Вікіданих

Янош Ньїрі (угор. Nyíri János; 11 листопада 1932, Будапешт, Угорщина — 23 жовтня 2002, Лондон, Велика Британія)[4] — театральний режисер, журналіст і письменник. Він написав кілька відомих п'єс і романів, в тому числі «Battlefields and Playgrounds» (Macmillan, Лондон, 1990), визнані газетою «The Observer» як найважливіший роман, написаний людиною, яка пережила Голокост.[5]

Молодість

[ред. | ред. код]

Янош Ньїрі народився в Будапешті в 1932 році. Його батьки — Тібор Ньїрі і Джулія Шпіц, шановні угорські єврейські письменники.[4] Найвідомішою роботою батька був роман «Katona, Karácsony» і сценарій угорського фільму «Díszmagyar» («Гала-костюм») (Будапешт, 1949).[6] Батьки Ньїрі розлучилися, коли він був маленьким хлопчиком, і Янош жив у своїх бабусі і дідуся в сільській місцевості Токай. На початку Другої світової війни він переховувався від нацистів і угорських антисемітів зі своєю матір'ю і старшим братом Андрашом Ньїрі. У той час більша частина його родини і однокласників були вбиті в концтаборах Освенцим і Маутхаузен-Гузен. Після військової служби та підготовки офіцерів отримав звання лейтенанта в угорській армії. Ньїрі закінчив Академію кіно і драматичного мистецтва в Будапешті в 1954 році і став відомим театральним режисером, працював в Кечкеметі, Сегеді і Будапешті.[5]

Переїзд до Франції

[ред. | ред. код]

Ньїрі брав активну участь в Угорській революції 1956 року. Незабаром після придушення повстання вирішив втікати до Відня, а потім до Парижа, перед обличчям загрози імовірного смертного вироку, який чекав на багатьох його товаришів-революціонерів. Ньїрі було заборонено повертатися до Угорщини до амністії 1973 року. Тоді він як журналіст лондонської газети «New Statesman», повернувся до своєї рідної країни і написав статтю, яка була опублікована під назвою «A Chilly Spring in Budapest» («Холодна весна в Будапешті»).[7]

Протягом 1950-х років, Ньїрі влаштувався в Парижі і влаштувався працювати в театрі з такими шанованими драматургами як Ежен Йонеско, Жан Ануй і Жан Жене. Ньїрі також викладав у консерваторії і практивувався в Комеді Франсез. На посаді помічника режисера Жан-Луї Барро в театрі Одеон, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Дженні Хіппіслі, дочкою британських акторів Ліндісферни Гамільтон і Крістофера Квеста, і правнучкою Генріха Саймона, єврейського вченого, соціал-демократа і лідер Франкфуртської революційного парламенту у 1848 році. У 1960 році заснував свою першу театральну трупу в театрі Le Jeune Théâtre de Marseille. Поставив кілька успішних постановок французької та англійської класики, зокрема, ставив Мольєра, Бомарше, Жана Расіна і Оскара Уайльда. Він і його дружина побудували сімейний будинок на південному заході Лондона, в якому вони жили до своєї смерті.

Праці

[ред. | ред. код]
  • The Imaginary Invalid (Theatre Programme), Vaudeville, London, 1968
  • Le Ciel est en bas (Theatre Programme), L'Athénée, Paris, 1970
    • If Winter Comes (Film), BBC, London, 1980
    • Ha már itt a tél (Film), Magyar Televízió/MaFilm, Budapest, 1985
  • «A Chilly Spring in Budapest» [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] (Magazine Article), New Statesman, London, 8 June 1973
  • Streets (Book), Wildwood House, London, 1979
  • Battlefields and Playgrounds (Book), Macmillan, London, 1989; Farrar, Straus and Giroux, New York, 1992. Review: Battlefields and Playgrounds, by Janos Nyiri. Kirkus Reviews. 1 листопада 1995. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 2 листопада 2016.
    • Madárország (Book), Makkábi Könyvkiadó-Téka Könyvkiadó, Budapest, 1990; Corvina Kiadó, Budapest, 2014
    • Awakening The Day (כוכבים של יום) (Book), Tel Aviv, 1998
    • Die Juden Schule (Book), Fischer Verlag, Frankfurt, 1992

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Catalog of the German National Library
  4. ↑ а б Janos Nyiri. The Times. London. 26 листопада 2002. Архів оригіналу за 4 червня 2011. [Архівовано 2011-06-04 у Wayback Machine.]
  5. ↑ а б Kiss, Yudit (2 жовтня 2014). A witness who needs to be heard: János Nyíri. hlo.hu (Hungarian literature online). Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 2 листопада 2016. — Translated from: Kiss, Yudit (16 січня 2014). Egy meg sem hallgatott tanú - Nyíri János és életműve. Magyar Narancs (угор.). Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 2 листопада 2016.
  6. ↑ Tibor Nyíri на сайті IMDb (англ.)
  7. ↑ Nyíri, János (8 червня 1973). A Chilly Spring in Budapest. New Statesman. London. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 2 листопада 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]


Угорщина Це незавершена стаття про особу Угорщини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Янош_Ньїрі&oldid=43966516