Ян Гендрик Оорт

Ян Гендрик Оорт
нід. Jan Hendrik Oort
Народився	28 квітня 1900(1900-04-28) Франекер
Помер	5 листопада 1992(1992-11-05) (92 роки) Лейден
Країна	Нідерланди
Діяльність	астроном, фізик, професор, викладач університету
Alma mater	Гронінгенський університет
Галузь	Астрономія
Заклад	Лейденський університет  Лейденський університет  Лейденський університет
Вчене звання	професор
Науковий керівник	Pieter Johannes van Rhijnd
Вчителі	Якобус Корнеліус Каптейн  Julius Wolffd  і Johan Antony Barraud
Аспіранти, докторанти	Мартен Шмідт  Lodewijk Woltjerd  Корнеліс Йоганнес ван Гаутен  Vincent Icked  Pieter van der Kruitd  William Butler Burtond  Leendert Binnendijkd  William Whitney Shaned  Gijsbert van Herkd  Adrianus Jan Jasper van Woerkomd  Elly M. Berkhuijsend  Adrianus N. Hulsboschd  Jeannette Kate Merkelijnd  Ernst Raimondd  Gerrit Willem Rougoord  Titus Adrianus Thomas Spoelstrad
Членство	Лондонське королівське товариство  Академія наук СРСР  Шведська королівська академія наук  Нідерландська королівська академія наук  Папська академія наук  Американська академія мистецтв і наук  Російська академія наук  Леопольдина  МАС  Національна академія наук США  Королівська фламандська академія Бельгії з науки та мистецтвd
Нагороди	медаль Кетрін Брюс (1942) медаль Жансена (1946) премія Жуля Жансена (1947) лекція Генрі Норріса Рассела (1951) іноземний член Лондонського королівського товариства (23 квітня 1959) Gouden Ganzenveerd (1960) honorary doctor of the University of Bordeauxd (1961) премія Ветлесена (1966) Лекція Карла Янського (1967) медаль Карла Шварцшильда (1972) премія Бальцана (1984) премія Кіото з фундаментальних наук (1987)
Ян Гендрик Оорт у Вікісховищі

Ян Гендрик О́орт (нід. Jan Hendrik Oort; 28 квітня 1900, Франекер — 5 листопада 1992, Лейден) — нідерландський астроном, член Нідерландської королівської академії наук.

Біографія

Закінчив Гронінгенський університет, де навчався разом з Якобусом Каптейном, у 1921—1922 рр. працював в тому ж університеті, у 1922—1924 рр. — у Єльській обсерваторії (США). Протягом 1924—1970 рр. працював у Лейденській обсерваторії, з 1945 р. — її директор; у 1926—1970 рр. викладав у Лейденському університеті, з 1945 року — професор.

Основні наукові роботи присвячені дослідженню будови і динаміки Галактики та питанням космогонії. 1927 р. на основі статистичного вивчення променевих швидкостей і власних рухів зірок чітко обґрунтував гіпотезу Бертіла Ліндблада про обертання галактики навколо її центру. Довів, що Галактика обертається не як тверде тіло — внутрішні її частини обертаються швидше, швидкість зменшується зі зростанням відстані від центру; визначив величину ефекту диференціального обертання (Постійна Оорта), швидкість галактичного обертання (220 км/с в околиці Сонця) і період обертання (220 млн років в околиці Сонця). Роботи Оорта поклали початок вивченню динаміки галактики.

Детально розглянув роль дифузної речовини в кінематичній і динамічній картині Галактики. 1932 р. вперше оцінив щільність дифузної міжзоряної речовини за допомогою z-компоненти швидкості зірок (перпендикулярній площині Галактики) і знайшов її межу — 3×10⁻²⁴ г/см³. 1938 р. довів, що більша частина поглинаючої речовини в Галактиці зосереджена в шарі завтовшки по 200 парсеків з обох боків галактичної площини; довів також, що зоряна щільність зростає у напрямку до галактичного центру і що Сонце розташоване в області зі зниженою зоряною щільністю.

З появою радіоастрономії продовжував вивчення Галактики радіоастрономічними методами — брав участь у встановленні великомасштабної структури, у дослідженнях хмар міжзоряного газу.

Оорт — автор теорії сферичної кометної хмари, яке є джерелом спостережуваних комет. Ця хмара простягається до відстані 150 000 а.о. від Сонця, комети більшу частину часу перебувають далеко від Сонця і тому невидимі. Під впливом найближчих зірок швидкості окремих комет можуть змінюватися настільки, що останні потрапляють в околиці Сонця і стають видимими; тут вони під дією гравітації планет змінюють свої орбіти і можуть ставати періодичними.

Спільно з Лайменом Спітцером запропонував механізм утворення протозірок у міжзоряних хмарах (стиснення газу під дією тиску випромінювання гарячих зірок, що утворилися раніше). Спільно з Гендріком Крістофелем ван де Гулстом розробив теорію утворення міжзоряних пилових частинок шляхом акреції міжзоряного газу. Виявив, що випромінювання Крабоподібної туманності поляризоване і має синхротронну природу.

Оорт багато в чому сприяв розвитку радіоастрономії на європейському континенті, зокрема, спорудженню радіотелескопу у Вестерборкі, а також у Південній Європейській обсерваторії. У 1958—1961 рр.— президент Міжнародного астрономічного союзу.

Нагороди

• Член багатьох академій, зокрема іноземний член АН СРСР (з 1966 р.).
• Медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1942)
• Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1946)
• Нагорода лекторату Генрі Норріса Рассела (1951)

На честь його названо

• Астероїд 1691 Oort
• Хмара Оорта
• Постійна галактичної структури Оорта

Література

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Оорт Ян Хендрик. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)