Перейти до вмісту

Ян Паточка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ян Паточка
чеськ. Jan Patočka
Patocka 1971.jpg
Народження(1907-06-01)1 червня 1907
Турнов[1][2][…]
Смерть13 березня 1977(1977-03-13) (у віці 69 років)
Prague, Czechoslovakia
геморагічний інсульт
ПохованняБржевновський цвинтар[4]
Громадянство (підданство) Чехословаччина[3]
Знання мов
  • німецька[5][6] і чеська[5][1][6]
    • Діяльність
  • педагог, письменник, викладач університету, aesthetician, перекладач, публіцист
    • ВикладавКарлів університет
    ЧленХартія 77[7] і Svaz československých spisovatelůd[8]
    Школа / ТрадиціяContinental philosophy
    Alma materФакультет мистецтв Карлового університету[2] і Гімназія імені Яна Нерудиd
    Літературний напрямфеноменологія
    Зазнав впливу
  • Едмунд Гуссерль
    • ВчителіМартін Гайдеґґер
    Посадаspokesperson of Charter 77d
    БатькоJosef Patočkad[9]
    Брати, сестриFrantišek Patočkad
    Діти
  • Františka Sokolovád
    • Автограф
    Нагороди
    CMNS: Ян Паточка у Вікісховищі

    Ян Паточка (чеськ. Jan Patočka; 1 червня 1907 — 13 березня 1977) — чеський філософ.

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Ян Паточка народився 1 червня 1907 року. Навчався в гімназії Яна Неруди. Згодом отримував знання у Празі, Парижі, Берліні та Фрайбурзі. Був одним з останніх учнів Едмунда Гуссерля та Мартіна Хайдеггера[джерело?]. У Фрайбурзі його навчав Євген Фінк, з яким дружив усе життя. Паточці забороняли викладати[джерело?]. Було опубліковано лише кілька його книг, і більша частина його творів розповсюджена лише у вигляді машинописного друку, що збереглися студентами та розповсюджувалися переважно після його смерті. Разом з іншими забороненими інтелектуалами він читав лекції в так званому «Підземному університеті», який був неформальною установою, яка намагалася запропонувати безкоштовну культурну освіту без цензури. У січні 1977 року він став одним з основних спікерів для Хартії 77, правозахисного руху в Чехословаччині. Протягом трьох місяців після виходу Хартії він активно писав та наголошував про значення Хартії, незважаючи на погіршення стану здоров'я. 3 березня 1977 року його затримала поліція, там Паточка перебував протягом десяти годин. Того вечора він захворів і був доставлений до лікарні, де стан його здоров'я ненадовго покращився. 11 березня у нього стався рецидив, а 13 березня помер від апоплексії у віці 69 років.

    Могила Яна Паточка, кладовище Бржонов, Прага

    Його брат Франтішек Паточка був мікробіологом.

    Наукова діяльність

    [ред. | ред. код]

    Роботи Яна Паточки в основному стосувалися проблеми оригінальності даного світу, його структури та людської позиції в ньому. Він намагався розвинути гуссерлівську концепцію під впливом деяких основних гайдеггерівських тем (наприклад, історичність, технічність тощо). Також критикував хайдеггерівську філософію за недостатню роботу з основними структурами буття, яка не є діяльністю, що розкриває правду. Ян сформулював власну оригінальну теорію «трьох рухів людського існування»: отримання, відтворення, трансценденції. Він переклав багато творів Гегеля та Шеллінга на чеську мову. За життя Паточка публікував наукові праці чеською, німецькою та французькою мовами.

    Окрім своїх наукових праць, він писав інтерпретації досократичної та класичної грецької філософії, нариси з історії грецьких ідей у формуванні концепції Європи. Паточка більше зосереджувався на ідеї Європи протягом 1970-х років.[10] Йому заборонили викладати наприкінці 70-х років, у своїй приватній квартирі Ян Паточка проводив підпільні лекції про грецьку думку загалом і про Платона зокрема. Ці підпільні лекції спільно називають Платоном та Європою, і вони публікуються під такою ж назвою англійською мовою. Він також брав участь в дискусіях щодо сучасної чеської філософії, мистецтва, історії та політики. Він був шанованим вченим чеських мислителів, таких як Коменський[джерело?]. У 1971 році він опублікував невеликий трактат про Коменського німецькою мовою під назвою «Філософія освіти Коменського». У 1977 р. його робота над Масариком завершилася «Двома дослідженнями про Масарика», які спочатку були видані приватним тиражем.[11]

    Нариси Паточки у філософії історії детально та з великою ретельністю аналізуються у книзі Жака Дерріди «Дар смерті». Ще два приклади — Пол Рікер та Роман Якобсон, (які відповідно написали передмову та післямову до французького видання «Єретичних нарисів».

    Список творів

    [ред. | ред. код]
    • Природний світ як філософська проблема [Přirozený svět jako filosofický problém]
    • Вступ до феноменології Гуссерля [Úvod do Husserlovy fenomenologie]
    • Арістотель, його попередники та його спадкоємці [Aristoteles, jeho předchůdci a dědicové]
    • Тіло, Спільнота, Мова, Світ [Tělo, společenství, jazyk, svět]
    • Негативний платонізм [Negativní platónismus]
    • Платон і Європа [Платон і Європа]
    • Хто такі чехи? [Co jsou Češi? ]
    • Турбота про душу [Péče o duši]
    • Єретичні нариси у філософії історії [Kacířské eseje o filosofii dějin]
    • Два дослідження про Масарика [Dvě studie o Masarkyovi]

    ЗМІ

    [ред. | ред. код]

    Фільм 2017 року «Сократ Праги» був знятий у Празі, а дебютований у Брюсселі. Цей фільм досліджує життя та творчість Паточки у другій половині ХХ століття в комуністичній Центральній Європі.[12]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
    2. ↑ а б Studenti pražských univerzit 1882–1945
    3. ↑ а б Evidence zájmových osob StB
    4. ↑ BillionGraves — 2011.
    5. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    6. ↑ а б CONOR.Sl
    7. ↑ COURAGE Registry
    8. ↑ Vědecká knihovna v Olomouci REGO
    9. ↑ SOA Zámrsk, Matrika narozených v Turnově, sign. 6860, ukn 9916
    10. ↑ Árnason, J. P.[cs], & Doyle, N., eds., Domains and Divisions of European History (Liverpool: Liverpool University Press, 2010), p. 153.
    11. ↑ Erazim Kohak, «Jan Patočka: A Philosophical Biography» in (ed.) Erazim Kohak, Jan Patočka: Philosophy and Selected Writings (Chicago & London: The University of Chicago Press, 1989), p. 4.
    12. ↑ «The Socrates of Prague», .

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Рено Барбарас, Le mouvement de l'existence. Etudes sur la fénoménologie de Jan Patočka, Les Editions de la transparence, 2007.
    • Далібор Трухлар, Ян Паточка. Ein Sokrates zwischen Husserl und Heidegger, Sonderpublikation des Universitätszentrums für Friedensforschung Wien, 1996.
    • Еразим Кохак Ян Паточка: Філософія та вибрані праці.
    • Жак Дерріда «Дар смерті».
    • Едвард Ф. Фіндлі Турбота про душу в епоху постмодерну: політика та феноменологія в думці Яна Паточки. — Олбані: SUNY Press, 2002.
    • Марк Крепон, Altérités de l'Europe.
    • Ян Паточка та європейська спадщина, Studia Phaenomenologica VII (2007) — Іван Хватік (запрошений редактор) [Архівовано 1 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
    • Емре Ян, La transcendance comme problème phénoménologique: Lecture de Merleau-Ponty et Patočka. Париж: Мімесіс, 2012.
    • Франческо Тава, Ризик свободи: етика, феноменологія та політика у Яна Паточка. Лондон: Rowman & Littlefield International, 2015.
    • Даріам Меахам та Франческо Тава, «Мислення після Європи»: Ян Патоцька та політика. Rowmand & Littlefield International, 2016.
    • Джеймс Менш. Асуб'єктивна феноменологія Паточки: до нової концепції прав людини (Orbis Phaenomenologicus Studien, т. 38), Вюрцбург: Königshausen & Neumann, 2016.

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ян_Паточка